Розмові з головою апеляційного суду Одеської області Анатолієм Луняченком про особливості національного права передували дві важливі події. Місяць тому у Києві відбувся ІХ з'їзд суддів України. Цими днями відзначався День працівників суду України. Таке професійне свято передбачає конкретну ділову розмову. Очевидно, вона мала місце й на з'їзді, який є найвищим органом суддівського самоврядування?
– Демократизм висловлювань став характерним для нашого суддівського середовища. І цю особливість можна поставити за приклад іншим відомчим системам та органам верховної влади, де часто переважають особисті або корпоративні інтереси.
Незважаючи на труднощі, а часто і відкрите протистояння та цинічне втручання окремих політиків у питання становлення судів, останні усвідомлюють себе самостійною і незалежною державною інституцією.
З'їзд підтримав думку Голови Верховного суду України В. Онопенка про необхідність судово-правової реформи, його занепокоєння безпрецедентними спробами політиків і політичних партій впливати на правосуддя. За такого безладдя у країні виправити недоліки у своїй роботі суди лише своїми зусиллями не зможуть.
Для чіткої роботи судів потрібно подолати гостроту цієї політичної протидії, створити стабільне законодавство, реформувати силовий блок, створити незалежні умови роботи, забезпечити своєчасне розв’язання кадрових питань. Це залежить від роботи апарату Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України.
На жаль, проект Закону України "Про судоустрій і статус суддів", у якому пропонується по суті ліквідувати Верховний суд України, говорить про зворотнє. Те ж саме можна сказати і про пропозицію призначати суддів на адміністративні посади Президентом України за рекомендацією Вищої ради юстиції України, що є дуже грубим порушенням Конституції України і рішення Конституційного суду України від 16 травня 2007 року.
– Роботу суддів критикував Президент України...
– Ми самі чудово поінформовані про наші недоліки. Але так побудовано у країні законодавство: щоб довести проблему до логічної розв'язки одних наших зусиль мало. Ми не створюємо конфліктів з іншими органами влади, ми ті, хто служить Закону, тому не є силою, яка протистоїть президентській владі. Критика роботи судів, зокрема і з уст Президента, повинна бути не докором, а мати об'єктивну оцінку недоліків і конструктивну пораду. Цього не вистачало у виступі Президента, а критикувати заради критики... Не думаю, що апарат Президента допускає менше помилок, ніж суди. Можливо, через брак часу Президент не торкнувся причин, які об'єктивно гальмують удосконалення роботи судів... Але хто скаже, що Верховна Рада України працює краще, ніж суди?
Підтримуючи Закон "Про судоустрій України", Президент сказав, що прислухається до думки суддів. Але це лише заява, а насправді думка суддів навіть не з'ясовується. А ми хотіли б, щоб до нашої думки про правову реформу і концепцію правосуддя, яка випливає з цього, дослухалися. Адже ніхто краще за практиків не знає проблем і шляхів їх усунення.
– Але за нинішньої системи законодавства суд може захищати права тих, хто постраждав від розвалу економіки?
– Мало сказати, що ситуація із забезпеченням захисту прав людей у країні вкрай складна. Вона – катастрофічна. У країні є закони, але вони безсистемні, часто не діють. Політична криза соціальна, вона спричиняє фінансову та економічну. Найстрашніше – починається криза моральності. Закон повинен діяти не лише стосовно пересічних громадян, але й стосовно представників усіх ешелонів влади. Адже саме посадові особи демонстративно показують, що закон – не для них. Приклади їхніх правопорушень коливаються в діапазоні від дрібного хуліганства – до нехтування конституційних норм, включаючи блокування трибуни Верховної Ради, видання указів, які суперечать законам. Справа дійшла і до блокування роботи судів. Ці випадки вседозволеності бачить вся країна. Але люди стомилися від цих неподобств, вони втрачають надію на кращі перспективи, зневірилися у здатності влади керувати процесами у державі.
– Наскільки об'єктивно може діяти за умов кризи закон, який створювався без врахування цієї реалії?
– За всіх пороків і недоліків суд залишається органом, де можна шукати захисту. Більше йти нікуди. Адже про захист прав людей у силових структурах говорити безглуздо. І насамперед тому, що у них специфіка діяльності інша, і засновані вони, на жаль, не на кращих традиціях.
Суд – орган правозастосовний. Проблема у тому, що ми користуємося, наприклад, карно-процесуальним законом, який відсотків на 60 зберіг принципи 1937 року, які виробив ще Вишинський. Немає справжньої змагальності процесу. У силових органах головне – показники, а не об'єктивність і захист прав громадян. Варто суду когось виправдати, припинити справу, відмовити в арешті – одразу виникає скандал з приводу того, що суди "заважають працювати". Ми далі критикуємо суди, абсолютно не роблячи висновків з трагедій нашої історії. Навіть вищі керівники держави дозволяють собі критикувати рішення суду, яке набрало чинності, і лише тому, що воно їх не влаштовує.
– Але суд, все ж таки, навіть за такої ситуації виконує свої функції?
– Так, і є позитивні зрушення. Суд вже зовсім не той, яким був навіть п’ять років тому. І все-таки як важко, вибачте, "втокмачити" у голови крикунів, що рішення суду, яке набрало чинності – Закон. Адже у будь-якій судовій справі, як мінімум, дві сторони і одна з них рішенням незадоволена. Це – тисячі, і вони зневажають право суду на постанову рішення, дорікають у беззаконні. При цьому сторона, чиє право захищене, як правило, мовчить. Так стосовно судів формується негатив.
– Чи потрібний "правовий всеобуч" населенню?
– Так, правова культура у нас на дуже низькому рівні... Це біда, що тягнеться ще з минулих років, коли було знищено генофонд нації. А ми ще і ускладнюємо це становище. Той же Президент говорить, що кількість скарг на суддів зросла. Але ніхто не може зрозуміти елементарної речі: скарга – це невід'ємний атрибут правосуддя. Інше питання – її зміст. Якщо це скарга з приводу незгоди із судовим рішенням, і вона обґрунтована, то її слід розглядати у вищому судовому органі. Якщо ж це скарга непроцесуальна, тобто така, що містить незгоду з діями суддів, то таким скаргам не бувати! Тому що це відкритий тиск на суд. Ми ж займаємося ними, фактично обманюючи людей, даючи їм помилкові надії, оскільки втручатися у хід розгляду справ не маємо права.
– Чи були покарані учасники і виконавці рейдерських атак?
– Суди іноді справді використовуються для захоплення підприємств. Але потрібно дивитися у корінь зла: хіба їх використовують судді? Ні, звичайно ж! Досить прикладів, коли міністри або олігархи від депутатів потурають рейдерству великих промислових об'єктів, санаторіїв, земель. Цьому явищу складно протистояти як силовим структурам, так і судам. Якщо років три тому суддя не боявся давати відсіч рейдерству, то зараз він це робить, ризикуючи професійною кар'єрою. Одразу на нього посипляться скарги впливових осіб. Включаться й інші важелі тиску.
– Чи є типові проблеми, з якими звертаються громадяни?
– Так, наприклад, з питань бізнесу. Підприємці найбільше потерпають від чиновників, зокрема, і від силовиків. Будь-яка ситуація може бути використана представниками влади проти пересічного громадянина. Це настільки розвинено, що на людей іде, буквально, полювання. Варто звернутися впливовій особі, яка має свій інтерес, з проханням "розібратися" у ситуації, і від структур, наділених владою і повноваженнями, виходить вал перевірок. "Перевіряти" – "працювати" починають прокуратура, МВС, податківці, УБОЗ, СБУ. Так, по одній із сільських рад прибережної території, де є "цікаві землі" – за півроку сільський голова і рада піддалися перевіркам, які супроводжувалися вилученням документів, понад 200 разів. І тільки суд припинив цей пресинг. Ще приклад мерії невеликого містечка, теж у досить привабливому географічному місці. У відповідь на принципову позицію мера, який відмовив високопоставленим особам у виділенні їм землі, посипався камнепад перевірок. За два тижні його терзали "ревізори" прокуратури, СБУ, КРУ, МВС понад 20 разів.
– Що найбільше сприяло б наведенню порядку у країні?
– Найголовніше, щоб у державі всі виконували Закон: від Президента до рядового громадянина. Для реалізації цього потрібні розум і воля. Тоді не стане і корупції, з якою так "активно борються" ті, хто фактично керує державою. Насправді ж у нас їй потурають, тому що ще жоден керівник не запропонував подивитися у корінь причини цього потворного явища. А потрібно розпочати з дуже радикального скорочення і спрощення всієї нормативної бази, якою керуються чиновники, чинячи свавілля. Одночасно установити жорсткі терміни розв’язання всіх питань, якими займаються чиновники; передбачити сувору відповідальність за порушення цих термінів. Далі – провести скорочення величезної армії чиновників, в утриманні яких немає необхідності, скасувати дані їм пільги, ліквідувати такі "перли" цивілізації як службовий транспорт, безкоштовне надання житла. З другого боку, установити гідну плату за працю працюючим держслужбовцям. Потім необхідні амністія капіталу, радикальне зниження податків і відповідно посилення відповідальності за їхню несплату. Це вже дало б ефект.
– Чому так багато розмов про проект Закону України "Про судоустрій України і статус суддів", який перебуває у парламенті?
– У наявності неприкрите прагнення захопити і підпорядкувати судову владу. Перша спроба вже була у травні 2007 року, коли парламент, порушивши Основний закон, ухвалив постанову про порядок призначення суддів на адміністративні посади. На щастя, цю спробу припинили самі судді в особі Ради суддів України і Верховного суду. Друге завдання – фактично скасувати Верховний суд і розірвати єдність судової системи. При цьому вражає цинізм авторів законопроектів, які проштовхують норми, які явно суперечать Конституції, рішенням Конституційного суду, міжнародним нормам, до яких Україна приєдналася.
Ми зробимо все залежне від нас, щоб суд дієво захищав права громадян і справжні інтереси держави.
