Саме так Володимир Рутківський назвав один з розділів-оповідок своєї нової повісті «Потерчата», що має досить симптоматичний підзаголовок: «Сповідь перед дорослими, які так нічому й не навчилися». Кров на кризі, хай вона була не людська, але саме в такий спосіб дитина, «у якої з пам’яттю щось трапилося», потім спроектувала на неї усі карколомні події пережитого нею.
Володимир Рутківський – відомий поет, досвідчений прозаїк, казкар, автор низки історичних повістей і романів для дітей та юнацтва. У його доробку півтора десятка одних лише «солідних» дитячих книг, які видавалися не тільки в Одесі чи Києві, а й у Москві. Він лауреат всеукраїнської літературної премії імені Лесі Українки, його «Бухтика з тихого затону», видана у Москві, була визнана однією з кращих казкових повістей за 12 п’ятирічку. Талановитий письменник працює потужно і творчо, він видає свої книги, будучи самодостатнім і незалежним ні від кого. Його талант завжди дивовижний і до значної міри – таємничий.
І все ж, здається, рецензоване видання займає у творчому доробку письменника особливе місце. «Я, мабуть, письменником став тільки для того, щоб написати цю сповідь, – зізнається він. – З висоти свого віку вдивляюся у себе малого, вдивляюся в мільйони таких же, як я, потерчат і не можу збагнути, як нам вдалося проскочити по лезу між смертю і життям, любов’ю і ненавистю, вірою і безнадією. А найдивніше для мене те, що ми не лише проскочили, а й не збожеволіли.» Проте автор тут же вносить поправку: «Втім, хто його знає. Інакше чому людство робить все можливе для того, аби знищити себе самого?»
Тільки-но видана при підтримці облдержадміністрації одеським видавництвом «Астропринт» повість В. Рутківського носить автобіографічний характер. Але разом з тим вона тяжіє до широкого художнього та історичного узагальнення. Уже сама назва «Потерчата» (діти, що померли чи загинули нехрещеними) привертає до себе увагу. Слово це не є сьогодні широко вживаним, але сенс його – широкий і образний – дозволяє письменникові закласти відповідну метафоричну основу у підґрунтя художнього світу.
Як неважко здогадатися, задум цієї книги автор виношував ще з гримкотливих років минулої війни, хоча письменником він став значно пізніше. Все головне – акумуляція матеріалу, збір його, накопичення і зберігання в інформаційному банку даних митця – відбувалося саме в ті роки, коли формувалося перше світосприйняття суворої чинної доби з усіма випробуваннями радянським голодомором і німецькою окупацією. Це була жорстока і безжалісна дійсність, що випала на долю як передвоєнного покоління, так і дітей війни, до яких належить сам автор.
В чому ж полягає вона, ота примагнічуюча таїна, ота приголомшливо жахітлива і водночас щира зваба, яку митець вклав на сторінки розповіді «про своє дитинство в тому страшному світі, який дорослі перетворили у війну»? Вона – в глибинному, панорамному розумінні своєї епохи, на тлі якої розгортаються буденні і далеко не буденні події, в центрі яких знаходиться дитина. Вона – в чарах слова, якими майстерно володіє оповідач. Авторові вдалося помітити найтонші помисли і поривання не тільки свого героя, а й свого народу в його історичному перебуванні.
Від легенд сивої давнини, ненав’язливо запропонованих читачеві, В. Рутківський переходить до сучасності. Він віртуозно подає характери своїх ровесників, своїх рідних, друзів і особливо тих, хто пережив не тільки жахіття нелюдської війни, а й роки злочинного геноциду.
«Потерчата» напрошуються на екранізацію, адже книга має багатющий кінематографічний матеріал. І було б добре, якби на неї звернула увагу Одеська кіностудія, працівники якої скаржаться на відсутність яскравого літературного твору, що його можна перекласти на мову кіно.
У книзі є цікаві деталі з життя історичного героя – Івана Максимовича Піддубного – земляка письменника, навіть його далекого родича, який був найсильнішою людиною у світі. «Ніхто його не міг побороти. А жив він спочатку у Красенівці, а потім в нашому селі», звідки «знову поїхав у Одесу боротися.»
Все свідоме творче життя Володимир Рутківський присвячує дітям – надії країни, безсмертю рідного народу. І це робить працю письменника надзвичайно важливою, адже своїми творами він формує дитячий світогляд, ушляхетнює серця дітей, будить в них спрагу подвигів, створює характери, достойні нової суверенної доби. Він працює чи не в найважчому жанрі художньої літератури. Працює уперто і терпляче, бо знає, що для успіху у юного читача потрібні не лише талант і любов до них, а й тонке відчуття їхнього світу, точний критерій відбору матеріалу, глибоке проникнення в дитячу психологію. В. Рутківський, як мало хто, вміє схвилювати і захопити свого читача – і водночас він не нав’язує себе в учителі і наставники.
Стиль викладу в творі відповідає дитячому темпераменту, дитячим інтересам. Завдяки цьому письменник невимушено вводить своїх читачів у дивовижний світ неймовірних – жахітливих і веселих – пригод. В цій книзі читач знайде і багато горя, і багато радості, пережитих нашим славним народом і, звичайно ж, бойовими, винахідливими хлоп’ятами – такими ж, які є на нашій землі і сьогодні.
Володимир Рутківський, як і в попередніх своїх творах для дітей, виявив себе майстром короткої оповідки. Він щасливо поєднав в собі дві найхарактерніші ознаки української національної вдачі: схильності до поетичного, навіть романтичного бачення світу, і до іскрометного, подекуди добродушного, але нерідко й дошкульного гумору.
Повість «Потерчата» по своїй суті різномасштабна, багатовимірна і різночасова. І це природно, адже дитяча жадоба пізнання світу у всіх його проявах і іпостасях воістину не знає меж. Створивши низку непересічних народних характерів, письменник не порушив зв’язку з корінням наших первнів, він є сучасним, суголосним нашій епосі, актуальним і запитаним сьогодні. Та найбільш цінною є його переконання, що без історичної пам'яті духовний світ дитини не буде повноцінний. Істотну ж роль у цьому процесі відіграє мудра доросла людина – в повісті це дід хлопчика, який веде його у минуле, тим самим відкриваючи шлях у майбутнє.
Є у творі ще один герой, без якого світ дитини не був би довершений. Це природа: річка й болото, вітер і тиша, поле і небо; це жаба, що «навчила» малого героя плавати, їжачок, що повертається з раю, Песик, котрий віддав своє життя за маленького хазяїна, – вони не менш важливі в житті героя, ніж суто люди і події «дорослого» життя.
Писати для дітей завжди важко, тим більше для сучасних, бо їхнє світосприйняття вже з самого початку формується цивілізаційними «досягненнями», а відтак – вони не є надто схильними до безпосереднього спілкування з художнім словом. Але водночас дитина не тільки потребує його, але, по суті, не може без нього обійтися, належним чином «вирости», оскільки сама є, в певному розумінні, митцем. Тому писати для дітей – ось покликання, що накладає на письменника ще й особливий тягар відповідальності. Не випадково сьогодні письменників, що присвятили перо дітям, небагато. Але, сказавши це, розуміємо, що їх ніколи багато й не було. Та й не може бути. І взагалі – що таке дитячий письменник? Не будемо зараз міркувати з приводу цієї поважної проблеми, а краще порадіємо, що в Одесі є такий український автор – Володимир Рутківський.
