День радості та смутку
Люди створені для щастя. Треба тільки вміти бачити його не лише у великому, але й у малому; не тільки в радощах, але й у тихому смутку і світлому сумі… Таким днем для воїнів-інтернаціоналістів є день 15 лютого. Саме цього дня чекали воїни в далекому Афганістані, виконуючи свій інтернаціональний обов’язок допомоги сусідній державі.
Районна влада надає підтримку воїнам, їхнім родинам та провадить масштабні заходи, піклується про ветеранів. Адже, як вважає голова РДА Василь Арнаут, ми пам’ятаємо про ціну тієї війни і не можемо не вшановувати воїнів, які пройшли тяжкі випробування, проявляючи військову відвагу та мужність, які вистояли і виконали усі завдання, поставлені перед ними. Цей день є днем радості і суму одночасно. Воїни-афганці, згуртувалися у Спілку, яка є чудовою опорою для тих, хто пройшов через горнило війни.
Цього морозного дня в Березівці відслужили панахиду за загиблими воїнами. Молебень відбувся у Свято-Миколаївському храмі, куди прийшли ветерани війни та мешканці міста. Схиливши голови, кожен згадував «свою» війну, своїх друзів, які не дійшли до сьогоднішнього свята. Але для слави і для пам’яті людської мертвих немає. Опісля панахиди учасники колоною пройшли центром міста до пам’ятника воїнам-афганцям. Біля пам’ятника присутні вшанували загиблих хвилиною мовчання та покладанням квітів. Подальші врочистості відбулися в районному Будинку культури.
У своїй промові керівник району В. Арнаут звернувся до воїнів-ветеранів зі словами вдячності за мужність, героїзм, за вірність рідній землі. За кожним воїном-афганцем – свій життєвий подвиг, який назавжди збережеться у пам’яті українського народу.
Потому від керівництва райдержадміністрації, районної та міської ради учасники бойових дій отримали почесні грамоти. Із душевною теплотою В. Арнаут звернувся до батьків загиблих воїнів – П. Клець, Л. Крагулець, В. Голощапова – й вручив пам’ятні подарунки. В свою чергу, від районної Спілки воїнів-афганців її голова Микола Фабульян подякував всім за співпрацю й допомогу організації та вручив керівництву району, депутатам облради Василю Задорожнюку і Василю Швецю, а також учасникам бойових дій нагороди різних ступенів.
Незабутній повоєнний біль мовою пісень та поетичним словом у концерті, який продовжив урочисту частину, відтворили гості з Одеської філармонії під керівництвом народного артиста України, нашого земляка Миколи Свинюка. їх було запрошено за ініціативи голови РДА В. Арнаута. Незабутні враження березівцям подарували неперевершений баяніст заслужений артист України Володимир Мурза, ансамбль «Ренесанс» тріо бандуристок «Мальви». Сколихнули зал вокаліст Іван Бащук та солістка філармонії Яна Кальчева. Стоячи, бурхливими оплесками сприйняли глядачі авторську пісню Миколи Свидюка «Реквієм».
Наталія САМОЙЛЕНКО, Березівський район
Але життя триває…
Цього привітного і доброзичливого чоловіка у Старих Маяках знає чи не кожний сільчанин. Високий, богатирської статури Сергій Валентинович Степанчук працює водієм шкільного автобуса і щоранку поспішає на маршрут, аби вчасно довезти учнів до школи. І щоразу, спостерігаючи за тим, як веселою і гомінливою зграйкою хлопчики і дівчатка забігають в автобус, Сергій Валентинович, напевне, неодноразово дякує небесам за мирне і спокійне сьогодення, і що матері не сивітимуть більше від однієї лише думки про те, що завтра їхніх синів чекатиме служба в Афгані. Як це сталося у його житті…
Сергій Валентинович народився і виріс у Старих Маяках. Тут закінчив місцевий, тоді ще восьмирічний, навчальний заклад. А середню освіту здобував у Ширяєвому, у школі № 1, випускником якої став у 1981 році.
У ті роки, як і будь-який юнак, мріяв служити в армії, яка і загартовує, і випробовує на міцність, і є справжньою школою мужності. Тож, після школи попрацював трохи у місцевому господарстві водієм, а навесні 1982 року був призваний до лав Радянської Армії.
В Афганістан доля закинула Сергія Валентиновича у червні того ж року. Але тоді молодий солдат і гадки не мав, що ця нелегка і небезпечна служба, як її тоді називали, інтернаціональний обов’язок, розтягнеться більше як на два роки.
Служити йому довелося у розвідроті, а це – подвоєна небезпека. Адже не знаєш, що тебе чекає за мить, чи вдасться здобути необхідну інформацію у розвідці і чи взагалі й повернешся з неї, не будучи викритим та знищеним ворогом. Та народився Сергій, як кажуть, у сорочці, бо поталанило жодного разу не бути пораненим у тій м’ясорубці. Проте кожен день дивився смерті у вічі, відчуваючи її гарячий подих у пронизливому свисті куль, у зривах снарядів, що зовсім поряд забирали життя його друзів. Мабуть, його оберігала свята молитва матері і її непохитна віра у те, що син неодмінно повернеться із афганського пекла цілим і неушкодженим.
Той день, 20 серпня 1984 року, який став останнім днем служби в Афганістані, Сергій Валентинович запам’ятав на все життя. Здавалося, що зміг би сам, ніби на крилах, а не на літаку, полетіти додому, де на нього з нетерпінням чекали мати, батько і менша сестричка. Адже понад два роки був розлучений з родиною, і їх об’єднували лише листи. Та й ті йшли понад місяць.
За відповідальну службу в тій далекій від рідної домівки гірській країні, за мужність і героїзм С.В. Степанчука нагороджено медаллю «За відвагу», але ветеран Афганської війни не любить розповідати епізоди тієї своєї армійської служби, вірніше, не може. Адже кожен спогад болючим відлунням відгукується в душі, і перед очима знову постають фрагменти боїв, втрачені друзі, однополчани, а на очі навертаються сльози…
Але життя триває. У Сергія Валентиновича дружна сім’я. Донька Наталка вже 9-класниця, відмінниця, татова гордість і надія. А сам Сергій Валентинович усе трудове життя пропрацював водієм. Спочатку у місцевому господарстві ім. Жданова, яке згодом було реформовано спочатку в КСП, а потім у ПСП «Світанок». До речі, в його родині трудова династія водіїв – дід, батько, дядько, двоюрідні брати. Нині він ось уже п’ятий рік працює водієм шкільного автобуса. І саме діти, мабуть, із своєю безпосередністю і безтурботністю додають йому, воїну-інтернаціоналісту, оптимізму, віри і душевного спокою, надії і сподівань на те, що подібна війна більше ніколи не перекреслить чиєсь життя і не понівечить людські долі…
Ольга ІВАНЕНКО,Ширяївський район
