Саме так захотілося мені назвати музичний вечір в Горіховій вітальні одеського Будинку вчених за творами Булата Окуджави. Звучали вірші і пісні Булата у виконанні відомого музиканта, гітариста і барда Олексія Семеніщева. Олексію допомагали інші музиканти – Андрій Бочивар (скрипка) та Ігор Знатоков (кларнет). На стінах затишної вітальні (небагато залишилося в нашому місті таких приміщень!) – висіли роботи одеського фотохудожника Юрія Бойка. І вся ця колективна імпровізація була проявом чистого ентузіазму, давньої безкорисливості. А організувала це дійство (як було оголошено – перше серед подібних) міська громадська організація «Любимый город», від імені якої виступив Ігор Лосінський (і говорив напрочуд не казенно!) І зала була повнісінька, незважаючи на дощ, що лив у цей день без перерви, і було безліч молодих осіб (хоча можна було сподіватися, що прийдуть, переважно, люди літні, які бажали, як і автор цих рядків, ще раз почути пісні часів своєї молодості). Публіка була дивовижна – вона озивалася вдячними оплесками на кожну пісню і на кожен вірш Булата Окуджави, прочитаний негучним голосом. Мені самому багато віршів були незнайомі. «Певец Арбата» – Окуджава з несподіваною проникливістю говорив у них про природу, про оленів, які біля річки сурмлять щось своєю тарабарською мовою, про ласкаву лісову тишу. І було зрозуміло, що він не лише великий бард, але і чудовий поет.
Але для мене була важлива сама суть дійства, що відбувалася в залі. Це була «трансляція духу» з одного часу в другий. Власне, саме цією справою і займається культура, доки вона жива, не перетворившись остаточно в подобу хот-дога, який запивається кока-колою. Як писав Мандельштам, «вечные сны, как образчики крови, переливай из стакана в стакан». Слухаючи Окуджаву, я, зрозуміло, відчував ностальгію за часом юності, коли ці пісні звучали для мене вперше. Здивувало те, що злободенне в ті часи не втратило своєї злободенності і сьогодні. Що у творчості Окуджави проявилося щось «вічне».
Втім, це завжди було зрозуміло, коли він співав, скажімо, про виноградну кісточку або про музиканта, який грає на скрипці. Але от, наприклад, ось це: «и умным кричат «дураки, дураки», а вот дураки – незаметны». Або мрія про те, що от одного разу прокинуся, «а дураков нету, улетели все»! Я то добре пам’ятаю, куди мітив Окуджава – у чиновників всіх рангів, у дурість на державному рівні. Але, мабуть, це явище незнищенне – дурні змінюють форми одягу і вирази облич, і незмінно опиняються нагорі, а розумні гуляють поодинці, і незабаром їх переловлять усіх, як співає Булат. Самотність мислячої людини. Та і просто людини, що тонко відчуває, що здатна відгукнутися на поетичні рядки. Сьогодні воно відчувається ще гостріше.
Перший розділ свого концерту Олексій Семеніщев назвав «Римська імперія часів занепаду». Це звідти: «все глуше музыка души, все громче музыка атаки». Або «хватило бы улыбки, когда под ребра бьют». Семеніщев співає все це негучно, але без ліричного розспіву, у темпі, майже без пауз – і слова заряджаються енергією. Це енергія сьогоднішнього, цьогохвилинного переживання. Окуджава в нього не хрестоматійний, і немає ні найменшої спроби наслідувати манеру славетного виконавця. Це «його Окуджава»!
Другий розділ концерту – «Музикант». Тут особливо доречною була скрипка Андрія Бочивара – раптом вона грає каденцію, що нагадує стародавню музику, і хрестоматійно знайома пісня сприймається по-новому. А третій розділ – «Грузинська пісня». Тут і «художник Піросмані виходить зі стіни», і Грибоєдов короткозоро дивиться вдалину, ідучи назустріч власній смерті. І справжнім гімном життю, утвердженням неминущої правоти всіх художників, музикантів і поетів, всіх вільнодумних короткозорих «очкариків», всіх цих «дилетантів», що прогулюються і подорожують, які вміли і творити, і жити, і вмирати, – звучить грузинська пісня «Фаетон» в обробці Ігоря Знатокова, онука композитора, диригента, який зі своїм кларнетом підігрував скрипці Бочивара і гітарі Семеніщева.
Нагадаю, це перший концерт із циклу творчих вечорів «Струна и кисть, и вечное перо», анонсованих організацією «Любимый город» разом з адміністрацією Будинку вчених. Будемо чекати наступних зустрічей!
