Ми продовжуємо висвітлювати різні аспекти становлення Нижньодністровського національного природного парку, заснованого в листопаді минулого року Указом Президента України Віктора Ющенка. У проблемній статті нашого спецкора Б. Сушинського «Між Указом Президента і провінційними амбіціями» («ОВ», від 19 лютого) ми вже докладно розповідали про те, з яким спротивом окремих сільрад довелося зіткнутися засновникам цієї дуже важливої для збереження екології дністровського гирла установи. Й ось сьогодні наш спецкор торкається проблем наукового обгрунтування цього заповідника, тобто обгрунтування, яке послужило підставою для появи самого президентського Указу.

…Так, справді, багатьом романтикам від екології здавалося, що поява Указу Президента «Про створення Нижньодністровського національного природного парку» стане завершальним актом у багаторічному, складному процесі наукового, правового, соціально-економічного, проектно-географічного та інших обгрунтувань, узгоджень і сумнівів, якими супроводжувалася оця воістину свята справа – збереження унікального природного середовища гирла однієї з найбільших європейських рік – Дністра. Та це так мало б бути, а насправді формування національного природного парку європейського та світового значення супроводжується безліччю всіляких проблем, прискіпувань, чуток, лобіювання і всього іншого, чим багата наша сучасна українська дійсність.

Будь-який заповідник починається з формування та юридичного оформлення заповідної території. Здавалося б, тут особливих труднощів виникати не повинно: у додатку до Указу чітко зазначено не лише той факт, що Нацпарку має бути надано 3700 гектарів здебільшого водно-болотних, тобто плавневих та прилеглих до них територій, але й розписано, яка саме територія і якої сільради повинна бути передана цій установі. Причому більшість земель передається паркові без вилучення її у землекористувачів, тобто лише під суворіший контроль науковців щодо того, якого характеру діяльність на цих землях провадиться і наскільки вона може виявитися шкідливою для унікального довкілля. Та вже в січні, тобто майже через три місяці після появи Указу, виникає перша проблема: дві сільради Овідіопольського району раптом приймають рішення, яким забороняється передача загалом понад 51 гектара територій (повторюю, без вилучення у землекористувачів) у розпорядження Нацпарку.

У минулій публікації я вже зупинявся на правових аспектах цієї проблеми, проте існують і наукові. Хтось може сказати: нічого страшного, ну, буде нацпарк на 51 гектар менший!.. Не так усе просто, як видається. Подивіться на мапу і ви побачите, що йдеться про значну територію східного берега Дністровського лиману і зокрема його Карагольської затоки. А будь-який заповідник тільки тоді по-справжньому відповідає своєму призначенню, коли ним охоплено всю територію, яку науковці визнали природоохоронною. Ось переді мною базовий документ: «Еколого-економічне обгрунтування проекту створення національного природного парку «Нижньодністровський», над яким працювали доктор географічних наук В. Михайлов (науковий керівник), доктор геолого-географічних наук А. Топчієв, кандидати біологічних наук В. Стойловський, С. Дятлов, І. Русєв, Д. Ківганов та кілька інших фахівців.

Слід віддати належне цим науковцям: вони дослідили геть усі можливі аспекти сьогоденної соціально-економічної характеристики майбутнього парку, його геоморфологію, геологію, флору і фауну; всі види місцевої господарської діяльності, соціально-економічні та екологічні наслідки створення парку. До речі, досить було депутатам сільрад уважно ознайомитися з цією працею, щоб переконатися, що створення нацпарку не виключає жодного з видів господарської діяльності на цій землі: рибальства та риборозведення, лісового та сільського господарства, полювання, збирання дров для опалення тощо. Інша річ, що кожен із цих видів діяльності має відбуватися делікатно, з відповідними застереженнями, з піклуванням про унікальну природу краю.

Для початку трішечки історії з географією. Нижній Дністер, за визначенням науковців, починається від Дубосарської греблі. На лівому березі, біля молдавського села Чобручі, від Дністра відділяється його лівий рукав – Турунчук (або Новий Дністер), що окреслює дугу завдожки 58 км і знову впадає у Дністер трохи вище Маяків, у озеро Біле. Ріка Турунчук утворилася в 1780 –1785 роках, внаслідок появи природної промоїни на лівому березі Дністра; а в 1840 році, щоб забезпечити собі зручний водний шлях для рибальських човнів, місцеві рибалки власними зусиллями з’єднали цю протоку з Дністром. Сама ж дельта Дністра пролягає від озера Білого до північно-східного берега Дністровського лиману. Нижче Маяків від Дністра відокремлюється рукав Глибокий Турунчук – штучний канал завширшки приблизно сто і завглибшки дев’ять-десять метрів. Таким чином ріка впадає в лиман двома рукавами: Дністер та Глибокий Турунчук.

По суті, перед нами справжній екологічний рай, майже 30 відсотків території якого займають плавні. Сама ж дельта сягає 220 км2, і плавні її ста