Редакція «Одеських вістей» разом з управлінням у справах національностей та релігій Одеської облдержадміністрації далі розповідає про національно-культурні товариства Одещини. Сьогодні пропонуємо поговорити про німців.
В Одеській області німецький етнос репрезентований декількома організаціями: Одеським німецьким національно-культурним товариством «Wiedergeburt», організацією «Баварський дім, Одеса» та німецьким культурним центром зустрічей «Перлина» (Комінтернівський район). Про них, а також про особливості історії, культури та кухні розповімо у нашій постійній рубриці.
Як усе починалося
Історія сучасного німецького руху налічує понад 200 років.
Величезні зміни у суспільній свідомості, що відбувалися у 1980-ті роки, зробили можливими спроби активістів пробудити німецьке населення, об'єднати його навколо єдиної мети – Відродження.
Перші, майже конспіративні, зустрічі в Одесі відбувалися наприкінці 1989 – початку 1990 років. Коли коло ініціаторів досягло двох десятків чоловік, стало можливим оголосити через засоби масової інформації про проведення засновницьких зборів, які і відбулися 24 березня 1990 року.
З того дня зустрічі і збори стали регулярними. Вирішувалися питання вивчення мови, відтворення релігійних громад, відродження історії, повернення депортованих зі східних регіонів СРСР.
До кінця 1990 року сформувалася євангелічно-лютеранська громада, яка поставила за мету відродження кірхи, як символу своєї віри. З'явилися недільні школи, гуртки за інтересами, активізувалася робота у сільських районах.
У 1992 році стартувала офіційна програма повернення до України раніше депортованих німців. Так, в Одеській області набрали чинності домовленості про можливий прийом німців-переселенців на рівні сільських рад або сходок сіл, потім на рівні районної влади. А наприкінці 1991 року було підписано угоду з Одеським облвиконкомом.
Ситуація на Одещині докорінно відрізнялася від становища у Поволжі, де йшло жорстке протистояння поверненню німців. Мені особисто, як голові Одеського німецького товариства, довелося доповідати про ситуацію в Україні, зокрема в Одеській області, на одній з нарад 15 грудня 1991 року. Інформація про те, що у нас влада схвально ставиться до можливого повернення німців у регіон, мала ефект бомби, що вибухнула.
Коли на черговому форумі німців вже колишнього СРСР навесні 1992 року ми репрезентували концепцію Програми повернення раніше депортованих німців до України, це вже був справжній фурор. Півтори тисячі заготовлених буклетів з указами Президента України, картами південних областей, попередньою інформацією і, головне, анкетами для тих, хто бажає переселитися, розхватали за декілька хвилин. Причина – складна ситуація в Казахстані (понад 1 мільйон німців) і республіках Середньої Азії (декілька сот тисяч німців). Та й Росія поки що говорила категоричне “НІ” поверненню німців у Поволжя.
Повернення німців до України залишається маловивченим феноменом у світовій практиці: воно відбувалося в умовах створення нової держави і складної фінансово-економічної кризи. В Одеській області, крім усього іншого, серйозно перешкодив переселенню конфлікт у Придністров'ї, який за одну ніч змінив карту задіяних районів.
Але була велика мета, і усі розуміли, наскільки вона шляхетна і важлива – дати людям можливість змінити своє життя.
Велику допомогу в цьому процесі надавала Німеччина. З 1993 року в Одесі почали функціонувати такі структури, як “Баварський дім. Одеса” і “Товариство розвитку”, через які йшло істотне фінансування багатьох гуманітарних програм. Ця підтримка сприяла створенню понад 9 німецьких культурних центрів зустрічей, що діють в місцях компактного проживання німців Одещини. Один з найактивніших – центр «Перлина», що функціонує в смт Гвардійському Комінтернівського району, навіть став членом Ради представників національних культурних товариств.
Завдяки активній діяльності німецького товариства “Відергебурт” і Українсько-німецького фонду було вирішено питання позаконкурсного вступу абітурієнтів майже на усі спеціальності Одеського університету. Через систему установ “Медицина транспорту” на безкоштовній основі здійснювалося медобслуговування як місцевих німців, так і переселенців, які у перші місяці не мали ані прописки, ані громадянства.
Окремою темою є організація архівно-історичної діяльності. На жаль, в радянський період тема “історії німців” була табуйована. Комуністична пропаганда стверджувала, що документи про історію німецьких колоністів були вивезені під час війни і безслідно зникли.
З настанням незалежності цей міф швидко розвіявся. За неофіційними даними, лише в Одеському архіві про німців джерелом інформації можуть послужити понад 200 тисяч справ і нині опубліковані десятки книжок і сотні публікацій на цю тему.
Ще одним важливим відкриттям стали розсекречені документи про репресованих, депортованих, розкуркулених та інших жертв тоталітарного режиму. Сьогодні цією темою займається спеціально створена Громадська наукова організація “Інститут етнічних досліджень”. Зусиллями її членів зібрано відомості більш ніж про 180 тисяч репресованих німців, близько половини з яких – вихідці з Одеського регіону.
Народ, який не знає своєї історії, приречений.
Ми знаємо, що наша історія дуже непроста, але ми її, з Божою допомогою, творимо і хочемо знати все і про всіх.
Олексій Келер, голова німецького товариства «Відергебурт» (1991 – 1997 рр.), директор ОНО «Інститут етнічних досліджень»
Вічно юний майстер
Один із засновників національного німецького відродження, автор книжки «Военнопленные и интернированные на Украине и в Одесской области 1944 – 1951 гг. (Взгляд изнутри)», колишній голова Одеського німецького національно-культурного товариства «Wiedergeburt», представник Німецької народної спілки щодо догляду за воїнськими похованнями, відповідальний за стан Меморіального інтернаціонального комплексу жертв Другої світової війни і репресій – все це про Олександра Вільгельмовича Юнгмайстера, про людину, яка більшу частину свого життя присвятила німецькому відродженню в Україні.
Народився він у 1928 році в Одесі. Ходив до Німецької школи. Коли батька заслали до Середньої Азії поїхав з ним. Пізніше повернувся на батьківщину. Вивчав історію, потім працював у Криму, Бессарабії. Якийсь час обіймав посаду директора Тарутинської школи.
Про особливості німецького відродження у нашому регіоні і поговоримо з Олександром Юнгмайстером.
– Олександре Вільгельмовичу, відновлення меморіального комплексу – багато в чому Ваша заслуга. Скажіть, як виникла ідея розпочати пошуки воїнських поховань?
– Спочатку люди, які знали мене, просто зверталися в надії відшукати деякі документи про зниклих родичів. Я розгорнув велику пошукову роботу, відправляв запити, їздив в архіви. І у мене склалася майже цільна картина жахливих подій тих часів. Наприклад, Ви знаєте, що тільки на вулиці Промисловій поховано 300 чоловік?
Створити тут меморіальний комплекс допомогла Німецька народна спілка. Не залишилося осторонь і керівництво управління у справах національностей та релігій облдержадміністрації, за що йому величезна вдячність.
Цей комплекс – певна демонстрація взаємин двох народів, двох країн – Німеччини та України, які доклали спільних зусиль, щоб пам'ять про загиблих не канула в Лету.
– Не стомилися ще від пошукової діяльності? Адже вона припускає копітку роботу в архівах над документами, які іноді дуже важко знайти.
– Що ви! У мене попереду грандіозні плани. Дуже хочу підняти документи 1941 року. Деякі напрацювання уже є.
– Німецький технічний факультет також, можна сказати, Ваше дітище.
– Ну, не зовсім моє. Починали ми цю шляхетну справу з Володимиром Федоровичем Семенюком. Дуже допомогла нам тоді організація «Общество развития». Оформивши всі установчі документи, ми з Володимиром Федоровичем, тепер уже деканом факультету, об'їздили села Одеської та Миколаївської областей, у яких компактно жили німці. Повідомили жителям про створення факультету і про те, що німців прийматимуть на пільгових засадах. Завдяки цьому десятки молодих людей з німецьких сіл, які про таке не могли і мріяти, одержали можливість навчатися у вузі. Дякую за це і політехнічному університету. Перший випуск факультету уже відбувся. Випускники-німці будують тепер успішну кар'єру.
– Як Ви оцінюєте сучасне життя німців і ставлення до них в Одесі та області?
– Ставлення до німців нормальне. Якщо вам хтось говоритиме з німців, що його кривдять або у чомусь ущемлюють через національність – не вірте.
За часів СРСР, не приховуватиму, дискримінація була, і я не раз стикався з упередженим ставленням до себе як до німця. Але тепер ми всі рівні. Служити Радянській владі буває небезпечніше, ніж іти проти неї. Цей висновок я зробив, виходячи з власного досвіду і прикладу своїх діда та батька.
– Олександре Вільгельмовичу, щонеділі Ви відвідуєте кірху.
– Так, намагаюся не пропускати служби. Спілкуюся з друзями, знайомими. Багато з людей, які знають, що я там зазвичай буваю у неділю, приходять з проханням допомогти у пошуку зниклих під час війни близьких і рідних.
P.S.Прізвище Олександра Вільгельмовича перекладається з німецької, як «юний майстер або магістр». І справді, якщо уважно подивитися в очі цього енергійного, ерудованого чоловіка, бачиш зовсім молодого цілеспрямованого юнака, з палким серцем і величезною душею, здатною допомогти ще не одному зневіреному знайти безвісти зниклого родича
Відроджуючи історичну пам’ять
У 1989 році було створено Одеське німецьке національно-культурне товариство «Wiedergeburt», що в перекладі означає «Відродження». Основна мета організації вказана у назві – національно-культурне відродження.
Спочатку товариство було групою національних активістів, які через місцеву газету закликали всіх німців до об'єднання. Поступово це об'єднання перетворилося на масову організацію. Головами товариства у різні роки обиралися А. Вілліх (Малаховський), І. Снайдер, А. Келер, В. Кайгер, А. Юнгмайстер. З 2008 року його очолює Алла Круковська (Шеттлє).
Основними напрямами в діяльності товариства є вивчення рідної мови, відродження і популяризація історії та культури німецького етносу, соціальна робота щодо надання допомоги тим, хто постраждав від репресій, самотнім і хворим людям.
Сьогодні при товаристві працюють шість груп, в яких вивчають німецьку мову люди різного віку. З метою популяризації німецької мови у 2008-2009 роках товариством були проведені обласні олімпіади з німецької мови серед школярів Одеси і Одеської області. Товариство має намір і надалі продовжувати цю роботу.
З метою відновлення культурних традицій і повернення німецькому етносу власної історії товариство постійно працює над документами, що зберігаються в Державному архіві Одеської області.
У 2001-2003 рр. спільно з Одеським історико-краєзнавчим музеєм товариство взяло участь в етнографічній експедиції колишніми німецькими колоніями Одеської та Миколаївської областей. Її підсумком стало формування історико-етнографічної експозиції «Німці Причорномор'я» і видання каталога.
Свідченням відновлення історичної пам'яті є святкування двохсотрічного ювілею заснування шести німецьких колоній в Роздільнянському районі (колишній Кучурганський колоністський округ). Свято було організоване восени 2008 років в селі Лиманському (колишня німецька колонія Зельц).
Члени товариства брали участь в численних міжнародних наукових конференціях, присвячених німецькій тематиці. Підсумком багаторічної дослідницької роботи є книжки Ельвіри Плесської-Зебольд «Одеські німці» і «Німці Причорномор'я». На їх основі прочитано цикл лекцій для членів товариства і лютеранської громади про історію і культуру німців Росії та України, про їх внесок у економічний і науковий розвиток Одеси та Причорномор'я.
Важливим напрямом діяльності товариства є соціальна робота з літніми і самотніми людьми німецького походження. Як волонтери, молоді люди допомагають таким, хто цього потребує: купують продукти і ліки, прибирають оселі або просто бесідують з ними.
При товаристві працюють декілька гуртків: хоровий, вокально-інструментальний, танцювальний. Щороку організовується літній відпочинок для дітей та інвалідів в таборах.
Німецьке товариство працює у контакті з управлінням у справах національностей і релігій Одеської обласної державної адміністрації, міським управлінням внутрішньої політики, Гете-інститутом (Київ), Червоним Хрестом (Німеччина), Одеським історико-краєзнавчим музеєм та іншими організаціями.Ц
