На аерокосмічній карті, яку можна віднайти в інтернеті, селище міського типу Любашівка має пристойний вигляд. Чепурні будівлі та мікрорайони обрамлені смарагдовими віночками, тішать зір рівні вулиці та автошляхи, синіють, немов волошки, ставки та озерця. Але, спустившись на грішну землю, з висоти людського зросту картину бачиш не таку вже й казкову та привабливу. Тут, як і скрізь, є чимало проблем, що накопичувалися роками. Це ремонт доріг, водопостачання, каналізація, всюдисущі несанкціоновані смітники, що повипиналися з-під снігу у лісосмугах та на берегах ставків пластиковими пляшками та іншим непотрібом. Особливе занепокоєння викликає давня гідротехнічна споруда, що ділить селище навпіл – каскад ставків, які поступово замулюються, захаращуються сміттям та заростають густим очеретом. Пан Любинський, засновник і забудовник села, перевернувся б у труні, побачивши, у що перетворилося його дітище, тим більше що пропадає праця наших пращурів-козаків, кріпаків та колгоспників.
Любашівські водоймища збудовані давно. Ще до революції балку Довгеньку (колишня назва села Любашівка) перегородили дамбами, а численні підземні джерела наповнили рукотворні водоймища чистою прохолодною водою. Сто сорок років тому, коли почали будувати залізничну станцію Любашівка, на п’ятому ставку було влаштовано водокачку. Звідти воду подавали в депо, де заправляли паровози. Рештки того водопроводу ще можна віднайти і нині.
Старожили пам’ятають, що років тридцять тому у селищних водоймах купалися та ловили рибу. На їхніх мальовничих берегах відпочивали, загоряли та проводили вільний час нинішні пенсіонери. Розповідають, що колишній голова знаменитого в СРСР колгоспу «Зоря комунізму», Герой Соціалістичної Праці Євген Лук’янович Овчар мав намір почистити ставки, але чомусь цього не зробив.
На превеликий жаль, окраса селища – водойми (деякі ще мають привабливий вигляд) – поступово перетворюються на зарослі очеретом болітця, заповнені сміттям. Рештки життєдіяльності людини тут можна зустріти на кожному кроці. Ось на купі сміття лежить непохований вишкірений собака. Він ніби з докором «дивиться» своїми мертвими очима на цей безлад і «просить» хоча б присипати його землею. А там попрацювали «бобри з залізними зубами», але спиляні деревця так і залишилися лежати у воді. Якийсь запопадливий господар розпочав будівництво власної дамби, але з гною, а хтось «загубив» кілька мішків з мотлохом…
Сьогодні постраждали від часу, а ще більше від людської байдужості, кілька перших ставків, що живлять водою всю гідросистему. Тепер вже важко віднайти живильні джерела, а у воду нижніх, ще не захаращених ставків лише відважний наважиться увійти, щоб освіжитися….
На околиці селища вода з ставків продовжує свій тисячолітній рух, але уже вкупі зі стічними водами, що неочищеними вливаються з місцевої каналізації. Потім річечка, назвемо її давнім і призабутим ім’ям Довгенька, колишня ліва притока річки Чичиклії, прямує по долині, якимось чином очищається і наповнює ще один ставок, що розміщений неподалік від автомагістралі Одеса – Київ. Тут вже господарство фермера Андрія Високого, який намагається розводити рибу та облаштував місце для відпочинку любашівців. Справа, звичайно, перспективна, якби не примхи природи. Через спеку рівень води падає, гине риба, зменшуються пасовища для громадського стада, а влітку бідним корівкам доводиться добиратися через непролазне багно, щоб напитися води у ставку.
Також викликає занепокоєння стан каскаду ставочків в так званому районі «Миколаївка», де пролягає виток знаменитої у минулому ріки Чичиклії.
Отут ми вже можемо поміркувати і про екологічну небезпеку, спричинену замуленням любашівських ставків. І до вирішення цієї животрепетної проблеми потрібно, незважаючи на економічну кризу, підійти по-державному. Адже від здоров’я всієї екосистеми, яку потрібно рятувати вже сьогодні, залежить здоров’я тисяч людей.
