Про силу духу, вірність, любов
Коли в селі Приозерному Кілійського району встановлювали пам’ятний знак загиблим від голоду у 1946-1947 роках, роботою на будмайданчику керував інвалід першої групи, молдаванин Олексій Стариш. Здавалося, 40-річний чоловік зовсім не помічає того, що сидить в інвалідному візку. Він так інтенсивно брав участь у монтажу пам’ятника і благоустрої прилеглої території, що, здавалося, от-от схопиться на ноги і візьметься особисто замішувати розчин для фундаменту. Але Ольга, мило посміхаючись коханому чоловікові, випереджала його пориви, удвох із сином виконуючи усі потрібні роботи.
– Олексій Семенович, незважаючи на те, що прикутий до інвалідного візка, опанував виготовлення надгробних пам’ятних знаків, – розповідає сільський голова Приозерного Валентина Муту. – Звичайно, виконувати цю роботу йому допомагають дружина і син Семен. Звертаються до майстра не лише жителі нашого села, приїжджають і сусіди. Тому, коли виникла необхідність установити пам’ятний знак односільчанам – жертвам голоду, я звернулася до Олексія Стариша. Іншого такого майстра в окрузі немає.
Складність роботи полягала в тому, що пам’ятний знак потрібно було відлити за ексклюзивним ескізом, з відповідною емблемою.
У майстра засяяли очі. І він із захопленням узявся за роботу. Спритні натруджені руки стали виточувати деталі емблеми – хрест, фігурку жінки...
Коли форма застигла, і плита була перевернута, радості не було краю – слава Богу, вдалося! Олексій ретельно відшліфував пам’ятник і акуратно вивів золотою фарбою напис.
І от з Валентиною Пилипівною ми йдемо до нього у гості.
…Господар будинку зайнятий роботою: сусідка попросила терміново відремонтувати черевички. Шов, у майстра золоті руки, виходить такий, ніби зроблений не голкою, а спеціальною машиною.
– У шевській справі я вже всього навчився, – розповідає Олексій Стариш. – Поступово обзавівся усім необхідним інструментом. Хочете, набійки на каблучках заміню, хочете – міцно прошию черевики, щоб не промокали. Я вмію усе! І радий, що Бог дає мені сили допомагати людям.
– А ще Алік – добрий перукар, – додає господиня будинку Ольга. – Якось треба було постригти сина, а перукарні у селі немає. У район їхати ніколи, та й накладно. От я й кажу чоловікові: ти б узявся та й постриг Сеню. І він узявся. Тепер стриже всіх, хто до нього звертається.
На запитання про проблеми Олексій у відповідь засміявся:
– Є одна дуже велика проблема: у мене так багато роботи, що просто катастрофічно бракує часу!
…Історія цієї щасливої родини ділиться на «до» і «після». Це – два різні життя, дві різні філософії.
Колись подружжя Старишів працювало на фермі у місцевому колгоспі. У перші роки незалежності, коли замість рублів стали давати нікчемні купони, молода родина ледве зводила кінці з кінцями. От і займалися тим, що ходили околицями у пошуках дров, пиляли сухі дерева. Одного разу наскочило лихо – на Олексія впало дерево. Лікарняне ліжко. Цілковита нерухомість. Після тривалого лікування, виписуючи Олексія додому, медики сказали його дружині: «Ми зробили усе можливе, але Ваш чоловік ходити більше не зможе».
І ось він повернувся додому в інвалідному візку і повному розпачі. Родина існувала на жалюгідну грошову допомогу. Ольга із тривогою дивилася на підростаючого сина: як його на ноги поставити?..
– Із цього стану нас вивела Валентина Пилипівна, – говорить господиня. – Одного разу сільський голова нам такого прочухана дала! «Та як ви, молоді, можете падати духом?! Ану ж бо, беріться до роботи!» Так «завела», що ми заведені донині. Спасибі їй.
…Нещодавно знову транслювали фільм «Не могу сказать «Прощай». І знову вся родина Старишів сиділа біля телевізора. Цю кінострічку вони, напевно, дивилися удвадцяте. Це – улюблений фільм родини.
– У мене все склалося як у кіно: впало дерево, тяжка травма хребта, – говорить Олексій. – І нове життя я почав, як герой фільму – з табуретки. Тільки він відремонтував стару, а я – зробив нову.
Робота з деревом дуже захоплювала Олексія. А коли в будинку з’явився деревообробний верстат (тут знову потурбувалася сільський голова), чоловік просиджував у майстерні дні безперервно. Незабаром Олексій подарував улюбленій дружині витончену поличку для квітів.
Вироби з дерева стали розходитися по всьому селу – дарував на дні народження рідним, сусідам, друзям. А потім до Олексія прийшли перші замовники. Так у родині з’явилася перша жива копійка. І знову глава родини відчув себе господарем оселі, годувальником родини. Поступово і син став працювати з деревом. Зараз він, випускник школи, майструє не гірше від батька.
По суті справи, інвалід першої групи працює у своєму селі за цілий побуткомбінат!
Але не хлібом єдиним живе родина Старишів. Купили синтезатор, співають – і вдома вечорами, і у церкві, яку стали відвідувати. Справа в тому, що батько Олексія був першим на селі музикантом – без нього жодне весілля в окрузі не обходилося. Любов до музики, чудовий тембр голосу передалися у спадок.
На сільських святах Олексій, Ольга і Семен у три голоси виконують пісні про силу людського духу, про вірність, про любов, що дає людині сили жити. А торік у районному конкурсі, присвяченому Міжнародному дню матері, родина Старишів посіла перше місце. Коли переможцям вручали нагороду, зала аплодувала стоячи.
Анна ІСАЄВА
Свято для усіх
Весілля – це свято не лише для двох родів, які вирішили поєднатися, але і для жителів усього села. Воно має три основні етапи: сватання і заручини, безпосередньо весілля і обряди після весілля.
Якщо молодий чоловік вирішив одружитися, то до будинку нареченої вирушають свати, які приносять звістку про згоду або незгоду нареченої стати його дружиною. Якщо згоду отримано – відбуваються заручини в будинку нареченої.
Весільна церемонія здійснюється під доглядом почесних свідків (нанашів) і за допомогою старшого боярина (з боку нареченого) і старшої боярині (з боку нареченої).
При виході нареченої з рідної оселі наречений платить за неї викуп. Дорогою до оселі нареченого молодь з боку нареченої, танцюючи, показує її придане.
В оселі нареченого перед молодими ставлять відро із чистою водою, яка символізує чистоту їхнього життєвого шляху. Наречений кидає у відро жменю монет, а наречена ногою перевертає його, розливаючи воду.
Увечері, після танців, подружки разом зі старшою бояринею перевдягають наречену. Надівають їй фартух, на голову – хустку. Так вона стає молодою господинею.
Кухня
Мамалига
обіцяє приємні захоплення
Молдавська національна кухня вирізняється достатком овочів та фруктів, усіляких прянощів і приправ. Кабачки, баклажани, перець, помідори, квасоля, редис, цибуля, овочі мариновані й консервовані широко використовуються для готування різних страв. Приправи – часник, перець, чабрець – надають їм особливого аромату і гостроти.
Найбільш характерна для молдавської кухні мамалига, або, як називають її у народі, «мамалигуце». Готують її з густо звареного кукурудзяного борошна. У багатьох місцях її варять у чавунному казані, потім викладають на скатертину (вона зберігає форму казана) і ріжуть ниткою. Мамалигу їдять із борщем, солоною рибою, шкварками, але головним чином з овечою бринзою, молоком і сметаною.
Подекуди вважають, що мамалига – національний хліб молдаван. Це історично невірно. У Молдавії здавна сіють пшеницю. Кукурудза ж була завезена у ці краї лише у XVII ст. і широко поширилася у XVIII ст. Ця найбільш урожайна і проста у використанні культура стала їжею бідняків. Сьогодні у молдавських містах і селах їдять майже винятково пшеничний хліб. Але мамалига залишилася найпоширенішою національною стравою, яка не заміняє хліб.
Не менш популярні у молдаван «Заме де геіне» – курячий суп з овочами, холодець із півнів (ресол), такі закуски, як протерта квасоля, копчене м’ясо, голубці, загорнуті у виноградне листя.
Національними борошняними виробами є вертути і плацинди з різними фаршами, а солодкими стравами – кисіль із вина, різноманітні напої та фрукти.
Молдавські кухарі прагнуть до оригінального оформлення страв, більшість з яких подається у керамічному посуді – горщечках, мисках, кружках.
Сьогодні пропонуємо вам випробувати свої кулінарні здібності у приготуванні молдавської мамалиги.
Для цього рекомендуємо використовувати посуд з товстим дном. Кукурудзяне борошно (1/3 усієї кількості) всипають у киплячу підсолену воду і проварюють протягом 15 хвилин. Потім всипають борошно, що залишилося, ретельно вимішуючи. Проварюють 25 хвилин на слабкому вогні, періодично помішуючи. Після цього мамалигу ставлять на водяну лазню для повного упрівання. Подають мамалигу як самостійну страву із тваринним жиром або олією (15 – 20 г на порцію), із бринзою або сметаною (50 г на порцію), з молоком (200 – 300 г на порцію), а також як гарнір до м’ясних, рибних, яєчних та інших страв.
До речі, інформація для любителів здорового способу життя – мамалига не містить холестерину. І ще, відповідно до сонника Міллера, побачити уві сні мамалигу – сприятливий знак, що обіцяє приємні захоплення, здатні відволікти від стомлюючих занять.
Відомих молдаван, які уславили свій етнос, дуже багато. Але сьогодні звертаємо вашу увагу на вихідців з нашого краю, на людей, які живуть або жили по сусідству з вами, дорогі читачі, і щодня працюють заради добра своєї нації та країни, у якій народилися.
Бурля Олег Костянтинович,лікар найвищої категорії, завідувач неврологічного відділення Ренійської районної лікарні, ініціатор створення і лідер молдавської громади Ренійського району.
Кьося Віра Вікторівна,
учителька навчально-виховного комплексу села Новосільського Ренійського району, заслужений вчитель України, співавтор програм «Молдавська мова» і «Література (молдавська та зарубіжна)» для 12-х класів і підручників з молдавської мови та літератури для 5 –10 класів. Нагороджена Почесною відзнакою голови облдержадміністрації.
Лупол Василь Митрофанович,учасник Великої Вітчизняної війни, нагороджений орденами та медалями, активний член молдавської Асоціації, журналіст. Після ВВВ працював у окружній газеті «Защитник Родины».
Пєтку Михайло Георгійович.43 роки був незмінним директором школи у селі Приозерному Кілійського району. Має безліч нагород районного і обласного рівня. При ньому побудували дві школи.
Цушко Василь Петрович.
Народився в селі Надрічному Тарутинського району. Депутат Верховної Ради (II-III-IV скликань) у 1994 – 2006 рр., губернатор Одеської області (2005-2006 рр.), міністр внутрішніх справ України (2006-2007 рр.) Нині очолює Міністерство економіки.
Представники активної молдавської молоді: голова Одеського міського молодіжного молдавського товариства Андрій Тетюз головною красунею Одещини, учасницею молодіжного товариства Іриною Стряпко.
