Село Агафіївка не схоже на жоден з населених пунктів Любашівського району, бо має специфічну біографію. Тут можна вивчати як самобутню культуру бойків, так і ужиткове мистецтво жителів причорноморських степів. Звичайно, якась асиміляція з корінними жителями відбулася, але сільчани, кажуть, і донині діляться на місцевих і «западенців». Минуло понад півстоліття, відколи бойків силомиць переселили з історичної батьківщини у наш спекотний край, та роки не змогли стерти з пам’яті горян та їхніх нащадків прадавні звичаї, обряди і віру.
Свої релігійні потреби жителі Агафіївки відправляють в церкві Великомученика Дмитрія. Храм будували усією громадою і освятили років п’ятнадцять тому. Правда, під його дахом відразу поселилися дві конфесії – православні і греко-католики. Спочатку це викликало гострі суперечки, особливо про приналежність сакральної споруди якійсь одній із сторін, але з часом першими стали відвідувати церкву православні віруючі, а після них приходять молитися греко-католики. Таким чином агафіївці святкують великі свята та відстоюють службу Божу.
Не стала винятком і Трійця – одне з найбільш релігійних свят українців після Різдва і Великодня, яке в один день відзначають православні і греко-католики. Українці називають його також Зеленими святами, бо здавна прикрашають оселі, храми й церковні подвір’я зеленню-клечанням, посипають травою й татар-зіллям долівку. Священики освячують оберемки зелені, які люди приносять до церкви. Таким чином вшановується невмирущість життя і невичерпність його джерела. Зелені свята припадають на п’ятдесятий день після Великодня, і в цей день вбрані у святковий одяг віруючі прямують до свого прихистку віри.
Цього року Трійця припала на неділю, п’ятнадцяте червня. Зранку в Агафіївському храмі розпочав правити службу настоятель храму, православний священик отець Дмитрій (Дмитро Юрійович Дмитрів). Заквітчана церква пахла різнотрав’ям, воском і ладаном. Парафіяни з букетами у руках чемно молилися, через віконниці пробивалося вранішнє світло, а зі стін дивилися на віруючих святі лики, вбрані у ошатні вишиті рушники. Їхня кількість вражала розмаїттям, кольоровою гамою і технікою виконання. Раніше мені доводилося чути, що і сам отець Дмитрій майстерно вишиває рушники, але ніяк не вдавалося вмовити його розповісти про своє захоплення чи побачити якийсь його витвір. Скориставшись нагодою, попросив бабусь показати вишивки батюшки. Їх виявилося небагато, але, майстерно виконані, вони гармонійно вплелися у загальний інтер’єр храму...
Настоятель церкви, греко-католицький священик, отець Роман (Роман Олександрович Монтецький) захоплюється фотографією, а ще веде у місцевій школі гурток інформатики. Нещодавно він демонстрував свої світлини на конкурсі “Твої таланти, рідний краю!”, започаткованому благодійним Фондом “Рідний Край” (директор Любов Ганченко), і посів одне з призових місць. Особливо полюбляє святий отець фотоживописати околиці села, мальовничі куточки рідної природи, квіти та Божих створінь – комах....
Мальовничий передзвін сповістив про закінчення православної служби, і до церкви неквапно стали підходити бойки. Бабусі Марія Степанівна Бучек і Олександра Іванівна Машурська ще пам’ятають, як маленькими святкували Трійцю у Карпатах. Цього дня тоді навіть корови ходили “намайовані”, тобто уквітчані. А нині вони освятили зеленими гілками хату, город, сад і виноградник, щоб зійшла на землю Божа благодать.
