Кров людська – не водиця...
Знезапам'ятнихчасів, скількиіснуєлюдство, людидокладаличималихзусильдовивченнятарозумінняістинноїважливостікровіубудь-якомуживомуорганізмі. Їх цікавили чудодійні, міфічні, навіть магічні її властивості – основи самого життя. У стародавні часи кров вважали найважливішою частиною організму, живою його тканиною, місцем перебування душі, носителькою найкращих властивостей, якостей та чеснот.
І лише у 1901 році, трохи більше століття тому, вдалося відкрити першу сторінку дуже важливої книги про кров. Було відкрито її групову приналежність, а у 1940 році – резус-фактор. Далі пішли й інші важливі відкриття про використання крові, її компонентів, а також препаратів із донорської крові як дуже важливих лікувальних чинників. Усе це стало основою для врятування життя та збереження здоров'я тисяч людей.
Перше успішне переливання крові в Одесі було проведено у травні 1922 року приват-доцентом Є.Ю. Крамаренком у хірургічній клініці медфакультету Одеського університету 13-річному хлопчикові із важкою формою цинги. Це було перше переливання в Україні, і друге – на території СРСР.
У 1931 році на базі факультетської хірургічної клініки Л.А. Баринштейн вперше створив міську станцію переливання крові.
Наприкінці тридцятих років минулого сторіччя переливання крові впроваджується у сільських районах області. Це сприяло створенню у 1937 році на базі шпитальної хірургічної клініки медінституту обласної станції переливання крові (ОСПК).
Під час ВВВ, особливо у дні оборони Одеси, на ОСПК та при хірургічних відділеннях провадилася масова заготівля крові для шпиталів Приморської армії та Чорноморського флоту.
У післявоєнні роки потреба у крові значно зменшилася, що дало можливість провести структурну перебудову на ОСПК.
Із 1957 року почалася заготівля крові у виїзних умовах на безкоштовній основі. Із 1964 року до безкоштовного донорства залучаються родичі та друзі хворих.
Площ станції було недостатньо. І у 1958 році було ухвалено рішення про спорудження нового приміщення ОСПК. У грудні 1961 року ОСПК розмістилася у новому, типовому для того часу приміщенні, була оснащена новим обладнанням, більшістю якого працівники користуються дотепер.
Одеська ОСПК була однією з перших акредитована на Україні, першою одержала ліцензію на заготівлю, переробку крові, виготовлення препаратів крові та реалізацію продукції.
Сьогодні на станції переливання крові працює 180 чоловік у відділах заготівлі крові, виробництва препаратів, лабораторної діагностики, профілактики СНІД та інших інфекцій, які передаються через кров, в імунологічних, бактеріологічних, клінічній лабораторіях, експедиції, що цілодобово працює на видачі крові та препаратів з неї, а також відділі технічного контролю.
Але час минає, світ удосконалюється і розвивається. Це стосується і служби крові.
На сьогодні Міністерство охорони здоров’я забороняє заборонено переливання цільної крові. Вводити пацієнтам можна лише компоненти та препарати крові. З огляду на значну небезпеку перенесення шляхом переливання інфекцій, що передаються через кров, значно посилені вимоги до компонентів і препаратів крові. Компоненти та сировина для виготовлення препаратів повинні проходити карантинізацію протягом 180 діб із подальшим обстеженням донорів цієї крові.
Про найактуальніші проблеми роботи ОСПК ми попросили розповісти головного лікаря, секретаря постійної депутатської комісії обласної ради з питань охорони здоров'я, сім’ї, материнства та дитинства, члена фракції БЮТ Валерія Івченка:
– Насамперед, треба сказати про організацію донорства, – говорить Валерій Леонідович. – Більшість медиків не бажає працювати із родичами хворих щодо залучення їх до донорства. Люди стали байдужими до біди інших, адміністрації підприємств не бажають надавати донорам пільги, передбачені законом. Кількість донорів щороку зменшується. Якщо раніше щороку заготовлювалося понад двадцять тонн крові, то минулого року – трохи більше п’яти тонн. При цьому потреба в альбумінах, криопреципитаті, свіжозамороженій плазмі, протистафілококовому імуноглобуліні та інших препаратах крові менше не стає.
Тому Одеська обласна станція планує повернутися до старого перевіреного методу: організації виїзних бригад щодо заготівлі крові, що дасть можливість збільшити кількість заготовленої крові та задовольнить потреби лікувально-профілактичних закладів у компонентах та препаратах крові. Але для цього нам потрібно буде закупити два спеціалізовані автомобілі. Дуже сподіваємося на допомогу у цьому обласної ради.
Крім того, медичне обладнання на станції переважно застаріло як морально, так і фізично. Гостро стоїть проблема модернізації та ремонту: клінічних, імунологічних, бактеріологічної лабораторій та відділу лабораторної діагностики і профілактики СНІД.
Можливо, через сто років будуть створені препарати, здатні повністю замінити людську кров. Але поки що таких немає, і служба крові потребує удосконалення та підтримки.
У червні цього року обласна рада, розуміючи важливість і значимість роботи служби крові, виділила Одеській обласній станції переливання крові 820 тисяч гривень для ремонту відділу лабораторної діагностики, профілактики СНІД та інших інфекцій, які передаються трансфузійним шляхом. Тепер ці кошти освоюються. І незабаром, незважаючи на економічну кризу, відділ буде відремонтований та продовжить свою роботу у новому приміщенні. А станція одержить можливість пройти акредитацію.
Світлана КОМІСАРЕНКО,«Одеські вісті»
Фото Анатолія ВАКУЛЕНКА
Не кривдьте «швидку»...
Коли йдеш вулицями міста, щоразу стає прикро за машини «швидкої», яким уперто ніхто не хоче звільняти дорогу. Звуки сирени тонуть у міському шумі й змушують обертатися лише перехожих, які чудово розуміють: доїхати вчасно «швидкій» знову не вдасться через повсякденне наше водійське хамство.
Згадала про це у зв'язку з історією, про яку ми розповідали нашим читачам у жовтні. Тоді на під'їзді до Одеси в екскурсійному автобусі від дуже сильного нападу бронхіальної астми знепритомніла молода дівчина. «Швидка» з другої підстанції міста Одеси по вулиці Боженка пішла назустріч автобусу, щоб встигнути надати допомогу. У таких випадках рахунок, без перебільшення, іде на хвилини. Сьогодні розумію, що диво тоді відбулося двічі: спочатку «швидка» завдяки величезному досвіду водія «продерлася» по дорогах, а потім лікар і фельдшер самостійно реанімували пацієнтку. А що було б, якби машину затримала пробка?
У скаргах, які приходять на роботу «швидкої», одними з причин значаться запізнення на виклики і повільна доставка хворих до стаціонарів. А як же їм дістатися вчасно, якщо по-людськи зрозуміти, що «швидка» поспішає до когось, кому потрібна екстрена допомога, і пропустити її ніхто не хоче?
Уже згадана підстанція по вулиці Боженка виконала за дев'ять місяців року двадцять три тисячі викликів. Це понад семисот шістдесят на кожного із тридцяти лікарів підстанції. У період епідемії грипу кількість викликів збільшилася у кілька разів.
– Треба розуміти, що звичайна «швидка» виконує сьогодні не лише медичну, але й соціальну функцію, – підкреслює завідувач підстанції № 2, лікар вищої категорії Анатолій Зайшлий. – Заможні пацієнти, переважно, користуються послугами двох приватних міських структур, які надають послуги «швидкої допомоги». А ті, у кого немає коштів вчасно звернутися до лікаря, придбати ліки і підлікуватися, в основній масі і стають нашими пацієнтами. Люди викликають «швидку» у вкрай важких ситуаціях. Тому я знаю, що тридцять лікарів і сімдесят чотири фельдшери нашої підстанції – це високопрофесійні фахівці, за плечима яких величезний досвід. Їм доводиться приймати рішення не в стаціонарі, де є колеги, устаткування, а безпосередньо біля ліжка хворого. Цю відповідальність ні з чим не можна зрівняти.
Анатолій Васильович знає, про що говорить. У роки навчання він сам підробляв на півставки на «швидкій». Пізніше працював головним лікарем дільничної лікарні у Вінницькій області. А коли повернувся до Одеси, міг піти у фармацевтичну фірму або в обласну клінічну лікарню. Але обрав «швидку». Дісталася йому непроста підстанція. Вона, переважно, обслуговує Малиновський, частину Приморського і Суворовського районів. Це відстань від вулиці Преображенської до 1-ї станції Чорноморської дороги, Слобідка, село Хлібодарське і Київська траса, де, на жаль, відбувається чимало дорожньо-транспортних пригод.
– Робота у нас дуже напружена, – далі говорить Анатолій Васильович. – Після зміни людині потрібен день, щоб відновитися. Спасибі міському управлінню охорони здоров’я, його начальникові Олені Олександрівні Якименко, головному лікареві міської «швидкої» Петру Миколайовичу Жужуленку за нові машини, медикаменти, халати для персоналу. Керівництво біди і турботи служби розуміє. Добре б ще водії з розумінням ставилися. Адже насправді, щоб пропустити «швидку», треба зовсім небагато: по-людськи зрозуміти, що зробити це необхідно, не чекаючи суворих штрафних санкцій.
Світлана маршина,«Одеські вісті»
