Скажемо відверто, Андрій Куля в загальноосвітній школі зірок з неба не хапав. Але те задоволення, з яким хлопчисько проводив час на стадіонах, у спортзалах і на спортивних майданчиках не можна було не помітити. Кросівки на ньому «горіли» – по шість пар на рік!
І тоді батьки – Олександр Миколайович (сам, до речі, запеклий футболіст) і Галина Андріївна вирішили, що синові потрібна особлива, спеціалізована, школа.
Одержавши направлення у Ренійській дитячо-юнацькій спортивній школі, Андрій у свої 14 років поїхав до Одеси і вступив до школи олімпійського резерву № 59. Тут юнак, що називається, знайшов себе. Навіть навчання набагато краще пішло.
Поки що зарано говорити про спортивну кар’єру, але перший рік навчання в спеціалізованій школі запам’ятається Андрію Кулі і його родині на все життя: він взяв участь у забігу «Пояс слави» на 100 кілометрів, що щорічно провадиться в День визволення Одеси від німецько-фашистських загарбників.
Від цієї дистанції його відговорювали усі – і тренер Олександр Васильович Ітрушін, і батьки. У такому юному віці 100 кілометрів не беруть. Однак Андрій був невблаганний. Піддавшись на умовляння, батьки дали згоду на участь дитини в забігу (неповнолітні не допускалися):
– Добре, нехай пробіжить 20-25 кілометрів, – сказала мама.
Того дня стартувало понад двісті спортсменів, багато з них цю дистанцію проходили не раз. «Темна конячка» під номером 201 – юнак блідий з поглядом палаючим – із самого старту завзято тримався в групі лідерів.
– На п’ятнадцятому кілометрі була можливість випити чаю і як слід підкріпитися бутербродами, а поїсти я дуже люблю, – сміється юний спортсмен. – Але я йшов шостим і з жахом думав про те, що за мною біжать двісті дуже досвідчених спортсменів. Думка про те, що я в будь-яку мить можу опинитися сто шостим або навіть двісті шостим, погнала мене далі.
Після 35-го кілометра молодий організм сповістив про те, що не пристосований переборювати такі відстані.
– Ноги буквально відмовлялися згинатися, і я змушений був на кілька хвилин перейти на крок, – ділиться відчуттями юний спортсмен.
Про подальші події пам’ятають більше батьки: тато вже виїхав на місце подій, а мама телефонувала з Рені кожні п’ятнадцять хвилин. По мобільному зв’язку дізнавалися, що їхній син переборов 50, потім 60, потім 70 кілометрів. Батьки знали, що Андрій з дитинства був завзятим і дуже працьовитим, але щоб настільки...
– Друга криза «наздогнала» мене десь на 75-му кілометрі, я йшов дев’ятим. Але я розумів: якщо зійду з дистанції, ніколи собі цього не пробачу. У мене взагалі є такий принцип: що б не трапилося, дійти до фінішу.
Важче за все давалися останні кілометри. На 93-му, а була вже північ, Андрій ледве тримався на ногах, і вже було вирішив сісти в якусь попутку. Але на черговому пункті, де відмічалися учасники забігу, хтось сказав: «Давай, хлопче, тримайся!»
– Останні кілометри ми переборювали втрьох. Зі мною поруч йшли набагато більш досвідчені і підготовлені хлопці, один 22-х, другий 19-ти років. Перед фінішною рискою вони призупинилися: «Давай уперед, ти – гідний». За підсумками забігу я був чотирнадцятий.
– Ми гадали, що Андрій після цієї дистанції не зможе тиждень ходити, – говорить Галина Андріївна. – Але нічого подібного: наступного ранку він за звичкою встав рано і, оскільки дали вихідний, приїхав додому, у Рені.
Батькам Андрій пред’явив свідчення про те, що дистанцію в 100 кілометрів переборов за 13 годин 19 хвилин.
Тепер вихованець школи олімпійського резерву увійшов у справжній спортивний азарт. Тепер у нього є мета – наступного року знову взяти участь в 100-кілометровому забігу, але показати набагато кращий результат.
– Я хочу показати, що кожен юнак, навіть той, який народився і виріс у провінції, де немає спеціалізованих шкіл, однаково може проявити себе, – говорить Андрій. – У молодіжному середовищі завжди прийнято так: хто наполегливіший, той «герой», за ним йдуть. А я вважаю, що потрібно дивитися не на «понти», а на те, що людина у своєму житті робить. Для спортсмена найважче – не змагання. Складно щодня змусити себе по багато годин тренуватися. Але як Суворов говорив? Важко в навчанні – легко в бою.
