Віковапрацяцілогопокоління

У найбільшому селі Болградського району – Червоноармійському – живуть болгари і гагаузи, діти яких мають змогу вивчати рідні мови.

Як відомо, гагаузька мова належить до тюркської сім’ї мов – поряд з азер­байджанською, казахською, киргизькою та іншими. Західні тюркські народи аж до XX ст., тобто протягом тисячі років, використовували арабське письмо. Починаючи з 1928 р., сучасна турецька мова має латинський алфавіт.

На території колишнього СРСР у гагаузів своя писемність з’явилася тільки при Хрущові: Перший секретар ЦК КПРС був приємно здивований тим, який врожай кукурудзи умудряються вирощувати жителі гагаузьких сіл, і розпорядився створити гагаузький алфавіт. Незабаром він з’явився на основі кирилки.

Гагаузи Молдови ще в 1996 році пе­рейшли на латинську графіку з додаванням декількох літер. В Ук­раї­ні почали за­стосовувати латинку порівняно недавно. Тому в особистій бібліотеці виклада­ча гагаузької мови Червоноармійської школи-ліцею Івана Федоровича Кіора є книги як кирилкою, так і латинкою. Цю бібліотеку педагог-ентузіаст із 30-річним стажем збирає, можна сказати, ціле життя. Саме завдяки цій літературі йому вдаєть­ся перетворювати кожен урок на захоплю­ючу подорож. Навіть якщо це урок гра­матики.

У Червоноармійській школі-ліцеї такий предмет, як гагаузька мова, читається в усіх класах – з першого по випускний. Проте є проблема – бракує підручників і художньої літератури. Доводиться використовувати те, що видано ще в радянський час. Чимало книг школі-ліцею було подаровано гагаузами Молдови, і вони не порошаться на полках. У цих підручниках власна державна атрибутика, символіка, вони розраховані на іншу навчальну програму, але такий досвідчений педагог, як Іван Федорович Кіор, вміє з кожної книги почерпнути те, що потрібно для засвоєння школярами чергової теми. «Мова – вікова праця цілого покоління», – сказав В. Даль, і, безумовно, це найдорожча спадщина, яку слід берегти. Іван Федорович глибоко переконаний у цьому сам і вміє переконати своїх маленьких друзів.

Чи затребувана гагаузька мова? Чи охоче її вивчають діти?

– Це окрема тема для великої розмови, – говорить педагог. – Так, на жаль, багато людей працездатного віку полишають рідне Червоноармійське – їдуть на заробітки до Туреччини. Де, звичайно ж, знання мови дуже допомагає. Але багато хто пам’ятає ті часи, коли і в рідному селі була робота.

Але не хлібом єдиним... Жителі Чер­воноармійського, куди б їх не закинула доля, свято шанують свою історію, свою культуру. І це закладається з дитинст­ва – такими педагогами-ентузіаста­ми, як Іван Кіор. Він не тільки чудово знає історію, рідну гагаузьку мову та літературу, але сам пише вірші, пуб­лікується в газетах.

Антоніна Фоміна, Болградський район

Перша п'ятирічка – успіх вражає

Самодіяльний фольклорний ансамбль гагаузької пісні й танцю «Севда гюлю» був заснований п’ять років тому Галиною Булгар і Софією Богдановою-Цонковою у Будинку культури села Котловина Ренійського району. А вже через рік виступав у Києві в межах Всеукраїнського фестивалю культур національних меншин «Суцвіття». Минув іще рік – і ансамбль одержує звання «народний».

На сьогодні в цьому яскравому колективі – чотири танцювальні групи. Це діти від 9-ти років і дорослі до 50-ти. Окрасою ансамблю є його вокальна група.

У постановках «Севда гюлю» відображається історія, культура й традиції самобутнього гагаузького народу. Матеріал для репертуару колектив черпає з місцевого фольклору, записуючи на зустрічах зі старожилами Котловини пісні, обряди, легенди, билини.

«Севда гюлю» бере участь в усіх районних культурних заходах, є дипломантом численних фестивалів і кон­курсів у Болграді, Ізмаїлі, Та­рутиному, Одесі, Києві. Так, в обласному фестивалі-конкурсі «Обряди мого села», який пройшов у 2009 році, ансамбль із Ренійського ра­йо­ну став лауреатом першого ступеня. Два роки тому за рекомендацією Всеукраїнської організації «Спілка гагаузів України» «Севда гюлю» був запрошений до Туреччини, де став учасником одразу двох міжнародних фестивалів. За 10 днів гастролей колектив із України 16 разів виступав на площах, у школах, інших державних установах.

Однією з найяскравіших по­дій у культурному житті ансамблю минаючого року став VI міжнародний фестиваль гагаузької культури, який відбувся на базі Котло­винського Будинку культури. У фестивальній програмі, яку чудово зверстала художній керівник Ніна Іванівна Дейнека, виступили державний гагаузький ансамбль пісні й танцю «Дю­зава» (м. Комрат, Республіка Молдова). А котловинці подивували учасників і гостей фестивалю новим вокальним колективом гагаузької пісні «Чаликушу». А хіба можна забути поїздку дитячої групи ансамблю до «Артеку»! Відпочиваючи в серпні цього року біля підніжжя Аю-Дага, колектив із Котловини взяв участь у 12-му міжнародному фестивалі «Наша Земля – Україна», а також в усіх заходах, присвячених 85-річчю дитячого табора. Із Криму до рідної Котловини учасники ансамблю привезли диплом за перше місце в конкурсі танцю.

Антоніна БОНДАРЕВА,власкор «Одеських вістей»,Ренійський район

Традиції

Ласкаво просимо на «курбан»

Гагаузький народ відзначає два самобутні національні свята – осіннє «Касим», коли пастухи завершують сезон випасу худоби, і «Хедерлез», який припадає на 6 травня. Після цього свята пастухи виганяють худобу на пасовисько. Таким чином, два свята пов’язані між собою.

Вшанування цих традицій, мабуть, пов’язане з кочовим способом життя. У середні віки гагаузи займалися лише розведенням худоби і тільки після того, як осіли, зайнялися землеробством.

Центральним моментом «Хедерлеза» є заклання жертовного ягняти (неодмінно чоловічої статі) і приготування з нього спеціальної страви – «курбан». Громадську трапезу найчастіше влаштовували на церковному дворі або окремо на кожній вулиці. Деякі села Одеської області, у яких компактно живуть гагаузи (наприклад, с. Виноградівка Болградського району), влаштовують у цей день храмове свято. На «курбан» кличуть усіх родичів, друзів і знайомих.

Відповідно до народного календаря, свято «Kaсим» (День св. Дмитра) вважався початком зими і за значенням прирівнювався до свята «Хедерлез». Але святкувалося вже не так пишно, бо знаменувало початок приготувань до важкої в господарському значенні пори року – зими. Поділ року на дві половини свідчить про істотний прояв глибокої скотарської традиції у світогляді народу.

На свято «Касим» господарі розраховувалися з пастухами та іншими працівниками за літній сезон і наймали їх на новий термін. До цього часу завершували осінню сівбу озимих.

Свята «Хедерлез» і «Kaсим» були відправними точками в організації скотарського господарства і посідали важливе місце у традиційній культурі гагаузів.

Кухня

У «гармошку» – і на деко!

Гагаузька кухня свідчить про те, що гагаузи – нащадки кочівників. Стра­ви переважно м’яс­ні з додаванням ве­личезної кіль­ко­­сті приправ. Не­зрівнянною і улю­б­­леною гага­у­за­ми є місцева страва «манджа» – со­ус із м’ясом (най­частіше пти­ця) і гострими при­правами.

Другою тради­ційною стравою є «кирма», щось на кшталт сирної піци, хоча й дуже від неї відрізняється. Складається кирма з тіста на молоці, яєць, коров’я­чої сметани, сиру та солі.

Замішується тісто, для підвищення смакових якостей рекомендується на коров’ячому молоці, також можна до тіста додати яйце, сіль за смаком. Тісто розкочується товщиною півсантиметра, рясно посипається сиром і складається вдвічі, так, щоб сир був усередині. Отриманий «корж» збирається в «гармошку» і кладеться на деко. Коли деко заповнене, майбутня кирма поливається сметаною, збитою з яйцем. Потім деко поміщується у піч і печеться до готовності.

Незрівнянна та улюблена манджа

Для її приготування вам буде потрібно: 3 середні цибулини, борошно (4-5 ст. л.), «повидло» із червоного перцю (1,5 ст. л), м’ясо (1-1,5 кг), соняшникова олія (0,5 скл.), петрушка, кріп, лавровий лист, за бажанням – морква, вода (1,5-2 літра), декілька великих картоплин.

М’ясо обсмажуємо на со­няшниковій олії до рожевої скоринки, потім виймаємо з олії на тарілку, присмажуємо дрібно нарізану цибулю до золотавого кольору, дрібно нарізану кубиками морквину, додаємо крупно нарізану картоплю, потім додаємо повидло із червоного перцю, також обсмажуємо злегка й додаємо борошно, обсмажуємо й додаємо воду, розмішуємо масу добре, щоб не утворювалося грудок борошна, й кидаємо туди м’ясо, раніше обсмажене.

Кидаємо декілька листочків лаврового листа. Усе це доводимо до кипіння й залишаємо варитися на слабкому вогні до готовності м’яса. Коли манджа готова, додаємо туди дрібно нарізану зелень. Можна подавати до столу.