Особисто мені незрозуміла позиція тих, хто відповідає за реалізацію преси через мережу наших кіосків. Сьогодні ви в кіосках Ізмаїла «Одеських вістей» не знайдете. Чому? Особисто у мене, кіоскера з 23-річним стажем, відповідь така – тому що керівництво Ізмаїльської друкарні, під крило якої потрапило після реорганізації і комунальне підприємство «Ізмаїлпреса», цю газету не хоче брати до реалізації. Але, бачили б ви, скільки відвертої макулатури нам передають на реалізацію – видань, які, як кажуть, дітям до 18 соромно показувати. Ото вже справді – гроші не пахнуть?
Скромно проходять повз наші кіоски і представники керівництва міськради, забуваючи, мабуть, що «Одеські вісті» – це саме та газета, яку вони і з обов’язку служби могли б популяризувати, щоб люди знали, чим живе громада області. Можливо, саме ця внутрішня байдужість і призводить до того, що і місто наше поступово занепадає?
Я взагалі хотіла б поставити запитання керівникові друкарні – хтось там аналізує, як і що краще реалізується? На жаль, наш голос не чують. І це стосується не тільки непродуманості, на мій погляд, організації реалізації преси, але і елементарних побутових питань. У керівництва друкарні немає декількох десятків гривень на місяць, щоб вирішити питання, вибачте, про оплату туалету в сусідній аптеці, куди ми змушені звертатися. Пробачте, але нам після всіх обіцянок, як і раніше, платять за роботу самі копійки, вистачило б на хліб... Ось і здається мені, що реорганізація комунальних підприємств, про яку так багато говорилося, не дала нам нічого доброго, крім головного болю. Адже недарма кажуть: від зміни місць доданків сума не змінюється...
