Бур’яни невпинно атакують наші міста і села. Куди б не подався – в поле чи на околицю населеного пункту – всюди забур’янені території. Особливо гнітюче враження справляють руїни ферм та свинарників, поховані в бур’янових заростях, необроблені та занедбані наділи, забур’янені узбіччя доріг, береги водоймищ тощо.
Перед кожним святом в селищах та містах наводиться порядок. Та чомусь підмітають та обкошують тільки центральні вулиці, а заглянеш в сусідній провулок – скрізь всюдисущі бур’яни, до яких руки не доходять. Трапляються й карантинні рослини. Особливо дошкуляє амброзія полинолиста, яка завдає великої шкоди не лише сільськогосподарським угіддям, а й здоров’ю людей. Квітуючи, ця рослина викликає тяжке захворювання – «сінну лихоманку».
Фахівці кажуть, що наявного у ґрунті насіння амброзії вистачить на найближчих 100! років, а вивести цього «паразита» практично неможливо.
Боротьба з бур’янами та карантинними рослинами ведеться, як кажуть, не на життя, а на смерть. Приймаються відповідні закони, державні інспектори захисту та карантину рослин надсилають приписи та накладають штрафи на керівників господарств, сільських та селищних голів, жителів сіл, але щороку забур’яненість територій лише збільшується.
Не втратив сьогодні значення навіть Указ Президії Верховної Ради УРСР «Про посилення боротьби з бур’янами» від 26 квітня 1962 року, який актуальний і сьогодні. У ньому записано: «Боротьбу з бур’янами вважати найважливішим державним заходом і першочерговим обов’язком усіх без винятку землекористувачів. Зобов’язати всіх землекористувачів повести рішучу боротьбу з бур’янами на полях, луках, пасовищах, у лісових полезахисних смугах, в садах, виноградниках, плодових, декоративних та інших розсадниках, в парках, на узбіччях польових доріг, на ділянках і каналах зрошувальних та осушувальних систем, у смугах відчуження залізниць і шосейних шляхів, на узліссях, що прилягають до полів, на межах, садибах, польових станах, токах, пустирях, на присадибних ділянках колгоспників, робітників і службовців радгоспів та інших громадян, на земельних ділянках загального користування міст, селищ, сіл, землях, відведених для добування різних копалин, для промислового і житлового будівництва та інших потреб. Боротьба з бур’янами повинна здійснюватись агротехнічними, хімічними та іншими засобами». Як то кажуть – кращого не придумаєш. Все враховано.
Сьогодні ветерани-колгоспники, згадуючи молодість, стверджують, що після війни впродовж певного часу вдалося вивести бур’яни з українських полів. Та з розпадом колгоспно-радгоспного виробництва все повернулося на круги своя. Бур’яни стали звичним явищем. Щоб позбутися їх, потрібно чимало коштів і людських ресурсів.
У відповідності з Законом України «Про карантин рослин» всі власники і користувачі землі незалежно від її призначення зобов’язані вести з амброзією нещадну боротьбу: косити, виполювати, виривати з корінням…
Справді в Ананьївському, Любашівському, Миколаївському та інших районах області можна зустріти ареали різних бур’янів і навіть великі наділи з густою порослю карантинних рослин. Боротьба з ними ведеться, але чомусь дуже мляво. Кажуть, що коштів немає. А що буде тоді, коли бур’яни займуть більшість половини корисних площ?
Як зазначила державний інспектор захисту рослин Любашівського району Людмила Гончарук, найбільшою загрозою розповсюдження бур’янів залишаються занедбані земельні площі так званої соціальної сфери або необроблені селянські паї. Великі фермери ними не цікавляться, а власники, не маючи коштів, не можуть їх обробити.
Нещодавно уряд подав проект змін до Закону України «Про плату за землю», яким передбачається обкладення трикратним податком на землю тих, хто не може впоратися з бур’янами і не використовує земельні ділянки…Чи дасть це належний результат, покаже час. А поки що бур’яни панують на наших родючих землях.
