І все ж таки не стомлюється наш народ від численних свят. За логікою речей можна було б припустити, що святкування Нового року та Різдва, майже два тижні канікул повинні були добряче набриднути людям. Але, як показала практика, невтомна душа наша, особливо, коли справа стосується святкування Старого Нового року.

Сама назва свята у деякому розумінні унікальна. З'явилася вона завдяки Юліанському календареві. Ним користувалися в усій Європі. Рік за цим календарем складався із 365 днів та 1 дня, що додавався до років, які діляться без залишку на 4. Юліанський календар відставав від Сонячного і за пропозицією папи Григорія ХIII було проведено реформу. Відповідно до неї початок року було перенесено на 13 січня. Однак Російська Православна Церква не прийняла нового календаря. Саме тому усі церковні свята дотепер мають подвійну дату. І свято Нового року також відзначається 1 та 13 січня.

Із численних обрядів, які провадяться у цей день до нас дійшли лише декілька: варіння каші, посівання зерен та ходіння по оселях.

Обряд варіння каші відбувався до світанку. Рівно о другій годині старша в домі із жінок приносила з комори крупи. Старший чоловік приносив воду з колодязя. Крупа та вода стояли на столі, доки не натопиться піч. Доторкатися до них вважалося поганим знаком. Під час готування страви примовляли, закликаючи до оселі здоров'я, добробут. Коли каша була готова, її одразу оглядали: якщо вилізла з горщика – чекати лиха. Від тріснутого глиняного горщика теж нічого доброго чекати не доводилося.

Цікавий також обряд, який відбувається у болгарських селах нашої області. Там на Старий Новий рік готують «баницю», або як її називають старі люди «міліну». Крім основних інгредієнтів, кладуть до неї маленькі гілочки, які символізують домашню худобу, птицю, начиння, інше майно. Кладуть і монету. Якщо комусь попалася гілочка, то господиня говорила, що саме вона означає. Наприклад, якщо гілочка символізує наявних у господарів овець, то щасливчик, який витягнув її, зобов'язаний протягом року доглядати за тваринами. Найголовнішою вважається монета, тому що вона символізує дім, у якому живе родина.

Посівання зерен і ходіння по оселях більш популярні у нас, ніж варіння каші. У різних краях особливості посівання різні. Але у цілому усе зводиться до того, що діти, розсипаючи зерна, примовляють: «На щастя, на здоров'я, на нове літо, роди, Боже, жито, пшеницю та усіляку пашницю». Посівальнику дають солодощі, монети, а розкидані ним зерна ретельно збирають і зберігають до весни і при посіві змішують із іншим насінням.

Відомий також обряд ходіння по оселях. Ходили юрбами під вікна просити пирогів. Кожна родина чекала на колядників, готувала для них частування. Якщо в місті сьогодні не зустрінеш юрбу молоді, що розспівує народні пісні, то в селах на півдні Бессарабії цей обряд дотепер існує. Більше того, молоді люди у цей вечір не лише співають пісні, але й готують невеличку виставу, яку показують у кожній оселі, куди заходять колядувати. Необхідно відзначити, що це одне із улюблених свят тамтешньої молоді.

Для незаміжніх дівчат Василів день (14 січня) був дуже важливим. Вважалося, що гадання на Василів день завжди збуваються.

Запитаємо у одеситів, чи збереглися в їхніх родинах обряди до Старого Нового року.