Окремі роботи Вадима Кучера-Куцана багатьом шанувальникам мистецтва вже доводилося неодноразово бачити в галереях міста. В них відчувається впевнена рука майстра: прекрасна техніка письма і артистизм виконання як наслідок ґрунтовної академічної підготовки. Але вповні кожен художник може продемонструвати своє обдарування і явити нам зміст творчості лише на персональній виставці. Завдяки особистій ініціативі директора Одеського музею західного та східного мистецтва Володимира Островського, така виставка відкрилася в «італійських залах» музею (нагадаємо, що нині музей перебуває на ремонті, але й все-таки залишається активно діючим виставково-культурним центром).
Вадим Кучер-Куцан пройшов класичний шлях становлення як художника: після закінчення Одеської дитячої спеціалізованої художньої школи ім. К. Костанді кілька років навчався в Київському художньому інституті (нині академія), а завершив навчання в Петербурзькій академії мистецтв. Доля звела його з такими відомими педагогами як В.Ф. Токарєв, М.А. Павлюк та Б.С. Угаров. Роботи художника повертають нас до академічної традиції – в них розмах, широта письма, навіть бравурність пензля, що були притаманні майстрам ХІХ століття, зокрема, норвежцю Цорну та нашому Рєпіну. В них вгадується естетизм і певний дух салонності в доброму розумінні цього слова, що властиві Менцелю чи В. Маковському, а також окремим представникам французької школи. А декоративність і насиченість кольору, емоційність письма у поєднанні з завершеністю подібних великоформатних полотен, викликають асоціації з творчістю Малявіна і Фєшина. У цілому, картини митця випромінюють радість і захоплення світом. Подібні порівняння є свідченням загальної культури художника, що аж ніяк не применшує індивідуальної неповторності його творчості. Сам автор вважає, що наслідує не персоналії, а традиції, і залишається послідовником перш за все південної школи живопису. Відстоюючи своє право бути традиціоналістом, Вадим Кучер досить різко висловлюється на адресу представників безпредметного мистецтва, що цікаво не стільки з точки зору об“єктивності, а, власне, позиціювання митця. Звичайно, прикро, що такому фахово підготовленому художнику було відмовлено в членстві в НСХУ, і лише завдяки втручанню на столичному рівні вдалося виправити цю помилку.
На виставці представлено багато камерних графічних мініатюр - таких собі вишуканих перлинок, які викликають справжню естетичну насолоду, адже багатозначність і образна змістовність твору не обов’язково пов’язані з їх розмірами. Жанрово переважають композиції з вуличними сценами, флористичні натюрморти та міські пейзажі з класичною архітектурою рідної Одеси. Окремі роботи виконані в імпресіоністичній манері, хоча, в цілому, техніка письма і колорит не вповні вписуються в цю концепцію. Мало властива Кучеру і лірична споглядальність, характерна для представників Товариства південно-російських художників. Але, на мою думку, мають рацію ті мистецтвознавці, які стверджують (незважаючи на заперечення самого автора), що його творам все ж притаманна певна імпресіоністичність мислення. Більшість робіт мають “кадровий” вибір композиції і передають перше враження від побаченого. При усіх вищеназваних достоїнствах слід визнати, що великоформатні картини В. Кучера-Куцана не позбавлені певної поверховості, захоплення формальними ознаками. Так, картини дуже ефектні, але як би ефект і зовнішня красивість не стали самоціллю. Шкода, що на виставці майже відсутні портретні роботи живописця, за винятком двох робіт (у тому числі, невеличкого симпатичного портрета дружини). Це дало б можливість повніше судити про глибину психологічного осягнення ним натури. Можливо, ця обставина пояснюється тематикою виставки, яка присвячена Одесі.
Відкриття виставки продемонструвало загальний інтерес до творчості цього молодого майстра, який досить успішно заявив про себе в інтернаціональному арт-просторі. Вадим Кучер – учасник близько тридцяти виставок, які мали місце в Україні, Росії та країнах Західної Європи. Він також незмінно бере участь в “Російських сезонах” – по-дягілєвськи амбітному проекті французького арт-менеджера Олександра Горича (нащадка роду князів Голіциних), – які впродовж вже багатьох років відбуваються в Ліоні, Парижі та інших містах Франції. Слід підкреслити, що в цьому проекті Вадим є єдиним представником України. Окремі твори, репрезентовані на цій виставці, демонструвалися на вищезгаданому вернісажі, наприклад, один з них створений на тему “Сорочинського ярмарку” і має дещо гумористичну, “малоросійсько-гоголівську” і навіть родинно-біографічну інтерпретацію (на картині зображені члени родини митця). Принагідно зазначу, що у ХІХ ст. робота нашого класика Миколи Пимоненка, створена в національному дусі, була закуплена Лувром. До речі, Вадим теж затребуваний, більше того, йому неодноразово робили досить вигідні пропозиції на постійне проживання у Франції та Росії, але він відмовився, бо не мислить себе поза улюбленим містом.
Організатори виставки і запрошені на її відкриття особи не скупилися на компліменти на адресу митця. З нагоди виставки було випущено каталог (автор вступної статті Ірина Тимохіна) Приємно, що художника не лише пам’ятають в його колишній школі (№ 69), але й уважно слідкують за розвитком таланту свого вихованця. Творчість В. Кучера-Куцана стала предметом дослідження учнів цієї школи в рамках Малої академії наук.
