За ділову співпрацю
У Білгород-Дністровській міській організації національно-культурного об’єднання білорусів налічується близько 800 чоловік.
У міського голови Ігоря Миколайовича Нановського спогади про Білорусь, де він виріс і жив тривалий час, дуже дорогі. Його батьки й сьогодні живуть у Мінську.
– Ігоре Миколайовичу, розкажіть трохи про себе.
– Більша частина мого життя пов’язана з Білоруссю, і пройшла в містах Мінську, Барановичі, Слуцьку. Після закінчення Красилівського танкового училища на Хмельниччині, батько служив у танкових військах на території Німеччини, а дещо пізніше в Білорусі. Десятирічку я закінчив у Мінську, причому навчався там з першого класу. Потім вступив до Білоруського політехнічного. Пізніше в Москві закінчив аспірантуру науково-дослідного інституту при МВС. Наступні 12 років присвятив науково-дослідній і викладацькій роботі. Моя кар’єра наукового працівника успішно розвивалася в Мінську до початку 90-х років – того часу, коли престиж і моя тодішня зарплата старшого наукового працівника стрімко знецінилися у порівнянні з життєвими реаліями. За батьківською лінією усі мої родичі – професійні військовики, за материнською – лікарі. Можливо, тому при організації бізнесу я віддав перевагу медичному напряму, а конкретніше, його забезпеченню видатковими матеріалами. Моя сестра Тетяна підтримала лікарську династію. Вона доктор медичних наук, а місяць тому здобула професорське звання, причому захищалася в Х’юстонському медичному університеті.
Організований мною бізнес виявився успішним. І з 1996-го по 2000-й рік акціонери заводу «Гемопласт» запросили мене очолювати в Білгороді-Дністровському це підприємство, що випускає вироби медичного призначення одноразового використання. Слід зазначити, що завод «Гемопласт» за часів колишнього СРСР мав статус всесоюзного, будучи одним з найбільших у галузі. У жовтні 2013 року він відзначить тридцятиріччя з часу введення в експлуатацію.
– Ви говорите, що Ваші моральні основи сформувалися у Білорусі.
– Це справді так. Я завжди намагаюся витримувати особисту моральну позицію, тому категорично виступаю проти бруду і хамства, неуцтва і свавілля, тотальної несправедливості. Серед моїх друзів і знайомих є багато заслужених людей. Це академіки, професори, член-кореспонденти. Є широкі зв’язки в Адміністрації Президента Білорусі Олександра Григоровича Лукашенка, інших білоруських і російських держструктурах. Те, що рівень життя в Білорусі у 2-3 вищий, ніж у країнах СНД, факт загальновизнаний. Згідно з даними ООН, торік Білорусь за індексом розвитку людського потенціалу посіла 52-ге місце серед 182 країн світу і 1-ше місце серед країн СНД. Я вже говорив, що мої батьки живуть у Мінську. Так от, ранок у цьому двомільйонному Мінську починається з прибирання вулиць. Усі, хто бував у білоруських містах, могли переконатися, які там порядок і чистота. Причому буквально у всьому. У країні високий соціальний захист, зокрема пенсіонерів. Якщо людина приходить лікуватися до стаціонару, їй не потрібно приносити із собою простирадло, турбуватися про харчування і ліки. Усе це забезпечує держава. На жаль, у Білорусі немає сировинної бази: нафти, вугілля і газу. Але є вибудуване за шведською моделлю потужне сільське господарство. При цьому держава регулює відсотки щодо банківського кредитування, які для білоруського сільгоспвиробника становлять від 1 – 3%. У створених агромістечках з повною інфраструктурою, – школою, лікувальним закладом, клубом, крамницею, житловими будинками, – є 2-3 дрібнопереробних виробництва. Після того, як людина відпрацювала в агромістечку 7-8 років, житло переходить у її повну власність. М’ясо-молочна промисловість тут на найвищому рівні: зарплата доярки в білоруському колгоспі досягає 1500 доларів США. У Білорусі збережена машинобудівна промисловість. Це Мінський «МАЗ», тракторний завод, Гомельський завод сільгоспмашин. Промисловість активно розвивається завдяки так званій президентській «золотій акції». За такої форми управління буквально кожна людина може втручатися у діяльність акціонерного товариства і навіть змінювати його менеджмент. Кажуть, у Білорусі існує жорстке поняття держави. Це так. Однак усі, хто побував в умовах білоруського «дрімучого соціалізму», із замилуванням відгукуються про нього. Хоча це не означає, що ми, українці, у чомусь гірші за своїх слов’янських братів. На мій погляд, навести повний порядок нам дуже заважає псевдодемократія. Дотримуючись принципів ділової співпраці, у Білгороді-Дністровському ми плануємо щільно працювати з білоруською стороною. Одним з перших кроків може стати створення спільного підприємства з виробництва ліфтів з Могильовським ліфтовим заводом. Слід пам’ятати, що наші ринки збуту сьогодні – це ринки колишніх країн Радянського Союзу. А ми – єдина родина народів колишнього Союзу.
Тетяна АЛЕКСАНДРОВА, м. Білгород-Дністровський
Традиції
Ти пливи, віночку, по воді…
Вночі з 6 на 7 липня білоруси відзначають Купаллє, яке є своєрідною кульмінацією літніх подій у народному житті. Аналоги його існують майже в усіх країнах світу.
Під час літнього сонцестояння розквіт природи сягає свого апогею: колоситься на полях пшениця, гречка та просо, квітнуть льон і картопля, закінчується приплід у тварин. Тому люди в ці дні намагалися віддячити матінці-природі за добрий урожай, полювання, удій і отелення свійських тварин. Вони приносили жертви та святкуванням Івана Купали показували єднання із природою.
Ще з ранку дівчата й жінки з піснями вирушали в поле, на луг, щоб набрати купальських трав. За народними уявленнями, потреба виконання пісень під час збирання трав і квітів була викликана прагненням передати їм цілющу та чудодійну силу.
Проте купальське свято було пов’язане не тільки з культом рослин. Важливе значення віддавна надавалося вогневі. Саме купальський вогонь був своєрідним оборонним, магічним і очищуючим засобом. Як символ сонця, піднімали на щастя запалене колесо. Одним з важливих моментів були стрибки хлопців і дівчат через багаття.
Також дівчата займалися гаданням: опускали вінки в річку і, стежачи за рухом вінка, робили висновки про свою подальшу долю.
З Купаллєм пов’язують дивовижну легенду про квітку папороті (папараць-квєтка), на яку сходить вогонь Перуна, і рівно опівночі папороть розквітає на якусь мить вогненним кольором. Треба вловити цей момент, і тоді всі бажання власника квітки папороті збудуться, він знатиме про все, що діється у світі.
Кухня
Смачні драники з підпіканням
Своєрідність білоруської кухні, насамперед, визначалася географічним місцем розташування країни. Сусідство з великими державами проявлялося в подібності білоруської кухні з кухнями Росії, Литви, України та Польщі.
Основу цієї кухні становили страви з тертої картоплі – драники, колдуни, драчена, картопляні запіканки й бабка. У білоруській кухні активно використовувалося «чорне борошно» різних видів – вівсяне, житнє, ячмінне, гречане і горохове. Для хліба йшло житнє борошно, а для решти борошняних виробів – в основному вівсяне. Білоруські «млинці», приготовлені з вівсяного борошна, зовсім не схожі на російські. Пироги ж взагалі не були властиві білоруській кухні ні в якій формі. Що стосується молочних страв, то поширені різноманітні кисломолочні продукти – сир, сметана, сироватка, масло.
Свинину, переважно, використовують для домашніх ковбас і вяндліни – слабкокопченої шинки або корейки. Нежирну свинину, а також баранину запікають великими шматками – національна білоруська страва пячисти. Серед м’ясних страв популярний бігус – м’ясо, тушковане з капустою. З ягід і фруктів готують кваші, киселі, кваси, пюре, запіканки.
Сьогодні пропонуємо приготувати драники «Білоруські». Для цього вам знадобиться:
Картопля (середня) –
10 – 12 шт.
Яйце – 1 шт.
Борошно – 2 ст. л.
Сіль (до смаку) – 1 ч. л.
Олія.
Натерти на дрібній тертці очищену й вимиту картоплю. Якщо картопля молода і соковита, злити частину рідини, посолити, додати 1 яйце, 2 столові ложки борошна (на 10 – 12 середніх картоплин).
Розпекти сковороду і випікати оладки на олії.
Можна подати до них сметану, полити розтопленим вершковим маслом, жиром зі шкварками. А можна скласти в сотейник або качатницю, полити тим же жиром або маслом, поставити в гарячу духовку на 15 хвилин.
Смачні драники з підпіканням: з обсмаженою цибулею, грибами або м’ясним фаршем, доданими до картопляного тіста. Смачного!
