Редакція «Одеських вістей» разом з управлінням у справах національностей і релігій облдержадміністрації далі розповідає про національно-культурні громади нашої області.
Вулиця Польська, Польський спуск – вони названі на честь поляків, які багато зробили для Одеси, будували її нарівні з представниками інших національностей. Досі історичний центр міста прикрашають чудові будинки польського архітектора Гонсіоровського. Відповідно до перепису населення 2001 року у нашому краї поляками себе ідентифікують 3 247 чоловік. Найбільше представників цієї національності живе в Одесі (2058 осіб). У Південній Пальмірі зареєстрована польська організація – Одеське ім. А. Міцкевича відділення Спілки поляків України (кер. Т. Залуцький). Активно працюють також Білгород-Дністровське польське національно-культурне товариство (кер. С. Квітковський) та товариство «Дім польської культури Куяви» (голова М. Лукашова).
Щоб життя не стало виживанням
Справжня полька, але при цьому корінна одеситка, активістка, талановита художниця Одеського ім. А. Міцкевича відділення Спілки поляків України, міжнародні виставки якої проходили в Німеччині, Польщі, Україні, Алла Грушкевичпро своє насичене і часом нелегке життя говорить скромно. Пані Алла намагається в усьому побачити прекрасне. І в цьому, як вона сама зізнається, її порятунок. Після втрати чоловіка і двох синів, коли руки опускалися від безвиході й горя, вона змогла прийняти виклик, який їй кинула доля, і взяла життя у свої руки. Якийсь час працювала екскурсоводом. І навіть стандартні екскурсії умудрялася перетворити на захоплюючу пригоду, організовуючи для туристів пікніки, незвичайно і яскраво розповідаючи про визначні пам'ятки.
Багато уваги Алла Андріївна приділяла екологічній ситуації в нашому регіоні. Потім вона вирішила залучити до боротьби за охорону природи і дітей, з якими спілкувалася і працювала вже багато років, і створила дитячий екологічний центр «Мальва».
Але рефреном через все її життя все-таки проходить живопис. Усе свідоме життя вона малювала. У дитинстві при кожному зручному випадку брала олівець, аркуш паперу і накидала рисунок. Подорослішавши, не облишила своє захоплення, навпаки – розвивала його. Навіть в екологічних поїздках постійно шукала цікавий пейзаж або сюжет для картини. Більшість своїх робіт пані Алла дарує. Адже для звичайних людей справжня ціна картини здається надто високою, а художниці хочеться, щоб її роботи приносили тільки радість. Сьогодні вона багато малює і навчає цьому мистецтву дітей у центрі дитячої та юнацької творчості. Про дитяче захоплення, яке стало сенсом життя, екологію, дітей і ручне ткацтво у розмові з відомою полькою.
– Пані Алло, що спонукало Вас стати художницею?
– Любов до живопису я відчувала ще з дитинства. Залишаючись наодинці з собою, я не могла сидіти склавши руки і почала малювати.
– Звідки черпаєте натхнення?
– Все залежить від настрою. Але при правильному настрої, чого я іноді домагаюся за допомогою медитації, можна при одному погляді, скажімо, на двері побачити цілий образ. Ну й, звичайно, має значення якийсь досвід. Ви, припустімо, побачивши листок на дереві, зобразите його, швидше за все, просто зеленим. А художник побачить на ньому гру сонячного світла, відблиски від найближчих предметів, його контури на тлі неба і багато чого іншого, чого звичайне око просто не помічає.
– Існує переконання, що творча людина цікавиться і пробує себе у різних сферах. Чи тільки малювання захоплює Вас?
– Звичайно, ні. Багато років тому я познайомилася з жінкою, яка закінчила училище килимового ткацтва. Я спостерігала, як вона працює, і захопилася ідеєю створити щось подібне. Мені завжди було цікаво спробувати свої сили у чомусь новому. Я замовила спеціальну раму, купила усе необхідне і почала працювати. У результаті, знайома, яка показувала мені процес ткацтва, дивувалася моїм успіхам.
– Ким мріяли стати у дитинстві?
– Ну, як усі дівчатка, мріяла стати акторкою. Але через проблеми зі зв'язками від цієї мрії довелося відмовитися. Потім з'явилася мрія стати журналістом. На цьому терені я і пробувала колись свої сили. Дуже багато писала про екологію.
– Незвичний зв'язок інтересів: живопис і екологія.
– Екологічне питання було на той час дуже актуальним. Більше, ніж зараз. Забруднення Чорного моря, охорона прибережних зон, незаконне вирубування дерев, ситуація на Дністрі і багато чого іншого справді хвилювало наших громадян. Засновник екологічного центру ім. І. Пузанова Іван Русєв дуже багато зробив для екологічного руху нашого краю. Він організовував поїздки на Дністер, до Березівки, у якій збиралися будувати хімкомбінат, і в інші точки.
Потім уже я сама вирішила організувати дитячий екологічний центр «Мальва». Скільки себе пам'ятаю, працюю з дітьми і бачу, що їх також хвилюють проблеми навколишнього середовища, у якому вони живуть. Ми не раз відвідували Варшаву, обмінюючись досвідом з польськими друзями нашого центру. Також організовували поїздки до Ізмаїла, багато вилазок було до Савранського лісу.
– З дітьми спілкуєтеся тільки на екологічну тему?
– Ні, після виходу на пенсію якийсь час працювала екскурсоводом. На одній з екскурсій познайомилася з жінкою, яка, довідавшись про моє захоплення, порадила влаштуватися до центру дитячої та юнацької творчості, щоб навчати дітей малювати. І ось уже двадцять років працюю в Будинку творчості з обдарованими дітьми. До речі, зробила висновок, що дітей можна не тільки навчати, але, з таким же успіхом, навчатися і у них.
– Чого, наприклад?
– Нового бачення звичайних речей і явищ, позитиву, безтурботності, радості при нехай маленькій, але удачі. Це повинно бути в нашому житті, інакше воно перетвориться на виживання.
Потрібно бути чесним із самим собою
Кожен народ, покладає свої головні надії і сподівання на молоде покоління. Саме молодь добудовуватиме розпочате предками, зберігатиме, накопичену віками, спадщину, розбудовувати щось нове. Від того, чим живе, про що думає, чим цікавиться, що ставить за основу ця сама молодь у принципі і залежить майбутнє нації, як би банально це не звучало.
Серед польської діаспори є багато активних, цілеспрямованих молодих людей, яких можна ставити за приклад. Вони, на думку самих представників національності, і створюють певний образ. То, який же він, сучасний молодий поляк? Спробуємо відповісти на це запитання, познайомившись з одним з них. Отже, знайомтеся – Юрій Єлін.
Бабуся Ірина – справжня полька. Батько В'ячеслав і мама Валентина теж все життя зберігали у родині часточку польської культури. Вони прищеплювали дітям, Юрію та Марті, любов до польської мови, національних пісень і танців. Разом з бабусею маленький Юра почав відвідувати репетиції хору, у якому вона співала. Через якийсь час і голосистого онука прийняли до колективу. Потім у хлопчика відкрився хореографічний талант. Вирішили віддати його до танцювального ансамблю. Так з малих років він співав і танцював під звуки польських мелодій. Паралельно відвідував кілька спортивних секцій: грав у футбол, волейбол, хокей.
Закінчивши школу, Юрій вступив до училища № 3 морського профілю ОНЮА. Але, як жартує Юрій, польські гени дали про себе знати. Хлопець не раз їздив до Польщі з фольклорними колективами. Особливо його зачарувала Варшава. Тому він подав документи на вступ до Варшавського університету і вступив. Ми зустрілися з хлопцем за день його від'їзду до Варшави.
– Чому вирішив вступати саме до Варшавського університету? Невже в Україні немає гідних вузів?
– Звичайно, є. Просто я давним-давно закохався у польську столицю. Тому ще зі школи і батьки, і друзі знали, що я поїду навчатися тільки до Варшави.
– Якими своїми вчинками або досягненнями ти пишаєшся?
– Було багато перемог у музичних і танцювальних конкурсах. На спортивній ниві теж домагався успіхів, особливо коли грав у дитячому юнацькому футбольному клубі «Чорноморець». Але досі не можу забути враження від перемоги на конкурсі вишивки. Я тоді посів третє місце. Це було років десять тому, я був зовсім ще маленьким, але спогади дуже яскраві.
– Конкурс вишивки?!
– Згоден, досить незвичне захоплення для дев'ятирічного хлопчика. Але тоді мені все було цікаво. Виходило у мене непогано, і мама запропонувала віддати роботи на конкурс. Ось так я здобув бронзу.
– Ти старший за сестру на сім років. Чого навчаєш підростаюче покоління?
– Сам намагаюся у всіх своїх вчинках бути справедливим і об'єктивним. І Марті завжди кажу, щоб була чесною насамперед із собою, потім з близькими та друзями. Адже всі ми знаємо, що як ти ставишся до людей, так і вони – до тебе.
– Тобі уже дев'ятнадцять років. Яку життєву мету ти поставив перед собою?
– Як більшість молодих людей, хочу відбутися у житті. Бути самодостатнім, щоб без проблем утримувати свою майбутню сім’ю. Непогано розуміюся на музиці і мрію стати всесвітньо відомим ді-джеєм. Усього цього планую домогтися сам. Поступово. Поки що я досяг однієї мети – вступив до вузу, який сам обрав.
– Бажаю тобі успіхів у досягненні цієї мети. І щасти тобі!
– Дякую.
Незмінно барвисто і гучно
В Одеському ім. А. Міцкевича відділенні Спілки поляків України велика увага приділяється збереженню польських традицій, національних обрядів, пісень, танців. Значну роль у цій шляхетній справі відіграє хор. У перекладі з польської назва означає «Незабудки». Натхненником колективу від самого його народження була Ванда Білецька, потім її змінила Олена Барцевич.
Спочатку в хорі співали всього вісім жінок. Пані Ванда сама пошила костюми для учасниць хору. У 2000 році склад хору поповнився представниками сильної половини людства. І тепер колектив може похвалитися не тільки мелодійними жіночими голосами, але й мужніми баритонами та басами. У хору є вже власний диск, в який входять вісім пісень. Колектив відвідав безліч країн, гастролював українськими містами, показуючи красу польської пісні.
З часом охочих співати в хорі стало більше. Нині до складу хору входять студенти, пенсіонери, і він відкритий для усіх, хто цінує і поважає польську культуру та мистецтво, хто любить і вміє співати.
Також Ванда Білецька є організатором дитячого ансамблю «Краковячек». Колектив бере активну участь в усіх фестивалях польської культури не тільки в нашому регіоні, але й на всеукраїнському рівні.
Також при польській організації діє театральна студія, якою керує вчителька польської мови, котра приїхала з Польщі, Агнешка Цехотська. Вона пише сценарії, провадить репетиції, ставить вистави. Торік на суд глядачів було репрезентовано виставу «Дзяди. Частина друга» за твором А. Міцкевича. Також в Одеському літературному музеї було проведено творчий вечір, присвячений знаменитому поетові.
Українські поляки роблять усе, щоб польські традиції на території України ні в якому разі не втратили своєї краси і не потонули в національному різноманітті. І їм це блискуче вдається. Доказом цьому служить щорічний всеукраїнський фестиваль польської пісні, який завжди проходить незмінно барвисто і гучно.
У ритмі полонезу
Тісні і дружні відносини Білгорода-Дністровського з містом-побратимом з Польщі Старогардом-Гданьським широко відомі городянам і гостям. Усім помітна і активна робота Білгород-Дністровського польського національно-культурного товариства, створеного на початку 2004 року. Від дня заснування товариство очолює Сергій Олексійович Квітковський.
Одним з головних своїх завдань керівництво товариства вбачає у створенні нових можливостей для співпраці між Україною та Польщею, розробці україно-польських молодіжних проектів для реалізації спільних інтересів. Цьому значною мірою сприяють Генеральне Консульство Республіки Польщі в Одесі, Сенат і уряд Республіки Польщі, Білгород-Дністровська міська влада. У свою чергу, в Україні і за кордоном товариство намагається зробити свій внесок у справу популяризації міста Білгорода-Дністровського як культурного і туристичного центру. Зараз чисельність цього національно-культурного товариства становить 180 чоловік. Але у Білгороді-Дністровському живуть сьогодні не всі. Одні одержують освіту у Києві, Одесі та Тернополі, де розташований єдиний україно-польський інститут, який готує фахівців для роботи у міжнародних фондах та організаціях. Інші трудяться у Польщі. При цьому зв'язки з товариством не втрачає ніхто з них, беручи участь у міру можливості у багатьох заходах.
На міжнародному рівні це - багаторічний молодіжний міжнародний обмін, коли творчі колективи України та Польщі обмінюються візитами для проведення культурних акцій в обох країнах. У Білгороді-Дністровському практично неможливо знайти творчий колектив, який не побував у Польщі для участі у фестивальному русі. На безоплатній основі діти членів польського товариства відпочивають у молодіжних та спортивних таборах Польщі по 14 – 16 днів. У межах підтримки польської діаспори і поляків за кордоном за сприяння Сенату Республіки Польщі щороку у селищі Затоці працює літній табір польської мови. Туди приїжджають діти з Херсонської, Миколаївської, Одеської областей і Автономної Республіки Крим. Вони відпочивають на морі, вивчають польську мову, знайомляться з культурною спадщиною краю.
За фінансової підтримки Генерального консульства Республіки Польщі в Одесі щороку провадиться ціла низка знаменних святкових заходів. Серед них урочисті зустрічі з нагоди Дня незалежності Республіки Польщі з польською діаспорою Одеського консульського округу, а також з керівництвом області у Будинку прийомів обласної ради.
Головним заходом року для товариства залишається Міжнародний фестиваль польської культури «Акерманський полонез». Крім Польщі, його учасниками стали творчі колективи польських товариств України, Молдови, Білорусі, Росії, Чехії, Словаччини. У 2010 році провадився IV фестиваль, на якому виступили кращі колективи польських товариств Східної Європи, «Калейдоскоп» з міста Могильова та «Поляки Буджака» з Комрата. Своє мистецтво продемонстрували понад 200 артистів з польських громад Одеси, Білгорода-Дністровського, Одеси, Ізмаїла, Львова.
Новий Генеральний консул Республіки Польщі в Одесі пані Йоанна Стжельчик свій перший робочий день в Україні провела у Білгороді-Дністровському, знайомлячись з містом і беручи участь у фестивалі «Акерманський полонез». Відзначивши внесок польського товариства, пані Генеральний консул висловила впевненість, що культурні та економічні зв'язки двох країн успішно розвиватимуться.
Тетяна ГУРІЧЕВА,власкор «Одеських вістей»,м. Білгород-Дністровський
Традиції
Найголовніше сімейне свято
Вічне, нестаріюче, веселе свято Різдва поляки відзначають особливо пишно з багатим застіллям. В основі його лежить євангельське сказання про народження Спасителя Дівою Марією, але корені свята заглиблюються у дохристиянську епоху. Предки поляків приблизно у цей час відзначали народження стародавніх богів. Народження богів пов'язувалося з відновленням природи, її відродженням: 25 грудня - день зимового сонцестояння, поворот до весни.
Спочатку Різдво Христове відзначалося саме 6 січня, разом з Хрещенням і Богоявленням, і лише у IV столітті було перенесене на грудень. Гарне і урочисте свято Різдва Христового несе на собі відбиток звичаїв і традицій народів. Різдво для поляків - найголовніше сімейне свято. І що б не сталося, 24 грудня вся сім’я повинна зібратися вдома - це закон. Спочатку всі вирушають до костьолу на месу. Після костьолу люди повільно розходяться.
Вдома всі сідають за святково накритий стіл. Потім батько або мати звертаються до рідних з побажаннями і починають читати молитву, яку усі підхоплюють. Після цього усі присутні переломлюють між собою прісний хліб (облатку). Далі розпочинається сама трапеза під звуки різдвяних мелодій, яка триває зазвичай до виходу у храм на вечірню різдвяну месу. Переломлення прісного хліба (або облатки) є стародавнім християнським і слов'янським звичаєм, що має стосунок до Таїнства Причастя. Різдвяний прісний хліб - це освячений хліб, аналогічний тому, що використовується при здійсненні Євхаристії. Але облатка не є Причастям, а лише символом любові і єдності, які Христос приносить у Своєму Різдві. Віруючі діляться один з одним хлібом, вибачаючись за навмисні і ненавмисні образи, і від щирого серця вітаючи один одного.
Кухня
Символ заможної родини
Польська кухня дуже різноманітна. Режим харчування – триразовий. Вранці поляки їдять зазвичай багато. Сніданок включає, як правило, молочні продукти (кефір, сметана, також холодні й гарячі закуски та страви, обов'язково кава – чорна або з молоком. Іноді перед сніданком поляки п'ють чай з молоком або варенням. Обід також щедрий, вечеря – легка. Арсенал польських кулінарів досить різноманітний: страви готуються з телятини, яловичини, свинини, птиці й дичини, риби, яєць, грибів, картоплі, овочів, субпродуктів, молочних продуктів.
З давніх часів символом польської кухні став бігос. У суворі зими ним рятувалися солдати в походах і ченці в монастирях, шляхта в замках і селяни в хатах. Розкішний бігос із дичини – талан щасливого мисливця. Бігос на телятинці-свининці-ковбасці свідчить про солідну, заможну родину. Головна цінність бігоса в його безсумнівній сімейності. У творах польського письменника Адама Міцкевича бігос їдять мисливці. Отже, для готування цієї страви знадобиться: капуста квашена – 135, капуста свіжа – 125, свинина – 45, ковбаса варена – 30, грудинка копчена – 25, шпик – 10, цибуля ріпчаста – 10, гриби сушені – 5, томат-пюре – 15, цукор – 5, сіль, перець мелений.
Сушені гриби промивають теплою водою, кладуть у посуд, заливають холодною водою і залишають на 2 години для набрякання. Потім варять до готовності. Квашену капусту подрібнюють і припускають у невеликій кількості води до м'якості. Свіжу капусту нарізають квадратиками, ставлять у шафу для смаження і прогрівають до м'якості, солять і змішують із квашеною капустою. Потім додають смажені шпик і свинину, варену ковбасу, копчену грудинку, нарізані кубиками, пасерований томат-пюре, варені нарізані гриби, пасеровану ріпчасту цибулю, цукор, перець, сіль. Усе перемішують і ставлять тушкувати на слабкому вогні до готовності. У бігос можна класти найрізноманітніші ковбасні, смажені м'ясні продукти (що більше їх видів, то бігос смачніший). Для поліпшення смаку в бігос можна також додати червоного сухого вина (50 г на порцію), чорнослив, кмин і майоран.
