Так Володимир Висоцький назвав свій вірш. І таких віршів про море і моряків у нього чимало.
Чому? Чому корінного москвича, сухопутного хлопця ціле життя вабило море? Ось що він сам говорив із цього приводу: «У мене багато друзів серед моряків, це одна з найшанованіших професій. Я часто зустрічаю своїх друзів у портах «з приходом», і поки танкер або сухогруз розвантажуються, ми денебудь у друзів у каюті сидимо кілька днів безперервно, я внесений до суднової ролі. А потім вони знову йдуть геть, знову без берега кілька місяців. І не дивно, що деякі пісні написані на їхню честь, для них, про них. І навіть – на борту кораблів».
Ось розхожа фраза: «Еще не вечер…». Слова, якими утішать, побадьорять слабкого, підтримають ненаважливого. То це ж рядок з пісні Висоцького! Згадайте:
Из худших выбирались передряг,
На море штиль, а в трюмах течи.
Но шлет нам капитан привычный знак,
Еще не вечер, еще не вечер.
Пісню «Человек за бортом» автор присвятив своєму другові, капітанові далекого плавання Анатолію Гарагулі. І як актуально сьогодні, у вік роз’єднаності, соціальної незахищеності маленької людини, звучать ці слова:
Я пожалел, что обречен шагать
По суше – значит, мне не ждать подмоги.
Никто меня не бросится спасать
И не объявит шлюпочной тревоги.
А скажут: «Полный вперед! Ветер в спину!
Будем в порту по часам. Так ему, сукину сыну,
Пусть выбирается сам!»
…Лавка на Приморському бульварі. Звідси відкривається чудовий вигляд на Одеську гавань. Видно судна біля причалів і на рейді, портальні крани… А поруч бронзовий Пушкін. Сюди, за розповідями старих одеситів, любив приходити Висоцький. Про що думав опальний поет, дивлячись у морську далечінь і курячи свій улюблений «Winston», ми ніколи не довідаємося. Але місце обране не випадково, як нічого випадкового не буває.
Володимир Семенович шанував Пушкіна найбільше з усіх поетів. І перед стихією моря схилявся. Так і писав: «Служение стихиям не терпит суеты».
Моряки, служителі стихії, знають і пам’ятають пісні В.С. Висоцького. Одних нема, а ті далеко… Щодо наших знаменитих земляків, Моряків з великої літери, то пам’ятаю: головний інженер Радянського Дунайського пароплавства Володимир Іванович Гусак міг цитувати Висоцького нескінченно, любили Володині пісні відомі капітани Дунайського пароплавства Володимир Федорович Столбовський, Генріх Анатолійович Хряпін, а капітан Грінспон сам під гітару співав пісні Висоцького. Моє покоління, одне слово, виросло на Висоцькому.
25 липня 1980 року він пішов від нас в інший світ.
Коечто сейчас новое в моде.
Чтото будет еще впереди.
Все равно я – ровесник Володи,
Я ровесник Марины Влади.
