Редакція газети «Одеські вісті» разом з відділом національностей та релігій управління культури і туризму облдержадміністрації далі розповідає про національно–культурні товариства нашого регіону.
Сьогодні у нас гостюють представники російської діаспори.
Отже, про відомих особистостей, які уславили наш край і свою національність, цікавих людей, наших земляків, про традиції і національну кухню поговоримо у нашій постійній рубриці «Сузір'я Дружби».
Хочеться світ зробити кращим
Хто з нас замолоду не писав віршів?! Так полюбляє говорити один мій знайомий. Приблизно так само подумала і я, коли мені рекомендували почитати вірші випускниці одеської гімназії
№ 7 Олександри Молодової.Саша неодноразово брала участь у конкурсах, вікторинах та інших проектах, які провадяться громадською організацією «Російська національна громада «Русичъ». Є постійною учасницею конкурсу читців «Здравствуй, племя младое, незнакомое!..» У квітні 2011 р. стала переможницею конкурсу «Через терни – до зірок», організованого Посольством Росії. У складі одеської делегації, направленої громадською організацією «Русичъ», була запрошена до Києва на святкування 50–річчя першого польоту в космос Юрія Гагаріна, де одержала почесну нагороду від Надзвичайного та Повноважного Посла Російської Федерації в Україні Михайла Зурабова.
Поспілкувалася з дівчиною ще перед тим як прочитала її твори. Знаючи про те, що пише вірші, очікувала почути дещо романтичні відповіді на свої запитання. Усе виявилося навпаки. Здивува–ла Олександра. Виявляється, улюб–лений предмет у школі у дівчинки… Ні, не російська мова та література, а фізика. Саме тому цього року вона подала документи до Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут» на спеці–альність «Прикладна фізика». Говорить, що до критики своїх віршів ставиться спокійно, вважаючи, що кожен має право на власну думку. Попри захоплення точними науками, дівчина майже по–дитячому розповідає про свої мрії:
– Дуже хочеться, щоб світ став кращим. І я сама хочу зробити його прекраснішим: віршами або якимись іншими речами.
Крім віршування, дівчина захоплюється орігамі, а також грою на гітарі, губній гармоніці.
Отже, представляємо вашій увазі один із творів Олександри Молодової, присвячений улюбленому російському класикові:
А.С. Пушкину
Забыв о школе и уроках,
Беру я дома томик в руки.
Исчезла грусть в мечтах высоких,
И лени груз, и глупость скуки.
И вновь, как в детстве, умиленно,
Когда, дробя слогами строчки,
«У лукоморья дуб зеленый»
Читала всласть, не видя точки.
Себя царевной представляла,
Русалкой, на ветвях сидящей,
С Кощеем злато я считала,
С Ягою улетала в чащу.
И вновь я с Пушкиным,
как в жизни,
Засев за книжку со стихами,
Скорбела на печальной тризне
С Олега вещего друзьями.
И убегала я, взрослея,
На бой свободы с самовластьем,
Чтобы зажглась для всех скорее
«Звезда пленительного счастья».
Он жил в Одессе – юной, новой,
И для меня всегда реальны
Следы у моря – Воронцовой
И Ризнич – веер театральный.
Пора пришла – я прочитала
Роман в стихах – и вновь влюбилась
В Онегина, Татьяной стала.
Мне тайна вечная открылась.
«Глаголом жечь сердца людей»
Умел безумно он и остро,
Никто бы не сказал точней,
Никто бы не сказал так просто.
Одеса – Київ
Лунала пісня, якій триста років
В Ізмаїльському районі є три села, засновані старообрядцями–липованами: Стара Некрасівка, Муравлівка та Нова Некрасівка. Усі вони вирізняються славними трудовими, культурними та спортивними традиціями. Має свій колорит і Нова Некрасівка. Візитною карткою села, втіленням сутності старообрядницької культури тут є народний ансамбль старовинної російської пісні «Сударушка». Ансамбль при Будинкові культури був заснований понад тридцять років тому з ініціативи колективу місцевої школи. Тоді до складу ансамблю, крім педагогів, також увійшли трудівники місцевого колгоспу, пенсіонери. Репертуар переважно складався з обрядових пісень – так званих околишніх, тобто присвячених одному конкретному святу або іншій події. Потім внаслідок певних причин ансамбль на кілька років розпався, а 1990 року «Сударушки» заспівали знову.
Ініціатором відродження виступила директорка Будинку культури Валентина Миколаївна Архипова, яка й по сьогодні є беззмінною керівницею ансамблю. До його складу входять 12 жительок села. Серед них є й бібліотекарі, і вчителі, і домогосподарки, і пенсіонерки. Колектив, як і раніше, основну увагу приділяє обрядовим пісням. Причому «Сударушки» виступають не лише зі сцени місцевого будинку культури. Їх можна зустріти на дівич–вечорах і весіллях (без ансамблю, наприклад, не обійтися жодному викупу нареченої, який тут обставляють за всіма старообрядницькими звичаями), на проводах до армії. Дуже поважають юні новонекрасівці обряд гадання на нареченого – і тут без «Сударушок» ніяк! Намагається ансамбль відтворювати свята, які вже відійшли в історію. Усе це ще раз підтверджує, що справді липованські традиції в Новій Некрасівці, як і раніше, живі.
Валентина Миколаївна від–значає, що члени ансамблю з метою пошуку забутих пісень постійно опитують найстаріших жительок села. І у такий спосіб вдалося повернути до життя пісню із трьохсотрічною історією – «Ой, там летели соколики…» Загалом, для дванадцяти «Сударушок» із Нової Некрасівки участь у пісенно–обрядовій діяльності – це вже навіть не хобі, а радше активна життєва позиція. Так, директор Будинку культури особливо відзначає Олену Михайлівну Ремізову та Віру Філаретівну Дьякову, які, як то кажуть, за пісню готові й життя покласти. Бере з них приклад дитячий ансамбль стародавньої російської пісні «Спутник», чиї концерти із задоволенням слухають односельці.
Звання народного ансамбль «Сударушка» здобув іще 2001 року. Відтоді колектив підтверджував його тричі. Він – учасник численних районних, обласних і міжнародних пісенних фестивалів. Пощастило «Сударушці» двічі вийти на сцену Національного Палацу культури «Україна». У послужному списку також виступи перед керівниками держави, російськими дипломатами. Знаючи потенціал народного ансамблю старовинної російської пісні «Сударушка», охоче віриш, що це ще не всі його досягнення.
Олег КОЛЄВ,власкор «Одеських вістей»,Ізмаїльський район
Дві батьківщини в серці
В дитинстві Наталя Назарова мріяла про те, що дорослою неодмінно житиме в Україні. Дівчинка з Татарстану приїздила до бабусі, яка жила на Одещині, і змалку полюбилатутешні красиві пейзажі, мелодійну мову та щирих людей.
Фантазії стали реальністю: вона зустріла тут свого судженого – Анатолія, з яким створила міцну сім’ю та вже рівно чверть століття живе в Березівці.
Але на все життя у жінки в пам’яті залишилася прозора передсвітанкова голубінь неба і прощання зі школою, навчання з друзями–однокласниками у Димитровградській філії Ульяновського політехнічного інституту. В той час вона здобула фах інженера–технолога ткацької промисловості. Життя навчило й інших спеціальностей. Наталя стала чудовим кухарем, дбайливою господинею.
У Березівці вона навчилася робити смачну бринзу з екологічно чистого молока. Але з часом знайшла себе зовсім в іншій справі – газетярській. Вже п’ять років Н.В. Назарова займається версткою та дизайном районної газети.
Свою справу вона знає добре, за що до Дня журналіста отримала Почесну грамоту від райдерж–адміністрації та районної ради.
Найбільше мене зацікавила сімейна традиція Назарових поєднувати страви двох національних кухонь. Деякі пощастило скуштувати.
На кухні вміла господиня чаклує разом зі своїми помічницями – доньками Маринкою та Олександрою. Саме їм вона передає всі тонкощі національної кухні, яких навчилася від мами.
– Частіше ми готуємо курник, а ще перемячі, трикутники, млинці та інші страви, – каже Маринка.
Слід зазначити, що в Україні Наталя швидко звикла і до місцевої кухні й готує наші страви не гірше за інших господинь.
Значне місце жінка відводить рукоділлю: довгими зимовими вечорами майстриня плете, шиє й вишиває.
Минають роки. І життя, як бурхливе море, змінює одну хвилю іншою, вони ніби повторюються. Так і діти наслідують своїх батьків.
Гадаю, життя, збагачене досвідом і життєвою мудрістю, лише починається, і ніхто не знає, куди занесе те бурхливе море. На мій погляд, не має значення, на якій землі ти живеш, – на батьківській чи далеких родичів. Головне – наскільки ти достойно живеш, з любов’ю зберігаючи традиції своєї родини та народу, який ти представляєш.
Наталія САМОЙЛЕНКО,власкор «Одеських вістей»,Березівський район
Вечеря… з господарем річкових глибин
Які асоціації виникають у вас при словосполученні «російська кухня»? Спробую вгадати. Напевно, великий самовар, бублики і, звичайно ж, млинці. Однак, російська кухня, звичайно, не обмежена цим. Представники цієї національності дуже люблять страви із риби. Одним з головних делікатесів справедливо вважається запечений сом.
Найбажанішим трофеєм для будь–якого російського рибалки є господар глибин – сом.
М'ясо сома має відмінний смак, воно жирне та м'яке, тому й користується популярністю у любителів дивувати близьких кулінарними делікатесами. На радість господиням, ця риба не має дрібних кісток і її практично не потрібно чистити.
Скажіть, чи часто ви їсте сома? Ні? Тоді даний рецепт – гарний привід купити (а можна й піймати. Сезон риболовлі ще ніхто не закривав) цю рибу і приготувати, скажімо, на вечерю.
Для 6 – 8 порцій вам знадобиться:
1. Філе сома або ціла рибина 1 кг.
2. Сметана 250 гр.
3. Цибуля ріпчаста 2–3 шт.
4. Борошно 1/2 ст.
5. Вершкове масло 1 ст.л.
6. Сіль.
7. Перець чорний мелений.
8. Рослинна олія.
Час готування: 50 хвилин.
Філе сома наріжте на порційні шматки. Посоліть, поперчіть до смаку. Обваляйте шматки риби в борошні, обсмажте на рослинній олії. Цибулю наріжте півкільцями, обсмажте на вершковому маслі до золотавого кольору. Викладіть обсмажену рибу у глибоку сковорідку або лист, залийте сметаною, посипте зверху смаженою цибулею. Поставте в духовку та запікайте близько 20 – 30 хвилин при температурі 180 градусів. Сметана повинна при цьому майже википіти, а рибка покритися рум'яною золотавою кірочкою. На гарнір чудово підійде картопляне пюре або відварений рис. До речі, запікати в сметані можна будь–яку рибу. Готову рибу найкраще збризкати соком лимона та посипати подрібненим кропом.
І вуаля – господар річкових глибин у вас на столі.
Смачного.
Підготувала Христина ВІЄР,«Одеські вісті»
