В одеському Будинку Рериха відкрилася виставка українського живописця Івана Пархоменка. Стіни гостинного холу прикрасили майже сорок картин, зібраних його сином Михайлом. Створенню колекції робіт свого батька і одночасно вчителя художньої майстерності він присвятив багато років.
Іван Іванович народився у 1916 році, його біографія художника була невіддільна від історії країни.
Іван Пархоменко – самородок, наділений талантом від Бога, оскільки у селі Олександрополі на Дніпропетровщині, де він народився на світ у селянській сім’ї, художників не було. Однак він вступив до Дніпропетровського художнього училища, багато малював, уважно вслухався в настанови своїх учителів.
Однак зліт молодої душі дуже підсікло звинувачення у причетності до якоїсь справи репресованих студентів, які нібито пропагували троцькізм. І хоча при обшуку у його студентській кімнаті знайшли лише томик Єсеніна, 1937 рік юнак зустрічав на Колимі у таборі для політв'язнів. Під вивіскою "Дальбуд", яка ні про що не говорила, працювало закрите підприємство з видобутку золота на рудниках, обнесене колючим дротом.
Як говорить М. Пархоменко, батько неохоче згадував час заслання. Але на пам'ять про нього у нього залишилися чудові портрети. Ані режимні обставини, що пригнітчували психіку, ані знущання конвоїрів, ані побут холодних бараків не примусили його зачерствіти душею, забути своє покликання. Тим більше, що там, далеко від рідних, його зігрівало спілкування із неабиякими особистостями, які також опинилися без вини винними.
Він спілкувався там із професором Академії мистецтв Василем Шухаєвим, художником відомої кінострічки "Чапаєв", із головним художником "Ленфільму" Ісааком Мехлісом та режисером Леонідом Варпаховським. Там він познайомився із актором – майбутнім улюбленцем глядачів, народним артистом СРСР Георгієм Жженовим. Там страждали в ув’язненні знаменитий за тих часів співак Вадим Козін, Святополк Мирський...
Так у І. Пархоменка народилася серія портретів – недарма його приваблювали сильні духом люди, неабиякі особистості, яких хотілося запам'ятати. Наявність таких картин на виставці у Будинку Рериха, безперечно, підсилить художні експозиції нашого міста. Здається, знайде свого зацікавленого глядача і портрет ударника Стаханова, і Наталі Шум, яка доводиться внучатою племінницею Тарасу Шевченку.
Дивом зберігся і зараз перебуває у майстерні Михайла автопортрет, намальований Іваном Івановичем у бараку. Фарб у таборі, звичайно, не було, тому картину виконано у чорно-білих тонах – як контрасти долі художника.
Пізніше у І. Пархоменка з'явилася серія портретних зображень геологів, полярників, першопроходців Далекої Півночі. І якими б не були упереджені ідеологічні установки членів журі, але і вони не могли не бачити майстерності автора. Так, на виставках у Магадані, які відбулися в 1945 та 1948 роках, він був удостоєний першої та двох других премій з живопису та графіки, а також грамоти за розвиток художньої творчості на Колимі.
Потім він зітхне з полегшенням, коли одержить скромний сірий конвертик із довідкою про реабілітацію. Потім зможе усім із гордістю розповісти, як його обраниця – однокурсниця Ольга Черкаська не побоялася перебороти усі злигодні та погрози й, подібно до дружин декабристів і усупереч волі батьків, поїхала до нього. Але до цього йому довелося жити у невідомості 16 років.
Він зміг все ж таки написати Солженіцину, відправити йому записи зі своїми спогадами. І письменник зрозумів його, як ніхто інший. І частину фактажу художника використав при написанні свого "Архіпелагу ГУЛАГ", а потім надіслав тритомник роману як вдячність. Лише у 1960 році І. Пархоменка було прийнято у члени Спілки художників.
Після колимських поневірянь його місцем проживання став Донбас. Люди праці, шахтарі, металурги, льотчики, діди-ветерани були близькі йому особливо. За їхньою скромною зовнішністю він бачив світло незвичайних натур, як художник він безпомилково виділяв риси їхніх вдач. У 1997 році художник, документаліст часу пішов з життя.
Син Михайло шукав картини батька по старих майстернях, купував на аукціонах. Після одеської виставки вони будуть передані до музеїв Краматорська та Донецька. Кілька робіт готова придбати дирекція Одеського художнього музею...
