Сьогодні досить часто доводиться чути про сумну долю аграріїв України, про ту нерівноправність, що існує в державі стосовно них. Недарма на нещодавньому засіданні Ізмаїльської районної ради сільгосптоваровиробників навіть звучали заклики – збиратися, так само, як далекобійникам, і організовувати марш на Київ, до стін будинку Верховної Ради із наполегливою вимогою звернути увагу на те, що через відсутність будь-якого захисту селян їх практично лише ледачий не грабує. Але й у цих умовах аграрії борються за виживання. Є й позитивні приклади.
Взяти фермерське господарство "Дінекс-Агро", його очолює Олександр Петков. Сьогодні він орендує землі у селах Першотравневому, Каланчаку, Багатому Ізмаїльського та Струмку Татарбунарського районів. Їхня загальна площа – 8 тисяч гектарів. Цими днями довелось побувати у Багатому, де, відповідно до договору, укладеного із сільгоспкооперативом "Україна", це фермерське господарство обробляє у межах 2000 гектарів земель.
Кожна весняна година для хліборобів на вагу золота. Того дня механізатори вели підживлення озимих аміачною селітрою, готували ґрунт під ярі та сіяли ячмінь.
На запитання, як працюється, бригадир тракторної бригади, зайнятий підживленням озимих, Михайло Райлян відповів:
– Ні в чому, слава Богові, затримок немає. Техніку в нас підготовлено завчасно. Дизпаливом, добривами, запчастинами забезпечено за повною програмою. Влаштовує людей і те, що зараз, на відміну від минулих часів, вчасно виплачується заробітна плата, залежно від обсягу проведених робіт. І обіди прямо сюди, в поле, підвозять. То ж тільки трудися. А що ще людям треба?
На цьому полі під керівництвом Михайла Райляна було задіяно сім екіпажів. Бригадир назвав усіх поіменно, не забувши підкреслити, що трудяться тут люди найрізноманітного віку. Головним критерієм є ставлення людини до своїх обов'язків.
– Я вже на пенсії, але вирішив увійти до бригади, – говорить ветеран праці Петро Петрович Шишман. – А що, чому б не попрацювати з тими, хто прийшов на ці землі й дає нам роботу. І про майбутнє думає – це по усьому видно. Що ж, настає час молодого покоління – з їхнім запалом та прагненням організувати роботу по-новому. Щоб там, де ми часом витрачали ресурси, заощаджувати. Мені здається, Олександр Петков, який, як я знаю, сьогодні є виконавчим директором СК "Україна", саме такий. А ви побувайте на сусідніх полях, подивіться, який потужний комплекс використовується на сівбі.
...Видовище на сусідньому полі було захоплюючим: потужний посівний комплекс «Джон Дір» вражав! Як розповіли працюючі на ньому механізатори Петро Македонський та Михайло Обеременко, на такій техніці одне задоволення працювати. Цей комплекс одночасно з посівом вносить добрива, усього виконує п'ять агроприйомів. Його продуктивність за зміну – 120 гектарів. А тепер підрахуємо: для того, щоб засіяти сівалкою СЗ і трактором ЮМЗ таку площу, треба, по-перше, не один, а мінімум шість таких агрегатів. Ними попередньо підготувати площу – зорати, закультивувати, заборонувати, засіяти, закоткувати. На усі ці операції йде близько 25 літрів палива з розрахунку на гектар. А комплексу необхідно всього близько 7 літрів. Економія в усьому – і в паливі, і в часі, і у використанні людських ресурсів.
До закупівлі такої потужної техніки, як розповів керівник фермерського господарства, тут йшли не один рік. Перший час працювали, як і всі, на стареньких тракторах, доки не дійшли висновку – краще один раз витратитися, щоб щороку, так би мовити, "по дрібницях" не нести подвійних, а то й потрійних витрат.
Звичайно, ризик – шляхетна справа. Але лише ризик – з попередніми економічними розрахунками. Як кажуть, якщо гроші рахуєш не ти, то це роблять за тебе інші. У підсумку – лише придбання комплексу дало можливість значно здешевити виробництво зерна, плюс до цього повною мірою використовувати найсучасніші технології обробітку землі та вирощування зернових культур. І тому навіть у найважчому 2007 році змогли-таки в господарстві мати значний прибуток, використати кошти не на проїдання, а на розвиток господарства. Більш-менш успішно й минулого року зуміли продати зерно. Тому що не стали чекати, як інші, коли воно підніметься в ціні (а ціна, як відомо, стараннями трейдерів за повної відсутності механізмів, які могли б захистити селян, та й через роз'єднаність самих аграріїв, впала нижче самого "не можу"). І, звичайно, знову виграли. І змогли закупити другий такий же посівний комплекс "Джон Дір". Причому, слід зазначити, по кредити не зверталися. До речі, керівник цього фермерського господарства, мабуть, маючи особливе чуття, встиг придбати американський комплекс за американські ж гроші до падіння курсу гривні.
– Я давно зрозумів, що необхідно, насамперед, покладатися на самих себе, – висловив свою думку Олександр Петков. – Занадто часто спостерігав, як валилися господарства, які брали кредити. Вони через варварське ставлення в нашій країні до сільгоспвиробників не мали можливості ці кредити вчасно повернути, оскільки виникали проблеми й зі збутом зерна, і із придбанням ПММ та всього іншого, необхідного для ефективної роботи селянинові. Тому й нинішня криза, що вибухнула, насамперед, в банківській сфері, нас фактично не зачепила. Маючи власні кошти, ми вчасно запаслися усім необхідним для роботи. І вже сьогодні одержуємо віддачу у вигляді, знову ж таки, економії коштів, пального і нових можливостей для подальшого розвитку виробництва. Міркуємо зараз
