У вересні нинішнього року Ізмаїльський історико-краєзнавчий музей Придунав’я відзначить двадцятиріччя. Розташований він у особняку купців Тульчіанових – двоє представників цього прізвища були градоправителями у XIX та на початку XX століть.
Їхні імена ізмаїльці знають і пам'ятають. Вони зробили дуже багато для розвитку та благоустрою міста. Причому не шкодували на цю мету і свої особисті – і чималі – кошти. При них Ізмаїл із зубожілого провінційного містечка перетворився на центр Придунав’я. Тож є в кого повчитися нинішнім поколінням, зокрема, і небідним людям.
Неодноразово говорилося про створення так званої міської туристичної стежки, на якій історико-краєзнавчому музею, неначебто, відведено значне місце.
Саме ця сфера могла б дати Ізмаїлу – місту з унікальною історією – непогані дивіденди. Говориться на різних поверхах влади про туризм чимало. А далі? На жаль, пояснюють, на все про все не вистачає грошей, зокрема і на… складання кошторису для проведення капітального ремонту будівлі музею.
Ні, звичайно, музейники не ображаються на місцеву владу, більше того – вдячні їм. Останній приклад – директор музею Ольга Тірон на початку року звернулася до виконкому із проханням щодо виділення не менше 30 тисяч гривень на обладнання експозиції української народної іграшки. А виділили – 65 тисяч. Пішли назустріч, довідавшись, що через липневі дощі почав протікати дах.
Але часом доходить до парадоксу: в.о. мера разом із першим заступником голови благословляє складання кошторису. А в ОКСі розводять руками – немає коштів. І все стопориться. Але ж лише за наявності цього документа з'явиться можливість внести реконструкцію музею до видаткової частини обласного бюджету. І лише тоді почнеться фінансування – із області.
Втім, за словами директора, музейники розуміють ситуацію і не звикли скаржитися. Шукають і намагаються знаходити кошти. До речі, якщо ще зовсім недавно в музеї обмежувалися двома-трьома виставками, які не змінювалися роками, то сьогодні їх вже десять. Таких, які практично повною мірою відображують унікальність флори та фауни Придунав’я, етнографічні особливості цього багатонаціонального краю, його традиції, звичаї, обряди. Задумали переобладнати підвал. Мрія керівника музею – розташувати в ньому експозицію видів черепиці, а також виставку дубових бочок та усього, що представляє історію виноробства Бессарабії.
– У нас щодня буває дуже багато відвідувачів, – розповідає Ольга Михайлівна. – Приходять, приїжджають сім’ями. – А зараз, у вересні, почалося паломництво студентів та школярів. Ведемо переговори із представниками ізмаїльських вузів та керівниками шкіл і ліцеїв про тематичні та оглядові огляди музею.
Музей дружить із фондом підтримки підприємництва в м. Ізмаїлі та його керівником Валентиною Пилипівною Стойковою. Разом ми маємо намір готувати концепцію реконструкції музейного двору та розташування етнографічної експозиції. сповнені рішучості спільно домагатися надалі виділення грантів – у фонду досвід в цьому є. Причому, звичайно ж, хочуть провести реконструкцію професійно, із використанням вже наявного в Україні досвіду. Побували у Кам'янець-Подільському та Дніпропетровську, у селі Фрумушика Нова Арцизького району, де оглянули етнографічні комплекси. На черзі – Шабо Білгород-Дністровського району та Криничне Болградського.
Серед друзів музею також представники національних товариств, підприємці міста.
– Ми вдячні долі і за творчу дружбу із дуже відомими режисером – вихідцем із села Озерного Ізмаїльського району Миколою Гібу, – підкреслила директорка. – Надає нам допомогу директор Ізмаїльського держлісгоспу Олег Всеволодович Скараєв. Але друзів, та просто людей, які розуміють необхідність нашої роботи, могло б бути більше, – ремствує Ольга Михайлівна. – Чесно кажучи, не завжди розумію деяких підприємців, яким шкода виділити кошти, скажімо, на банку фарби. Але ж у кожного з них є діти, вони часто бувають у нас. Є друзі в інших містах. Знаєте, образливо, коли гості, які приїжджають здалеку, захоплюються тим, що бачать у нас, а «свої» городяни не цінують того, що під боком…
…Ми не будемо тут говорити про усі нюанси, які не дають «вистрибнути» із кола безгрішшя. Щось, звичайно, робиться. Але, швидше за все, фрагментарно. Повинна бути, ймовірно, впроваджена відповідна концепція щодо більш масового залучення туристів, щодо створення і конкретної підтримки «туристичної стежки». І перше, що слід було б зробити – знайти все ж таки кошти для складання кошторису ремонту будівлі музею Придунав’я. Це необхідно, зокрема, і заради пам’яті про колишніх власників будівлі, почесних громадян міста, які свого часу перетворили його.
