Проблеми Дофінівського, або Великого Аджалицького лиману, на території Комінтернівського району, висвітлювалися «Одеськими вістями» неодноразово. Але час минає, а ситуація там і досі залишається невирішеною. Нагадаємо, про що «ОВ» писали ще у вересні 2005 року і розповімо про ситуацію, яка склалася на водоймі на сьогодні.
Свого часу будівельники автошляхової магістралі, яка поєднує Одесу із Припортовим заводом і містом Южним, зробивши одну добру справу, не подбали про другу. А саме: не забезпечили природний зв’язок лиману з морем.
За кілька десятиріч безгосподарності від колишньої слави Великого Аджалицького лиману, крім назви, нічого не залишилося. Він, по суті, став великою калюжею, куди скидали свої стоки завод «Центролит» та Свердловська птахофабрика. Рибою у лимані й не пахло, навпаки, поширював інші запахи, мало приємні для людей, які живуть на його берегах.
Але старожили ще пам’ятали ті часи, коли до лиману заходили для нагулу делікатесна чорноморська кефаль, гостроніс, сипгіль, скумбрія та ставрида. Пам’ятали, але нічого вдіяти не могли, щоб відновити життєдіяльність водойми. Для реанімації були потрібні великі гроші, яких ані в Комінтернівському районі, ані, тим більше, у Новодофінівській сільській раді не було.
Так би й далі деградував Великий Аджалицький (Дофінівський) лиман, якби не фермер Антон Запорожченко. У 1997 році його господарство «Восход», взяло в оренду Великий Аджалицький (Дофінівський) лиман, площа водного дзеркала якого складає близько 600 гектарів. Програму фермера, затверджену рішенням сесії Комінтернівської районної ради (№ 117-ХХІІ від 27.03.1997 р.), було чітко й однозначно сформульовано в її назві – «Відновлення екологічної системи й подальшого рибогосподарського використання Дофінівського лиману».
На щастя, ідею Запорожченка про відродження мілководної водойми тоді підтримали не тільки сільська та районна влади, а й обласне управління екологічної безпеки, регіональна державна інспекція щодо відтворення, охорони водних живих ресурсів та регулювання рибальства, вчені, зокрема, Південний НДІ морського рибного господарства та океанографії.
Рішення на підтримку відродження мілководного Великого Аджалицького лиману ухвалила й Одеська обласна рада. Проблема даної водойми набула загальнодержавного значення.
І треба сказати, що задумана фермером справа, вдалася. Втілюючи в життя затверджену райрадою програму, тут виконали великий обсяг гідротехнічних та днопоглиблювальних робіт, що дозволило створити у колись мертвій водоймі умови для відновлення донних пасовищ та популяції мікроорганізмів. А це якраз сприятливі умови для нагулу риби.
Таким чином, за чотири роки фермерське господарство «Восход» відновило екологічну систему Великого Аджалицького лиману. І вже у 2001 році одержало непоганий «врожай» – 14 тонн морепродуктів, у тому числі 4,2 тонни бичка, 3,7 тонни кефалі, 4,8 тонни атеріні та 1 тонну пелінгасу. Це означало, що вже можна приступати до реалізації другої черги програми – поновлення рибогосподарської діяльності на водоймі.
Для цього потрібно було розв’язати низку суттєвих проблем. Одна з них – необхідність систематичного функціонування каналу, що поєднував би лиман з морем – для підтримки постійного водного балансу. Справа в тому, що робота ця й трудомістка, й витратна. І періодичне, тобто поступове прокладання такого каналу обходилося б фермерському господарству у 15 – 20 тисяч гривень. А отже, риба, виловлена у лимані, була б за ціною на вагу золота.
Але Запорожченко й у цьому випадку знайшов оригінальний вихід. Замість багаторазового риття каналу було встановлено 920-міліметрову трубу, яка на 250 метрів заходить у море. Вона й забезпечує достатній водообмін між морем та лиманом. І тепер канал прокладають тільки двічі на рік: навесні й восени, коли риба входить до лиману на нерест і виходить у море на зимівлю.
До речі, на свої гідротехнічні споруди А. Запорожченко одержав два патенти. Їх визнано придатними для використання при експлуатації мілководних лиманів. Завдяки їм, наприклад, у Великому Аджалицькому лимані вилов риби за три роки зріс більш, ніж удвічі – із 14 до 31 тонни. Важливо також відзначити, що вже у 2006 році фермер досяг високої продуктивності – 50 кілограмів рибопродуктів з одного гектара, тоді як в інших водоймах вона сягала не більше 21 кілограма.
Одначе саме тут і криється найголовніша й спірна колізія. У грудні 2000 року Новодофінівська сільська рада видала фермерському господарству «Восход» державний акт – 1-ОД № 0033324 на користування 0,5 гектара землі із подальшим розміщенням на ній гідротехнічних споруд. Що, як говорилося вище, й було зроблено. Причому за власні кошти.
У той же час, на цей шматок землі претендує ТОВ «Концерн «Одеса», посилаючись на розпорядження Одеської обласної державної адміністрації № 325/А-96 від 6 червня 1996 року, підписане Р.Б. Боделаном. У ньому, зокрема, говориться: «Вилучити із земель запасу Новодофінівської сільської ради народних депутатів Комінтернівського району земельну ділянку площею 3,91 гектара та надати її у постійне користування концерну «Одеса» під розміщення бази відпочинку».
І тут доречно нагадати, що 19 вересня 2001 року постійна комісія Одеської обласної ради із питань агропромислового комплексу, земельної реформи й адміністративно-територіального устрою констатувала, що «…концерн «Одеса» не використовує земельну ділянку за призначенням, передбаченим розпорядженням обласної державної адміністрації від 6 червня 1996 року № 325/А-96. Така позиція призводить до ускладнення екологічної ситуації на території Новодофінівської сільської ради».
Аналогічні висновки зробила й комісія Одеської обласної державної адміністрації, яка досліджувала у липні 2005 року проблеми використання й охорони земель рекреаційного призначення, у тому числі й на території Новодофінівської сільської ради.
Всупереч вищесказаному, керівництво концерну звернулося до Одеського апеляційного суду з позовом, суть якого полягає в тім, щоб, використовуючи судове рішення, залишити цей клаптик спірної землі за собою. Та суд, вивчивши всі нюанси справи, став на бік фермера. А вже у 2007 році і Вищий адміністративний суд України, розглянувши касаційну скаргу ТОВ «Концерн «Одеса», залишив її «без задоволення».
– Та не зважаючи на рішення цих судових органів, концерн продовжував використовувати землю, площа якої складає 0,5 га і на якій знаходяться наші гідротехнічні споруди, для власних потреб, – розповідає Антон Запорожченко. – А це, з часом, призвело до драматичних наслідків екологічного характеру. Відсутність повеней у 2007 і 2008 роках – до замулення 920-міліметрової труби, яка прокладена між морем та лиманом, що, в свою чергу, зробило неможливим водообмін між двома водоймами. Тому ще в березні поточного року ми провели ремонтно-профілактичні роботи, очистили цю трубу на відрізку від лиману до урізної частини моря. Та щоб повністю відновити водообмін, необхідно було через ревізійний отвір очистити ту частину труби від намулу, яка пролягає по дну моря. Але ситуація ускладнювалася тим, що на морській частині ТОВ «Концерн «Одеса» організував платну парковку автомобілів та наметове містечко, що практично ставало на заваді проведення ремонтних робіт. Не відреагувала належним чином на це і Державна екологічна інспекція з охорони довкілля північно-західного регіону Чорного моря, до якої служба МНС Комінтернівського району звернулася з проханням надати нам дозвіл на проведення таких робіт.
Все це та інше призвело до виникнення на Дофінівському (Великому Аджалицькому) лимані надзвичайної ситуації. Через високу температуру і сильне випаровування лиман лишився половини об’єму води, при цьому її солоність зросла до 30 проміле, а концентрація кисню в нічні години падала до нуля, що в результаті призвело до загибелі майже всіх водних живих організмів. За даними фахівців державної служби «Одесарибоохорона», загальні збитки склали понад півмільйона гривень, закрема самого фермерського господарства «Восход» – понад 27 тисяч гривень.
Головним результатом вищезгаданих драматичних подій стало те, що вся десятилітня праця фермерського господарства щодо відродження Великого Аджалицького лиману була зведена нанівець. Треба знову усе починати спочатку, а саме, з відновлення екологічної системи водоймища.
