Руками роботящими подарований,

Лежить ясний, як сонечко,

І ніби промовляє:

«Любіть мене, шануйте,

Їжте та здоровими будьте!»

Одеський національний університет ім. І. Мечникова разом з Одеським гуманітарним центром та громадською організацією «Інтелектуальний форум» провів серед учнівської молоді обласний конкурс «Обряди та звичаї в традиціях Одещини». Одинадцять учнівських фольклорних колективів представили на розгляд компетентного журі звичаї та обряди свого села, що виробилися протягом багатьох століть і освячені віками.

Напрочуд колоритну міні-виставу «Обряд випікання хліба» підготував гурт «Родовід» Олексіївського НВК «ЗОШ І – ІІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад» у складі одинадцятикласниці Юлії Кідготко, десятикласниць Оксани Дмитрашко і Лариси Шабатури.

Щоб відродити та відтворити прадавній звичай сільського хлібопекарства, юні «родовідці» побували в селах Олексіївка, Сухий Овраг, Морозове у колись знаних на всю округу господинь, носіїв традицій, вже стареньких бабусь, і розпитували їх про таємниці стародавнього українського обряду випікання хліба. Чимало цікавих прикмет, пов’язаних з родинними секретами хлібопекарської майстерності, повідали допитливим школярам 87-річна Марія Михайлівна Біленко, 85-річна Ольга Павлівна Мосійчук, 82-річна Лідія Василівна Шкарупа, 83-річна Людмила Костянтинівна Мосійчук і молодші сільські жительки. А ось майстер-клас з випікання запашних паляниць продемонстрували олексіївські господині Євгенія Іванівна Гончарук, Євдокія Миколаївна Шевченко та Марія Кирилівна Браславська. Старенькі згадували, що змалечку, наслідуючи своїх матусь, вони переймали всі рухи та жести, а потім замішували із піску тісто і на листочках горіха мовби випікали палянички. Це зараз в кожному магазині можна придбати різноманітні хлібобулочні вироби, а раніше господині випікали хліб один раз на тиждень. Частіше всього – в суботу, лишень не місили тісто у п’ятницю. Говорилося: не печи хліб в п’ятницю, щоб не була удовиця.

До випікання хліба жіночки готувалися заздалегідь: прибирали в хаті, обов’язково купалися, одягалися в чисте і тільки після цього бралися за цю святу справу. Спершу готували опару, замішували тісто. Поки воно у ваганках сходило, готувалася піч. Традиційно перед хлібом пекли на черені вихватні коржі, господарю до сніданку. Із залишків тіста виробляли на забаву дітям «гусочки», «качечки», «голубки». Діти спочатку з ними грались, а потім з’їдали. Вважалося, що діти швидше росли від такої випічки і набиралися сил. Вишкрібок із ваганків випікали в печі на черені, а потім віддавали собаці. Людям їсти його не можна було, бо казали: «з’їсиш вишкребок – злим будеш, як собака».

Здебільшого пекли хліб вночі, щоб було тихо, спокійно, щоб ніхто не стукав і не грюкав. Адже по випечених паляницях загадували наступний тиждень: будуть пишні і якісні – все буде в родині гаразд і успіх у справах; глевкі – на сльози; потріскані – новина прийде в хату; підгорять сильно – чекай смутку. Якщо хліб дуже вже обгорів у печі, треба було негайно святити хату, бо це дивляться з печі очі нечистої сили, тож буде падіж на худобу. Обов’язково першу хлібину з нового врожаю віддавали нужденним людям «щоб злидні не їли»! За народними повір’ями також говорилося: «Хліб – у піч, а нечисть – з двору!».

А коли паляниці вже були готові, їх діставали з печі, складали на скатертину і накривали вишитим рушником, щоб в оселі хліб ніколи не переводився...

Все почуте і побачене юні фольклористи детально занотували, та ще й відшукали різноманітні предмети та старовинне начиння, з допомогою якого сіяли борошно, готували тісто та випікали хліб.

Все це їм знадобилося, щоб вже в Одесі відтворити справжній обряд випікання хліба, за який олексіївські юнки отримали 4-те місце, були нагороджені Почесною грамотою «За розкриття духовної основи обряду через символічне дійство», книгою Олекси Воропая

«Звичаї нашого народу».

Чимало традицій, обрядів та звичаїв збереглося донині у сільській глибинці, тому члени гурту «Родовід» не зупинятимуться на досягнутому, а продовжуватимуть збирати нетлінні духовні скарби свого краю, щоб навічно закарбувати живе слово своїх бабусь і дідусів.