Редакція «Одеських вістей» спільно з управ­лінням у справах національностей та релігій обл­держадміністрації далі розповідає про національно-культурні спільноти Одещини.

Сьогодні пропонуємо поговорити про білорусів. В Одесі цю національність представляє націо­нально-культурне товариство громадян «Білорусь» (керівник Федір Ковалевич). Також працюють центри білоруської громади в Іллічівську (кер. Г. Юдо) і в Білгороді-Дністровському (кер. Л. Петрова).

Отож, про яскраві особистості, національні традиції та кухню – в нашій постійній рубриці «Сузір’я Дружби».

Становлення громади

Білоруси – одна з найчисельніших національних спільнот в Україні. Найдавніші поселення білорусів на території сучасної України фіксуються у XVIII столітті.

Катерина II широко використовувала білорусів для завоювання нових земель у Північному Причорномор’ї. Зокрема, в штурмі Ізмаїла брали участь полки, сформовані на території Білорусі. На завойованих землях були засновані військові поселення білорусів – відповідно до планів царського уряду створити захисну смугу проти турецьких нападників. У 30-40 роках ХІХ ст., після поразки польського повстання, до Причорномор’я були переселені кілька тисяч сімей білоруської шляхти. За переписом 1897 року в межах сучасної України жили 70,3 тис. білорусів, що складало 0,3 % тогочасного населення.

Перша світова війна, переворот 1917 року, громадянська війна сприяли міграційним процесам. На Одещині опинилося багато біженців-білорусів (понад 100000). У січні 1917 року в Одесі почала діяти Білоруська військова рада. Вона об’єднувала військовиків-білорусів Румунського фронту. Потім було створено Білоруський національний комісаріат, діяла білоруська секція при губернському відділі народної освіти (1918 – 1923 рр.), існувала громадська організація «Білоруський гай», виходила газета «Белорусы в Одессе». Однак на початку 30-х років білоруські організації поступово згорнули свою роботу.

Але переселення білорусів до аграрних і промислових районів України тривало і в радянські часи. Ще інтенсивнішим стало їхнє кількісне зростання у повоєнні роки.

Нині білоруси розселені досить рівномірно по всій території України, їх тут приблизно 275,8 тисячі осіб. За переписом 2001 року, в Одесі живуть понад шість тисяч білорусів, в області – 12767 чол. За чисельністю білоруси посідають сьоме місце серед національностей, що живуть на Одещині.

Національно-культурне об`єд­нання громадян «Білорусь» (зареєстроване 8 червня 1999 р.) зробило значний внесок у мате­ріальну та культурну скарбницю міста і краю. Громада пройшла шлях становлення від незначного за чисельністю утворення до зрілої громадської організації, що нараховує у своїх лавах понад 200 членів.

З часу заснування НКОГ «Біло­русь» на чолі його стоїть Федір Ковалевич. Основною метою об’єднання, вважає досвідчений керівник, є зміцнення дружби та співрпраці між білорусами, українцями та іншими народами, що живуть у нашому багатонаціональному краї.

Зокрема, у найближчих планах організації – здійснити давно задуману поїздку по святих місцях Білорусі – міста Полоцька і місцях, пов’язаних з діяльністю першої білоруської просвітниці черниці Єфросинії Полоцької. Крім того, українські білоруси планують побувати в Жировичівській обителі та в Брестській фортеці.

Виховав дітей, спорудив будинок і посадив сад

Про свою закоханість у місто біля моря Федір Ковалевичможе говорити годинами. В Одесі йому подобається цікава архітектура. Також він небайдужий до моря, адже колись служив на флоті. Але найбільше Федір Павлович полю­бив людей, приязних і щирих. Йому, урод­женцеві маленького села Сошно у Брестській області, випадало бувати в Одесі досить часто. Тут жила його тітка, до якої він їздив майже щороку. Тут він зустрів свою дружину Галину Олександрівну. Тут і почав шукати друзів, однодумців, вихідців із Білорусі, що мешкають в Одесі. Багато в чому з його ініціативи і деяких білорусів-однодумців, що живуть в Одесі, 8 червня 1999 року було зареєстровано національно-культурне об’єднання громадян «Білорусь», головою якого він є й посьогодні.

– Федоре Павловичу, від імені редакції нашої газети прийміть співчуття із приводу теракту у Вашій історичній батьківщині, Білорусі.

– Дякую. Всі члени товариства вважають, що цей вчинок не підлягає людській логіці. Ми відправили на адресу Адміністрації Президента Білорусі співчуття та слова підтримки.

– Почну із проблеми. Не таємниця, що молодь, зокрема білоруської національності, сьогодні не надає особливого значення історичним кореням. Чи не боїтеся Ви, що згодом білоруська культура, яка перебуває за межами історичної батьківщини, просто зникне?

– Це справді проблема. В нашій громаді багато пенсіонерів, а от молоді дуже мало. Ми активно працюємо в цьому напрямі. Потихеньку створюємо молодіжне крило нашої організації. Разом із управлінням у справах національностей та релігій облдержадміністрації провадили і провадимо різні культурні та спортивні заходи. Зокрема, керівник нашої молодіжної організації Дмитро Жулєга, він же тренер юнацької команди з футболу, разом зі своїми вихованцями торік захищали честь білоруської громади у змаганнях з футболу і в шаховому турнірі.

І ще хотілося б звернутися до молодих із закликом бути активнішими у справі збереження власного історичного коріння та пишатися тим, що вони білоруси. Мені національність тільки допомагала в житті. В управлінні КДБ, потім СБУ, де я працював, мене називали винятково «білорусом», бо на всіх заходах я співав білоруські пісні та читав вірші вітчизняних поетів.

– Наскільки мені відомо, Ваша дружина за національністю – росіянка.

– Саме так. І ви знаєте, притирання різних культур відбувається досі. Ми дуже часто сперечаємося за тим чи іншим питанням. Я знайомлю її з періодичними виданнями, які наше товариство одержує з Білорусі. І вислуховую її думку, яку вважаю об’єктивною, бо вона представниця іншої національності й може подивитися на стан речей стороннім оком.

– Які національні страви зазвичай на вашому столі – російські чи білоруські?

– Одеські. Дружина навчилася готувати й білоруські страви. Також часто змішує рецепти. Так, у нас на столі можуть бути страви єврейської, болгарської кухонь. Якщо збирається компанія білорусів, то неодмінно на столі картопля із грибами або з м’ясом і деруни.

– Ваше прізвище – це похідне від слова «коваль». Чи вважаєте себе ковалем свого щастя?

– Мій батько говорив, що людина знаходить своє щастя, коли вирішує такі завдання: виховав дітей, спорудив будинок і посадив сад. Я живу в приватному будинку, який ми спорудили з дружиною. Виховав двох дітей, радію трьом онукам. І посадив навколо будинку сад.

– У Вашого батька була нелегка доля. Яку мудрість він вам передав?

– Чини добро. Із цією настановою йду по життю, цього навчав дітей і тепер передаю онукам.

Ансамблі

Зберігачі рідної культури

Зберігачами національної культури є зде­більшого фольклорні ансамблі. У білоруській громаді діють два самодіяльні колективи – дорослий і дитячий. Ансамбль, до складу якого належать дорослі члени товариства, називається «Білоруський мотив». Дитячий колектив зветься «Смерека». У 2010 році на конкурсі «Джерело майстерності» вони посіли одне із призових місць. Колективи постійно беруть участь і в інших фольклорних фестивалях міста, області.

Керує колективами Любов Лисицька. Як відзначають дорослі та юні учасники ансамблів, Любов Василівна не просто педагог за музикою, а натхненниця та друг для кожного. Саме тому кожен виступ білоруських самодіяльних колективів сповнений любові до рідної мови, культури, народу.