Головне, щоб кохання було справжнім

На те молодість і дана, щоб бути кипучою, активною, життєстверджуючою, сказав колись Михайло Шолохов. Саме такі якості властиві молодіжному лідерові товариства «Чеська родина» Світлані Фендик.Дівчина допомагає розробляти програми, сценарії до свят для чеської діаспори та для урочистостей, які провадяться спільно з іншими національно-культурними товариствами.

Світлана закінчила Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова за фахом «Видавнича справа та редагування». Зараз працює у сфері реклами – і не забуває про своє коріння. Вона із задоволенням співає пісні рідною мовою, виконує народні танці.

– Світлано, скажіть, у Вашій сім’ї збе­реглися національні чеські традиції?

– Так, ми святкуємо чеське Різдво «Ваноце», «День Святого Микулаша», «Плес». Зазвичай збираємося в нашому чудовому культурному центрі. Приїжджають усі члени товариства зі своїми сім’ями. На столах – неодмінно страви чеської кухні, у залі звучать народні пісні, молодь танцює в національних костюмах. Для малят зазвичай інсценуємо казки та граємо з ними в різні ігри.

– Ваша національність допомагає чи заважає Вам у житті?

– Однозначно допомагає! Багато речей я бачу і розцінюю так, як властиво людям моєї наці­ональності. Завдяки своєму походженню маю можливість займатися улюбленою справою – співати й танцювати. Наш ансамбль запрошують на різні заходи не лише в Україні, але й за її межами. Я щаслива, що мені вдається бувати в казковій країні – Чехії, спілкуватися з її дивовижними жителями!

Крім того, в усьому намагаюся дотримуватися принципу, який часто можна почути від чехів: «Виконувати все на 100% або не виконувати взагалі!».

– Не таємниця, що сучасна молодь прагне відпочивати в пафосних клубах або на модних курортах. Як зазвичай Ви проводите дозвілля?

– Мені найбільше до душі подорожі. Цікаво побувати в новій країні, побачити її визначні пам’ятки, довідатися про історію, культуру, традиції невідомого мені народу. Це дуже цікаво, це захоплює. Завжди можна почерпнути для себе щось нове.

– Наша газета багато писала про проблеми в молодих сім’ях. Ви незабаром виходите заміж. Поділіться, як будуватимете своє щасливе сімейне життя.

– На мій погляд, у сім’ї завжди має бути гармонія. Повага, розуміння, здатність подивитися на себе збоку та правильно оцінити ситуацію іноді здатні творити дива, повірте. У жодному разі не можна робити квапливих висновків, і слід пам’ятати, що ніхто з нас не ідеальний! А головна умова – кохання має бути справжнім. Адже все, що штучне, – таке недовговічне!

Традиції

Чому дзвони полетіли до Риму?

Великдень – по-чеськи «Великоноце» – святкується у неділю і понеділок після першого весняного повного місяця.

Середа перед Вели­коднем – «бридка» («шкареда»). Назва утворилася від того, що Іуда цього дня криво подивився на Христа. Однак у цей день не можна бути похмурим, сумним, понурим, інакше будеш таким щосереди в році!

Чистий четвер називається «зеленим». Цього дня священики носили зелений одяг, їли тільки овочі зеленого кольору, наприклад, шпинат, капусту, щоб бути протягом усього року здоровими. У цей день дзвонять дзвони і потім умовкають до неділі. Тоді й говорять: «Дзвони полетіли до Риму». Їхній передзвін у Великдень заміняли різними тріскачками, стукалками.

З Великою п’ятницею пов’язано багато звичаїв, наприклад, треба умитися перед сходом сонця в струмку, щоб у наступному році не хворіти. Не можна турбувати землю, тому чехи не працюють ні в полі, ні в саду. Не можна також прати. Вважається, що цього дня перуть не у воді, а у крові Христовій. Люди вірили, що у Велику п’ятницю земля відкриває заховані в ній скарби, тому увечері лісами і руїнами стародавніх замків бродили шукачі скарбів. Вказати, де перебуває скарб, міг вогник або сяюча квітка папороті.

У Білу суботу перед входом у костьол розпалювали багаття. Господині розносили палаючі дрова по домівках, де запалювали з їхньою допомогою новий вогонь. Попелом посипалися луки. Люди вірили, що це принесе їм добрий урожай і допоможе уникнути пожежі.

Найвеселіший і найзначніший день – це Великодній понеділок. Юнаки й маленькі діти ходять і сьогодні від оселі до оселі із плетеними з гілок верби та прикрашеними стрічками батогами (вони називаються «помлазка»), якими хльостають жінок і дівчат, щоб ті в наступному році не висохли.

За ці «побої» одержують фарбовані крашанки – «краслице». У деяких областях Моравії дівчата можуть «помститися»: після обіду поливають юнаків водою.

До речі, у чехів є своя легенда про те, чому красять крашанки. Вона передається з покоління в покоління. Чехи Одеської області також переказують її своїм дітям та онукам.

Коли Христос зі святим Петром ходили по світу, вони прийшли у село і попросили у господині шматок хліба. Але в неї не було ані шматочка. Вона побігла у курник і знайшла там яєчко. Спекла його в золі й нагодувала подорожніх. Коли вони пішли, жінка хотіла підмести мітлою шкаралупу. Як же вона здивувалася, коли побачила, що шкаралупки перетворилися на золото. Селянка потім пригощала кожного подорожнього яйцем, але шкаралупа залишалася білою. Згодом вона почала роздавати фарбовані яйця на згадку про візит двох подорожніх.

Великдень – по-чеськи «Великоноце» – святкується у неділю і понеділок після першого весняного повного місяця.

Середа перед Вели­коднем – «бридка» («шкареда»). Назва утворилася від того, що Іуда цього дня криво подивився на Христа. Однак у цей день не можна бути похмурим, сумним, понурим, інакше будеш таким щосереди в році!

Чистий четвер називається «зеленим». Цього дня священики носили зелений одяг, їли тільки овочі зеленого кольору, наприклад, шпинат, капусту, щоб бути протягом усього року здоровими. У цей день дзвонять дзвони і потім умовкають до неділі. Тоді й говорять: «Дзвони полетіли до Риму». Їхній передзвін у Великдень заміняли різними тріскачками, стукалками.

З Великою п’ятницею пов’язано багато звичаїв, наприклад, треба умитися перед сходом сонця в струмку, щоб у наступному році не хворіти. Не можна турбувати землю, тому чехи не працюють ні в полі, ні в саду. Не можна також прати. Вважається, що цього дня перуть не у воді, а у крові Христовій. Люди вірили, що у Велику п’ятницю земля відкриває заховані в ній скарби, тому увечері лісами і руїнами стародавніх замків бродили шукачі скарбів. Вказати, де перебуває скарб, міг вогник або сяюча квітка папороті.

У Білу суботу перед входом у костьол розпалювали багаття. Господині розносили палаючі дрова по домівках, де запалювали з їхньою допомогою новий вогонь. Попелом посипалися луки. Люди вірили, що це принесе їм добрий урожай і допоможе уникнути пожежі.

Найвеселіший і найзначніший день – це Великодній понеділок. Юнаки й маленькі діти ходять і сьогодні від оселі до оселі із плетеними з гілок верби та прикрашеними стрічками батогами (вони називаються «помлазка»), якими хльостають жінок і дівчат, щоб ті в наступному році не висохли.

За ці «побої» одержують фарбовані крашанки – «краслице». У деяких областях Моравії дівчата можуть «помститися»: після обіду поливають юнаків водою.

До речі, у чехів є своя легенда про те, чому красять крашанки. Вона передається з покоління в покоління. Чехи Одеської області також переказують її своїм дітям та онукам.

Коли Христос зі святим Петром ходили по світу, вони прийшли у село і попросили у господині шматок хліба. Але в неї не було ані шматочка. Вона побігла у курник і знайшла там яєчко. Спекла його в золі й нагодувала подорожніх. Коли вони пішли, жінка хотіла підмести мітлою шкаралупу. Як же вона здивувалася, коли побачила, що шкаралупки перетворилися на золото. Селянка потім пригощала кожного подорожнього яйцем, але шкаралупа залишалася білою. Згодом вона почала роздавати фарбовані яйця на згадку про візит двох подорожніх.

Пісні ллються із серця

Національність не на­бувається, як досвід, протягом життя. З нею народжуються. Вона дається нам разом із материнським молоком, із колисковими піснями, що звучали в дитинстві з найрідніших у світі вуст.

Відчувають на відстані поколінь спорідненість зі своєю рідною землею і мешканці села Веселинівка, колишні переселенці із Чехії, сьогодні – жителі Березівського району. Саме задля збереження чеської культури в цьому невеличкому мальовничому селі у 2002 році визріла ідея створити чеський ансамбль «Злата роса».

Працювала над створенням колективу Світлана Вац­ла­вівна Болтянська, голова міс­цевої чеської спілки, бі­бліотекарка місцевої бі­бліотеки і, звісно ж, чешка за національністю. Це вона згуртувала найталановитіших, найздібніших любителів художньої самодіяльності, для яких чеська пісня – це пісня душі, це поклик серця.

Жоден творчий колектив не обходиться без художнього керівника, який відповідає за репертуар, сценічний образ. І така людина знайшлася, виконувати обов’язки ху­дожнього керівника на гро­мадських засадах стала Валентина Вікторівна Гав­рот, вчителька місцевої школи, дружина завідувача Веселинівського сільського клубу Олександра Романовича. Валентина Вікторівна – українка, але завдяки чоловікові-чеху полюбила чеську культуру. З поваги до цього народу опа­нувала чеську мову, навіть кілька років викладала її у Веселинівській школі, вдос­коналюючи свої знання під час вивчення чеських на­родних пісень, які увійшли до репертуару «Златої роси».

До складу колективу увій­шли Олена Лебеденко, Ал­ла Красночубенко, На­талія Провазнік, Світлана Бол­тянська, Валентина Гаврот, Наталія Лозова та наймолодші 16-річні учасниці: Катерина Златнік, Ольга Болтянська, Вікторія Гарт. Усі вони є на­щадками переселенців із Чехії, які свого часу розбудовували Веселинівку.

Першими слухачами, по­ціновувачами чеської музичної куль­тури були парафіяни чесь­кої релігійної громади, а також відвідувачі сільського клубу. Наступним кроком були виступи на районній сцені у м. Березівка, де виконавиці знайшли своїх прихильників.

Протягом дев’яти років «Злата роса» брала участь у фольклорних плесах (фес­тивалях) чеської культури, що провадилися в місцях компактного мешкання чехів у Вінниці, Львові, Луцьку, Одесі, Сімферополі. Спонсорували поїздки Чеська Народна Рада, посольство Чеської Республіки в Україні. Також зазначені організації допомогли і з по­шиттям національного вбрання для учасниць колективу.

До речі, до репертуару «Златої роси» входять не лише народні чеські пісні, а й українські, адже Україна для них – друга батьківщина, і в їхніх відкритих серцях поміщається любов до Чехії, до України, до всього довколишнього світу.

А інакше й не може бути.

Оксана ЧЕРНИШЕВА, начальниця відділу культури Березівської районної державної адміністрації

Кухня

Завдяки праці Магдалени

Чеська кухня утворилася зі слов’янських кулінарних уподобань та численних запозичень. Вона відрізняється ситними стравами і соковито-солодкими десертами. Для неї найбільш характерні печеня зі свинини і кнедлики. Гарніри досить різноманітні – картопля (варена, смажена, фрі), овочі. Справжнім делікатесом чехи вважають смажену гусятину.

Мистецтво кулінарів відоме далеко за межами Чехії. Смакова основа страв цієї кухні на сьогодні залишилася такою ж, як і багато років тому. Збереглося безліч стародавніх рецептів національних страв, за якими господині із задоволенням готують і сьогодні. Традиційна кухня збереглася не в останню чергу завдяки виданню численних книжок з куховарства. Їхньою авторкою була Магдалена Добромілова-Реттігова-Дуборомирська – видатна куховарка і не менш видатна особистість у середовищі діячів Чеського Відродження. Своїми книжками Магдалена реформувала кухню свого народу. Незважаючи на те, що раніше овочі використовувалися вкрай рідко, славетна кулінарка пропагувала їх широке використання. Її ім’я стало синонімом смачної чеської кухні.

Величезною популярністю у чехів кори­стуються кнедлики. Рецептів готування цієї національної страви безліч. Пропонуємо вам ознайомитися з одним із них.

Кнедлики з вареної картоплі

Інгредієнти:

-Картопля – 1 кг

-Яйця – 2 шт.

-Борошно – 250 г

-Мелені сухарі – 2-3 ст. ложки

-Вершкове масло – 5-6 ст. ложок

-Сіль, перець – до смаку

Відварити картоплю «у мундирі», потім очистити її від лушпиння і ще гарячою пропустити через м’ясорубку або розім’яти виделкою. У готову масу додати яйця, борошно, сіль (можна також приправити чорним перцем) і ретельно все перемішати. Отримана маса не повинна прилипати до рук. Викласти «тісто» на присипаний борошном стіл і сформувати з нього довгі ковбаски з палець товщиною, після чого нарізати шматочками по 4-5 см у довжину. При бажанні кнедлики можна зробити і у вигляді кульок розміром з волоський горіх.

Готові кнедлики опустити в підсолений окріп і варити у закритій каструлі при кипінні доти, доки вони не спливуть на поверхню. Потім вийняти кнедлики за допомогою шумівки й відцідити.

Мелені сухарі обсмажити на маслі, трохи посолити і залити цим соусом кнедлики.

Смачного.