Редакція «Одеських вістей» разом із управлінням у справах національностей та релігій Одеської облдержадміністрації продовжує розповідати про національно-культурні товариства Одещини.
Сьогодні пропонуємо увазі читачів матеріали про дуже цікавий народ, що став одним із авторів бренду «Одеса», про народ, який відомий усьому світу трагічними сторінками історії та оригінальним гумором. Як ви вже, напевно, здогадалися, йтиметься про євреїв.
Згідно із даними перепису населення 2001 року, в Україні живе 103,6 тис. євреїв, зокрема в Одеській області – 13 тисяч. Але ж ще у 1989 році лише в обласному центрі мешкало 90 тисяч євреїв. Найбільше число представників цієї національності нині живе в Києві – 18 тисяч. Незважаючи на це, саме Одеса вважається «трохи єврейським містом».
Про темні та світлі сторінки історії, відомих євреїв, традиції та кухню цього народу розповімо у нашій постійній рубриці «Сузір'я Дружби».
Заповіт покоління, що вижило
Одеська регіональна асоціація євреїв – колишніх в'язнів гетто та нацистських концтаборів була організована у травні 1991 року і стала першим у Радянському Союзі об'єднанням людей, які постраждали від цілеспрямованого фашистського геноциду у роки окупації. Згодом вона послужила прикладом у створенні аналогічних єврейських організацій в інших регіонах на усьому пострадянському просторі. Сьогодні у її складі понад 400 колишніх в'язнів фашизму та 25 праведників миру – святих людей, які рятували євреїв у роки окупації. На жаль, із кожним роком усе менше залишається тих, хто пережив жахи фашистських таборів та гетто. Але ми пам'ятаємо їх, хто віддав багато сил та енергії справі становлення і розвитку асоціації: Анна Келіна, Володимир Гольдман, Давид Стародинський, Борис Гідалевич, Йосип Бондар, Анатолій Мараховський, Семен Заєць, Борис Блувштейн, Леонід Сушон, Леонід Дусман...
За останні роки, завдяки ініціативі асоціації, у багатьох місцях масових розстрілів єврейського населення в Одеській та частині Миколаївської областей (Кривоозерський район) з'явилися пам'ятні знаки.
У червні 2010 року разом із Балтською єврейською громадою (В. Вінярський) у Балті було відкрито меморіальну дошку пам'яті єврейської громади гетто, провадиться розробка проектно-кошторисної документації щодо встановлення пам'ятників у с. Гвоздавка-2 Любашівського району, с. Перельоти Балтського району, у Великомихайлівці.
Але головним підсумком діяльності асоціації буде початок спорудження Меморіального комплексу пам'яті жертв Голокосту на території колишнього 2-го єврейського цвинтаря (Люстдорфська дорога, 15). Тут у роки румуно-німецької окупації були страчені євреї, ув’язнені окупантами до тюрми.
Велику підтримку у спорудженні Меморіалу надають міжнародні організації в'язнів гетто та концтаборів із Росії, США, Німеччини, Ізраїлю, Молдови.
2 – 5 вересня 2009 року в Одесі було проведено міжнародну конференцію, присвячену 65-річчю визволення в'язнів із гетто та концтаборів, які були розташовані на території України, Білорусі, Молдови та Росії.
Після копіткої роботи було створено сайт Одеської регіональної асоціації євреїв – колишніх в'язнів гетто та нацистських концтаборів. Тепер діяльність асоціації широко репрезентована на сторінках Всесвітньої мережі інтернет.
Згідно із резолюцією ООН № 64/134, 2010 рік оголошений Міжнародним роком молоді. Рада асоціації на своєму позачерговому засіданні ухвалила рішення щодо проведення у жовтні 2010 року молодіжної конференції «Молодь проти геноциду» за участю онуків та правнуків колишніх в'язнів фашизму та праведників народів світу. До цього часу планується відкрити науково-просвітницький центр «Голокост», головною метою якого стане проведення заходів, спрямованих на протидію фашизму, екстремізму та расовій дискримінації. У центрі будуть організовані виставки, конференції щодо Голокосту; зустрічі із колишніми в'язнями, учасниками бойових дій, представниками різних конфесій, творчою інтелігенцією у проекті «Геноцид – Голокост – Толерантність».
Значна частина роботи Молодіжної ради при НПЦ «Голокост» буде приділятися створенню міжкультурних освітніх та морально-етичних програм, спрямованих на гармонізацію розвитку міжнаціональної взаємодії і навчання молоді.
2011 рік – підсумковий рік 20-річної діяльності асоціації, і ми сподіваємося, що в нас вистачить сил здійснити усі задумані проекти, які внесуть свій внесок в історію нашого народу.
Ми, покоління, що вижило, ті, кому дивом вдалося врятуватися, пам'ятаємо про це і усе робимо для того, щоб ніколи більше ця трагедія не повторилася.
Р. ШВАРЦМАН, голова Ради Одеської регіональної асоціації євреїв – колишніх в'язнів гетто та нацистських концтаборів; П. КОЗЛЕНКО, член Ради ОРАЄКВФ, кандидат філософських наук
«Україна – Ізраїль». Є контакт
Ось вже дев'ятнадцять років існує громадська організація «Асоціація «Україна – Ізраїль». І тоді, й зараз головною метою організації є розширення та зміцнення культурних зв'язків між державами Україна та Ізраїль, розвиток і збереження традицій єврейського народу.
Доброю традицією стало щорічне видання календаря, а також проведення фестивалю «Джерело майстерності». Підтримуються зв'язки з колективами із Америки, Німеччини, Ізраїлю, Росії, Вірменії, Польщі.
Голова Одеської обласної ради Микола Скорик, мер Одеси Едуард Гурвіц разом із представниками Асоціації «Україна – Ізраїль» та Одеської регіональної асоціації євреїв – колишніх в'язнів гетто і нацистських концтаборів брали активну участь у створенні музею Голокосту та створенні пам'ятного знака у с. Берізки Врадієвського району Миколаївської області.
Організація зробила вагомий внесок у будівництво Храму Усіх Святих на місці, де Асоціація «Україна – Ізраїль» за участі низки громадських організацій створила Меморіал Пам'яті Жертв Фашизму.
Минулого року пройшов багатосерійний фільм «Тяжелый песок». Цей фільм розповідав про трагічні події в житті євреїв України у період Другої світової війни. У зв'язку із цим виникла ідея познайомити єврейську громадськість Одеси із творцями картини. І, звичайно, ще раз нагадати усім, що ми не повинні допустити повторення цієї трагедії.
До Одеси були запрошені московські режисери-постановники та виконавці головних ролей на чолі з Антоном Барщевським і народною артисткою Росії, нашою землячкою – Ларисою Удовиченко. Зустріч була присвячена Дням єврейської культури в Одесі.
Щоб Голокост більше не повторився
Перший в Україні музей Голокосту, відкриття якого відбулося 22 червня 2009 року в Одесі, засновано відповідно до рішення Ради Одеської регіональної асоціації євреїв – колишніх в'язнів гетто та нацистських концтаборів. Головне завдання музею полягає у тому, щоб зібрати, зберегти і донести до майбутніх поколінь історію про цю трагедію; зберегти пам'ять про тих, хто страждав; і виховати нове покоління молодих людей, які зможуть у ХХІ столітті протистояти фашизмові. Тут зберігаються речі в'язнів, витяги з різноманітних публікацій, накази окупаційної влади, а також документальні фотоматеріали. За словами голови Асоціації в'язнів гетто та концтаборів Романа Шварцмана, "Музей – це своєрідна школа для молоді, щоб Голокосту більше не було ніколи, ні для жодного з народів". Він нагадав, що у роки минулої війни від рук гітлерівців загинуло близько 3 мільйонів євреїв, які жили на території колишнього СРСР.
Центр для всіх
Широко відомий в Одесі Єврейський культурний центр "Beit Grand" (Бейт Гранд). Усе, що тут відбувається, орієнтовано не тільки на єврейську діаспору. Це центр для всіх, кого цікавлять різного роду творчі студії, хто ходить на вистави, концерти і виставки, а також для тих, хто шукає приміщення, де можна було б провести культурний захід.
Центр має у своєму розпорядженні концертну залу, танцювальні класи, спортзалу і аудиторії. Працюють студії йоги, танців (танго, брейк-данс, джаз-модерн), швидкого читання, кераміки та гончарної майстерності, образотворчого мистецтва, театральна студія Ірини Токарчук з уроками сценічної мови, вокалу та танцю. Успішно функціонують школи самооборони та ігрової англійської мови. У центрі також викладається іврит для дорослих. Тут же діє дитячий освітній центр "Анавім" зі студією розвитку і дитячим садком. Програми навчання у ньому побудовані за педагогічними системами Марії Монтессори, Лева Вигодського та Лориса Малагуцци. Програмі близька філософія Рудольфа Штейнера, Фридриха Фребеля та Сессіль Лупан.
У центрі працюють педагоги, дієтолог, логопед-дефектолог, дитячий психолог.
«Іду по життю з гумором»,
абоЧому плакала Мері Анатоліївна?
Слюсар, військовий льотчик, офіцер, директор заводу, депутат міської та районної рад, радник голови Одеської облради з національних питань, президент Асоціації «Україна-Ізраїль» Дмитро Ісайович Гутахов– людина із цікавою долею, щирим серцем та оригінальним почуттям гумору.
– Дмитре Ісайовичу, скажіть, як Вам живеться в Одесі?
– Дякую за таке важливе запитання. На покладанні квітів до пам'ятника Невідомому матросові у День незалежності України спостерігав таку картину: кілька молодих людей з транспарантами «Геноцид євреїв», «Не пробачимо переслідування» стояли неподалік збоку. Я підійшов ближче і запитав, хто з них єврей. Виявилося, ніхто. Я сказав їм: «Я єврей. По мені видно, що мене пригноблюють, проганяють із міста або якось ще знущаються?» Мовчання. Розумієте, можна виражати свою думку від імені якоїсь партії, громадської організації, цілого блоку партій, але від імені усієї нації виступати не може ніхто. Якщо, звичайно, це не міжнародна конференція або подібний грандіозний захід із присутністю фахівців у цій сфері.
І щоб розвіяти сумніви щодо українських євреїв, говорю із усією впевненістю, що нас в Одесі ніхто не пригноблює. Більше того, ми любимо країну, у якій живемо, цінуємо і шануємо її культуру та мистецтво. Не дивно, що багато єврейських сімей із Америки, Німеччини, Ізраїлю та інших країн, побувавши тут, переконалися, що ми нормально живемо …і захотіли повернутися сюди!
– Що робить Асоціація, щоб сіяти в серцях молодих людей розумне, добре, вічне?
– Ми серйозно займаємося естетичним вихованням дітей. Крім занять у театрі пісні «Шемеш», робота провадиться і в інших напрямах. При Асоціації діє молодіжний культурний центр. Він і взяв шефство над дітьми, котрі чергують на посту № 1, що розташований біля пам'ятника Невідомому матросові. Чергування провадиться по районах, школах і триває із квітня по листопад. Мері Анатоліївна, керівник театру, навіть гімн для них написала. І при виході дітей на чергування пісня звучить у запису.
– Уявімо, що у Вас з'явилася можливість щось змінити у цьому світі. Ваші дії?
– Не пускав би до влади людей без практичного досвіду роботи. На жаль, деякі нинішні кандидати на пост мера Одеси, не маючи за плечима жодної практичної основи, збираються сісти у це крісло. Щодо цього для мене показовий приклад нашого Президента Віктора Януковича. Пройшовши через добру школу життя, він зі знанням справи приступив до своїх обов'язків.
– Хто із євреїв – наших земляків, на Ваш погляд, залишив найяскравіший слід в історії?
– На перше місце я поставив би двічі Героя Соціалістичної Праці, лауреата Державної та Ленінської премій, доктора технічних наук Олександра Нудельмана. Уславила Одещину і сім’я Ойстрахів. Чомусь мало говорять і пишуть про Героя Радянського Союзу Олександра Орликова. Відзначу заслуги вчених, професорів М.А. Ясиновського та Я.М. Волошина. Згадаю і мого брата Семена Гутмахера. Він першим під час війни увірвався до обложеної Дружківки (Житомирська область). Там йому навіть пам'ятник поставили. Ну і як можна не сказати про Михайла Жванецького?
– У Вас дуже цікава біографія. Які спогади Ви особливо цінуєте?
– Якось до Одеси приїжджав міністр закордонних справ Ізраїлю Шимон Перес. Зараз він Президент країни. Для нас було дуже почесно приймати такого гостя. Ми влаштували йому екскурсію по місту. І ось неподалік від театру опери та балету ми побачили молодят, які підходили до РАГСу. Шимон Перес тоді засміявся і зауважив, що ми відмінно підготувалися до його приїзду, навіть влаштували таку гарну ситуацію із нареченою та нареченим. Я запевнив його, що це чиста випадковість. Молоді люди виявилися студентами факультету іноземних мов. І мене переповнила гордість за нашу молодь, коли вони заговорили із нашим гостем добірною англійською.
Через кілька років Шимон Перес поцікавився долею тих молодят. Я негайно дав оголошення до газети. Тільки б не розлучилися, подумав я тоді. Вони відгукнулися на оголошення. Виявилося, що життя в них склалося просто відмінно.
– Я знаю, що Ви понад п'ятдесят років не менш щасливо йдете рука в руку із дружиною Мері Вайс-Гутаховою.
– П'ятдесят чотири роки, якщо бути точним. У нас було золоте весілля, яке влаштував мій син. Це було настільки урочисто... Уявіть собі Палац одруження, величезна кількість гостей, театр «Шемеш» був у повному складі, пост № 1 у формі, оркестр, марш Мендельсона... На сходах раптом Мері розплакалася. Я її заспокоював, говорив, що її хвилювання цілком нормальна реакція на те, що відбувається. А вона говорить: «Мені туфлі тиснуть»… А я думав, що це сльози радості.
– Дмитре Ісайовичу, єврейський гумор давно став притчею во язиціх. Ви із гумором ідете по життю?
– Хочу підкреслити, що єврейський гумор – це дуже тонкий гумор. Від нього беруть початок класичні анекдоти. І, зрештою, смішніше, ніж анекдот про єврея, ви навряд чи чули. І, як справжній єврей, я йду по життю з гумором.
У ласкавих обіймах «Сонця»
Молодіжному театру пісні «Шемеш» при Асоціації «Україна-Ізраїль» незабаром виповниться 20 років. За ці роки колектив побував у 18 країнах світу. Його незмінному керівникові Мері Вайс-Гутаховій Указом Президента присвоєно почесне звання заслуженого працівника культури України.
Сьогодні у «ветеранів» театру Ольги Мікулінської, Юлії Лосінської, Олександра Анісова уже є свої хорові і танцювальні колективи, які також входять до складу «Шемеша».
Театр щороку поповнюється новими артистами. І кожен з них дуже талановитий, впевнені творці організації.
Назва театру у перекладі з івриту означає «Сонце». Це дуже символічно, тому що молоді люди, які працюють у «Шемеш», освітлюють і зігрівають своїм талантом все навколо. Відвідайте виступ артистів театру – і самі у цьому переконаєтеся!
Традиції
З наступаючим Новим роком!
Єврейське свято Рош а-Шана відзначається на честь створення світу, воно символізує початок нового року і завершення минаючого року. Цікаво, що святкується воно 9 вересня.
Існує переказ, що у дні Бог Рош а-Шана відзначає у Книзі життя, яка доля очікує у наступаючому році кожного з людей: «...кому жити і кому померти, на кого чекає спокій, а кого – поневіряння, кого – добробут, а кого – терзання, кому судилася бідність, а кому – багатство». Щира віра у те, що Бог бажає усім добра і добробуту, перетворює цей день на свято. У цей час євреям запропоновано проаналізувати свої вчинки за весь попередній рік і підготуватися до року, що починається. Розмірковуючи про майбутнє, євреї просять миру, злагоди, здоров'я. Звук шофара (баранячий ріг) закликає: «Прокиньтеся, хто дрімає, хто витрачає відпущені роки безглуздо. Загляньте у душі свої і добрими зробіть справи ваші». Рош а-Шана святкується протягом двох днів. Це свято відзначається в Ізраїлі всіма. Одеські євреї також дуже шанують це свято. У цей день дарують один одному подарунки, посилають вітання тим, хто далеко. Сім’я збирається за столом, який прикрашають традиційні святкові страви. Звичайно, будь-яка людина хоче, щоб рік, який починається, був для неї хорошим, «солодким». Ось чому цього дня на стіл подається багато страв, які символізують побажання «повного», щасливого, року.
Отож, з наступаючим вас Новим роком.
Кухня
Кулінарна історія
єврейського народу в мініатюрі
В основу єврейської кухні закладена певна харчова філософія – кашрут. Кашрут – це система харчування, прийнята ще у стародавніх іудеїв, яка вимагає від послідовників суворого дотримання у будь-яких землях, куди б не закидала їх доля. В основі кашрута три головні заборони. Перша: «не вари козеня у молоці матері його», тому жодного м'яса у молочному соусі. Крім того, у домі потрібно мати окремі набори столового і кухонного посуду і особливі місця для приготування м'ясних і молочних страв. Не можна вживати під час однієї трапези м'ясні і молочні страви, навіть якщо вони лежать на різних тарілках. Друга: у їжу можна вживати тільки парнокопитних жуйних тварин, причому тварина повинна бути вбита миттєво, щоб м'ясо не було зіпсоване гормонами страху. Тому з кулінарних книжок вилучені рецепти із свинини, зайчатини, м'яса хижих тварин і птахів, риби без луски та крові тварин. Третя: не можна готувати у суботу. Звідси рецептура страв, які можна приготувати у п'ятницю, щоб до суботи вони настоялися. Так з'явилися чолент. З перших страв перевага віддається бульйонам з борошняними галушками, з других – фаршированій рибі, домашній птиці, фаршированим овочам, цимесам, стравам з м'ясного фаршу. У єврейській кухні велика кількість борошняних заготовок і випічки: це хала, тейглах, леках, хоменташен. Для готування борошняних страв і виробів використовується пшеничне борошно або маце-мел. Як добавки до випічки, ідуть мед, горіхи, мак, родзинки.
Сьогодні пропонуємо вам приготувати легкий форшмак по-одеському. Форшмак – це кулінарна історія єврейського народу в мініатюрі. Страва відобразила всі перипетії єврейських доль на безкраїх територіях смуги осілості: у Польщі (яка колись входила до складу Російської імперії), у Білорусі та Україні (з ними було щось схоже) і навіть у самій Росії. І хоча оселедець є продукт по-європейському універсальний, оселедцеве похідне – форшмак – страва сугубо єврейська.
Отже, щоб приготувати легкий форшмак, нам потрібні будуть: ніжний оселедчик, ріпчаста цибуля, трішки часнику, кисле яблуко (краще ренет Симиренка), маргарин (парве), коріандр, сухий мелений імбир, чорний перець, сіль. При бажанні можна додати відварене круто яйце. За допомогою блендера подрібнити 2/3 частини філе оселедця, 2/3 яблука, невелику кількість часнику та спеції. Сиру цибулю подрібніть окремо, а потім збивайте з рештою маси.
Наповнити форшмак «об’ємом», зробити його по-справжньому легким дозволяє маргарин (звичайно, кошерний, на рослинній олії), який перетворюється ніби у білковий крем. Маргарин збити, перемішати з форшмаком і збити всю масу – і він таки так стане легким!
Третину філе оселедця ретельно звільнити від кісточок, «вручну» порубати на шматочки і «вмішати» до основної маси. 1/3 яблука нарізати дуже дрібними шматочками і також з'єднати з рештою маси форшмаку. Із сіллю треба бути акуратніше – форшмак важливо не пересолити!
Не зайвим буде супроводити божественний бутерброд з легким форшмаком чарочкою кошерної горілочки. Лехайм, друзі!
