Редакція «Одеських вістей» спільно з управлінням у справах національностей та релігій облдержадміністрації далі розповідає про національно-культурні товариства Одещини.
За офіційними даними перепису 2001 року, в Україні живе 258,6 тис. молдаван. За своєю чисельністю вони посідають четверте місце після українців, росіян та білорусів.
А в нашій області кожен вісімнадцятий житель вважає себе молдаванином. В Одеському регіоні живе близько 123 тисяч представників цього етносу. Отже, саме наша область стала малою батьківщиною для половини молдаван, які населяють Україну. 20 тисяч українських молдаван живуть у Ренійському районі, 15 тисяч – в Ізмаїльському, близько 10 тисяч – у Саратському, понад 8 тисяч – у Котовському, близько 7,5 тис. і 6 тис. відповідно у Тарутинському і Ананьївському районах. В інших районах – від 500 до 3000 чоловік.
Рідну молдавську мову в Одеській області вивчають у 25 школах понад 7000 учнів.
Про цей цікавий народ та його героїв, про унікальну культуру, багату та різноманітну кухню і поговоримо у нашій постійній рубриці «Сузір’я Дружби».
Працьовитість і постійний рух
Молдавани – це не лише красива мова, яскраві костюми, ігристе вино і смачна мамалига. У цього народу – дуже багата історія і культура, література та мистецтво. Про українських молдаван ми розмовляємо з головою Всеукраїнської національно-культурної молдавської асоціації Анатолієм Фєтєску.
– У 1993 році було створено Одеську обласну національно-культурну молдавську асоціацію «Лучаферул». З її ініціативи 25 червня 1998 року народилася Всеукраїнська національно-культурна молдавська асоціація. Сьогодні у складі організації 18 національно-культурних товариств, дев’ять із них перебувають в Одеській області. В обласному центрі, крім Асоціації, діє Одеське міське молодіжне молдавське товариство (керівник А.Тетю). У районах області молдавський етнос репрезентований такими організаціями, як Ренійське районне товариство молдавської культури «Ізвор» (керівник О.К. Бурля), Ізмаїльське регіональне молдавське культосвітнє товариство (Г.Г. Чепой), Білгород-Дністровське молдавське культосвітнє товариство (С.П. Бондарев), Міжрайонне національно-культурне молдавське товариство (Котовський р-н, кер. Р.І. Тінкован), Кілійське районне товариство молдавської культури (З.В. Муту), Татарбунарське районне товариство молдавської культури (І.Я. Арапу), Саратське районне товариство молдавської культури (Є.Ф. Кіреу).
Діяльність нашої організації спрямована на задоволення та захист законних соціальних, економічних, національно-культурних, творчих та інших інтересів товариств, що входять до складу Асоціації.
На сьогоднішній день усі діти молдаван мають можливість навчатися у загальноосвітніх середніх школах рідною, українською або російською мовами. Є школи, наприклад, у селі Озерному Ізмаїльського району, Борисівці Татарбунарського району, Крутоярівці Білгород-Дністровського району, у яких навчальний процес провадиться лише молдавською. Є загальноосвітні заклади, де навчальний процес провадиться у паралельних класах молдавською, українською та російською мовами. При цьому необхідно відзначити, що випускники цих шкіл успішно навчаються у вузах Одеси, Києва, Харкова, інших міст України і у Республіці Молдові.
Для етнічних молдаван Одещини щомісяця транслюються передачі на обласному державному радіо і телебаченні, які висвітлюють історію, літературу, традиції молдавського народу. Завдяки підтримці Одеської облдержадміністрації та облради з січня 2004 року Асоціація видає рідною мовою газету “Лучаферул”, яка поширюється усією територією України, а з січня 2008 року внесена до каталогу видань Республіки Молдови. Проведено безліч науково-практичних конференцій. Представниками Асоціації розроблені й затверджені в Міністерстві освіти та науки України навчальні програми для учнів молдавських шкіл. Щорічно провадяться фестивалі молдавської мови. Це, звичайно, невелика частина роботи організації.
– Анатолію Семеновичу, а якими досягненнями молдавської діаспори Ви особливо пишаєтеся?
– Пишаюся високим рівнем розвитку молдавської культури в Україні. Завдяки нашим фольклорним, танцювальним колективам, які успішно виступають не лише на сценах Києва, але й за кордоном, про молдаван знають. Знають про дуже багату культуру і мистецтво.
Національні молдавські свята і традиції також широко відомі в Україні. «Мерцишор», весільні обряди – все це дотепер збереглося у житті українських молдаван.
– У кожного народу є свої герої. Хто з українських молдаван шляхетними вчинками і талантом уславив і славить свій народ?
– З історичних особистостей – митрополит Петро Могила, гетьман Данило Апостол. Із сучасних відомих молдаван хотілося б назвати співачку Софію Ротару. Вихідці з нашого краю, які успішно реалізували себе і уславили наш регіон – письменник, поет Еміліан Буков, письменник Павло Боцу, редактор московського журналу «Культура» Петро Дарієнко, акторка Домнікія Дарієнко. Безумовно, є ще багато гідних молдаван, але, боюся, моя розповідь не вміститься на газетній сторінці.
– Як живеться сьогодні молдаванам в Одесі та області?
– Відповім притчею. Один пан найняв селянина, щоб той випасав сотню його гусей. Ближче до осені, коли гуси виросли і набралися жиру, селянин, не утримавшись, забрав собі одну гуску і засмажив її. Настав час підраховувати птицю. Пан не дорахувався однієї голови і з обуренням звернувся до селянина. Той відповів, що, мабуть, сталася помилка. Гусей важко правильно порахувати, тому що вони постійно бігають. Було вирішено викликати сто слуг, які повинні піймати кожен по гусці. Тоді й стане зрозуміло, чи усі гуси на місці. У підсумку однаково не вистачило однієї гуски. На претензії пана, селянин, знизавши плечима, відповів: «У нашому житті виживає той, хто меткіший, хто перший схопить гуску».
У сьогоднішньому житті так само. Виживають усі однаково у сучасних умовах. А ті, хто більш активні та працьовиті, краще реалізовують свої плани, улаштовуються в житті. Той, хто чекає, що йому все принесуть, – розчарується.
До прикладу наведу село Утконосівку Ізмаїльського району. Якщо у тебе немає великого будинку, кам’яного муру, машини у дворі – отже, ти поганий господар. Жителі цього села вирощують ранні помідори, перець, капусту та інші овочі і фрукти і продають по всій Україні. Працьовитість і постійний рух – ось такий у них рецепт добробуту.
– Анатолію Семеновичу, з яким принципом Ви йдете по життю?
– Вважаю, що якщо є можливість допомогти людині – потрібно її обов’язково використати. Але пам’ятати головне, те, що заповів колись і мудрий Гіппократ: не нашкодь.
Кіра НІКІТІНА
Вічна молодість душі народної
– Тільки не дивуйтеся – нашому танцювальному ансамблю ...цілих сімдесят три роки!
Так відповів на прохання розповісти про народний хореографічний колектив «Тинереця», що діє при Будинку культури села Озерного, його керівник Іван Петрович Марку.
– Село наше – найбільше в Ізмаїльському районі. Не помилюся, якщо скажу, що більшість моїх односільчан були колись учасниками нашого славетного ансамблю. Дуже добре пам’ятаю тих, хто навчав мене. Це Микола Браїла, Яким Бортяну, Севастян Паку... Дядечко Севастян, як я його називав, у далекому 1967 році під час одного з танців носив мене на руках. А виступали ми тоді у Києві, на сцені Палацу мистецтв «Україна». Саме там нашому колективу було присвоєно звання народного.
Ветерани дали наступним поколінням дуже багато. Навчили тонкощам молдавського національного запалу і колориту. А сьогодні І. Марку передає досвід юним поколінням. І як йому приємно чути слова похвали і вдячності за повернення у молодість від старожилів! Адже учасники колективу танцюють «Хора маре», «Хора Кала Бабеле», «Хостропець», «Полка ин дой»...
Під час гастролей в Ізмаїлі, Одесі, Києві, містах Румунії, на різних районних і міських святах та фестивалях на «ура» ідуть і болгарські, українські, циганські танці.
До слова, основне місце роботи Івана Петровича – школа. І – спитайте у школярів – які предмети у них найулюбленіші? Багато хто обов’язково відповість, що хімія і біологія. Саме ті, які викладає Іван Петрович.
Кілька років тому І.П. Марку був удостоєний звання «Відмінник народної освіти України». А торік йому, як і групі інших ентузіастів, було присвоєно звання заслуженого працівника культури України.
– У цьому заслуга і моїх вчителів. Багатьох з них, на жаль, уже немає серед нас. Якщо говорити про моїх нинішніх вихованців – вони з півслова розуміють мене і моїх нинішніх помічниць Діану Войку та Катерину Гергі. Спілкуючись із молоддю, і сам багато чого навчаюся у дітей. І головне, чого нам вдається домогтися – вічної молодості душі народної, про яку ми розповідаємо мовою танцю...
Євген Маслов, власкор «Одеських вістей», Ізмаїльський район
Шляхами батьків
Молдовою називали до 1945 року село Крутоярівку Білгород-Дністровського району, засноване на початку XIX століття переселенцями з молдавського села Воду-луй-Воде. І зараз майже 98 відсотків жителів цього села становлять молдавани.
У Крутоярівці розташована єдина у Білгород-Дністровському районі загальноосвітня національна школа з молдавською мовою викладання. Багато років тут трудиться педагогічна династія Пасат-Бойко, яка на сьогодні нараховує два покоління вчителів. Формується третє: Анастасія – донька директорки школи Олени Іванівни Бойко також мріє стати учителькою.
Два десятиліття тому так було і з самою Оленою Іванівною, у дівоцтві Пасат. Історія дружної родини Пасат дивним чином переплітається з історією країни і краю. Покійний нині Іван Миколайович Пасат, фізрук за освітою, пропрацював завучем Крутоярівської школи 18 років. Мама Олександра Олександрівна викладала російську мову, а з 1992 року – українську мову і літературу. Склалося так, що їхній син Олексій, випускник фізфаку Південноукраїнського педуніверситету ім. Ушинського, учителювати в школі не став, а пішов служити на Крутоярівську прикордонну заставу. Зате його дружина Неля Володимирівна працює у місцевій школі учителем початкових класів.
Нинішній директор Крутоярівської школи О.І. Бойко викладала російську, а згодом і українську мову. П’ять років пропрацювала завучем. На посаді директорки працює три роки.
– Сьогодні наша школа нараховує 264 учні, – розповідає Олена Іванівна, – хоча 18 років тому дітей було на сто більше. У минулому навчальному році 9-й клас закінчили 33 учні, 11-й клас – 18. За парти сядуть 22 першокласники. У нашій національній школі дуже багато талановитих дітей, які беруть участь в обласних і республіканських конкурсах, олімпіадах та фестивалях. Багато майбутніх педагогів закінчували кишинівські та тираспольські навчальні заклади. Зараз же діти після закінчення школи вступають до одеських та ізмаїльських вузів, технікумів та училищ Білгорода-Дністровського. При цьому наші випускники дуже комфортно почуваються на навчанні у районі та області. Безперечно, так само, як і у більшості шкіл, у нас є фінансові проблеми. Але ми не впадаємо у відчай, а працюємо.
У день Конституції учні нашої національної школи, які взяли шефство над алеєю «Дружби народів» у «Калиновому гаю», поруч із селом Монаші, розбили там клумби у вигляді національних прапорів України та Молдови, переплетених і з’єднаних хлібними колосками. Заходи, подібні до цього, дуже впливають на формування національної самосвідомості, сприяють розвиткові духовно-моральних цінностей наших школярів.
Від себе ж додамо, що якщо за справу формування особистості береться педагогічна династія, то вірогідність успіху у справі освіти і виховання дуже висока. Учений, філософ, письменник, художник Микола Рерих доречно зауважив, що «учитель – може здійснити більше, аніж завойовники та державні мужі».
Тетяна ГУРІЧЕВА, власкор «Одеських вістей», с. Крутоярівка, Білгород-Дністровський район
