Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України про вдосконалення окремих положень про обмеження місць паління тютюнових виробів» (№ 4844-Vl від 24.05.2012 р.) викликав безліч суперечливих думок. Згідно з документом, з 16 грудня минулого року не можна палити в громадських місцях, якими є кафе, бари, ресторани, нічні клуби, навчальні заклади, культурні й спортивні установи, заклади охорони здоров'я, держустанови і обладнані зупинки транспорту.
Вдаримо десертом по сигареті?
Курці, зрозуміло, повстали проти нових положень Закону (і не лише вони). Некурці ж ледве чи не аплодували стоячи. Хоча у столиці, наприклад, уже пристосувалися і за непогані чайові офіціанти в дорогих закладах закривають очі на дим і навіть приносять попільницю охочим подимити.
Як же діє Закон і чи діє він взагалі у нас?
Отже, беру із собою на розвідку знайомого курця (назвемо його Васею) і починаємо «вояж» злачними місцями із затишної одеської піццерії по вулиці Ак. Корольова. (Щоб уникнути цілком слушних дорікань на рекламу або антирекламу вилучимо назву цих закладів). Заходимо.
– Попільниць немає, – одразу помічає мій асистент-курець.
За півгодини, які ми провели у закладі, ніхто з нечисленних клієнтів не закурив. Коли ми попросили попільницю, вимуштрувана офіціантка, сліпуче усміхаючись, відповіла:
– У нас не палять, але можу запропонувати вам наш новий ексклюзивний десерт. Дуже смачний.
Ну що ж, чисто жіночий вихід із ситуації: замінити сигарету на солодке (вибір із двох лих). Цей підхід здивував мого курця-консультанта, але від десерту він відмовився.
За його порадою ми вирішили відвідати один із сусідніх барів увечері, коли відвідувачів значно більше.
Великий заклад по вулиці Левітана розділений на три зали з окремими входами для кожної: одна з них відведена під кафе ресторанного типу, друга – це бар простіший, третя і зовсім нагадує невибагливу пивницю. Контингент у них відповідний: у першій залі сидять закохані парочки, чоловіки в ділових костюмах. Ніхто не палить. Точніше, палять, але на вулиці перед входом до кафе. Цікава деталь: сигарети у ресторанчику продають. Значно дорожче, ніж у будці через дорогу.
Через півгодини заходимо до сусідньої зали (тієї, що простіша). Вибираємо для себе окрему кабінку. Вася привітно підморгує знайомій офіціантці й просить принести попільницю. Дівчина винувато усміхається й негативно хитає головою, мовляв, не можна, оштрафують. Ні Васині вмовляння, що «не скривдить» чайовими, ні запевняння про те, що ми «швиденько покуримо, ніхто й не помітить (ми ж у кабінці)», ні нагадування про те, що він їхній постійний клієнт, не розтопили серце красуні.
У пивниці народ теж палив на вулиці. Відвідувачі – звичайні роботяги, які зайшли пропустити кухоль пива, без розмов виходили із сигаретами за двері трактира.
Наступного дня відвідуємо кафе на території відомого торговельного центру на Середньофонтанській. Знову просимо попільницю (на столі лише вазочки зі штучними квітами і серветки). Знайома офіціантка Аня підсаджується до нас і зітхаючи говорить, що палити у них не можна.
Взагалі-то офіціанткам теж не можна сідати до відвідувачів і базікати про те, про се. Але в Ані з часу набуття чинності Закону
№ 4844-Vl з'явилося багато вільного часу.
– Раніше у нас тут було не протовпитися, – скаржиться дівчина. – Особливо увечері. Після роботи люди приходили у кіно (кінотеатр поруч) або до крамниць. Заодно і заходили у кафе покурити й випити кави-чаю. Були і постійні клієнти. А тепер що?! Ну, уявіть, приходить хлопець з дівчиною до торговельного центру. Не піде ж він з нею по бутиках. Ні, він приходив до нас, замовляв каву і викурював пару сигарет. Якщо його дівчина затримувалася, замовляв собі щось поїсти. А вже якщо компанія дівчат прийшла на шопінг, то без міні-гулянки рідко обходилося. (Треба ж відсвяткувати придбання обновок парочкою салатиків і коктейлів. І, звичайно, елегантно викурити пристойну дамську сигарету). А тепер що? – вкотре зітхає Аня. – Усі палять біля входу до торговельного центру. Єдині, кому це на руку – власникам кавових автоматів. Тепер у них виторги у рази більші. Чоловіки, які прийшли з дамами до крамниць, залишаються у фойє або перед входом до будинку. Курять і п'ють несмачну швидкорозчинну каву. А у нас порожньо. Кажуть, що і кількість офіціантів скоротять. Аби лише утриматися. Зараз непросто знайти навіть таку роботу.
Залишаємо Аню наодинці з невеселими думками.
Ближче до вечора вирішуємо відвідати караоке-бар. У голові вимальовується невибагливий декор забігайлівки. (Доводилося бувати). Вічний стовп диму, пісні Круга або композиції Сердючки… На Великій Арнаутській знаходимо такий заклад.
Але й тут палити не дозволили. Нікому. Зате запропонували новий коктейль на основі горілки (щоб заглушити курильний потяг).
У подальшому «розслідуванні» не бачимо сенсу. Тому відпускаю свого консультанта.
Висновок: у багатьох закладах Одеси загального харчування і загальнопитних справді не палять.
На цьому можна було б поставити крапку. Власне, я так і зробила б, якби не…
По той бік… тротуару
Вечірня прогулянка із шестирічним сином містом одного вихідного дня дозволила глянути на Закон № 4844-Vl з другого боку. Біля кафе і ресторанів іноді спостерігаються юрби курців-клієнтів закладів. А невеликий тротуарний простір не дозволяє обійти їх. От і доводиться проходити з дитиною повз курців.
Новий документ дозволив вигнати дим із громадських місць. Нібито права некурців дотримані. Але він виплеснув курців на тротуари, на зупинки транспорту (які теж, між іншим, є громадським місцем), у паркові зони. Загалом, просто на вулиці.
– А де нам ще палити?! – обурюються вони.
Законом можна заборонити все. І паління теж. Але щоб викорінити шкідливу звичку мільйонів людей одного Закону замало. Адже періодично, не лише у нас, але й в усьому світі «борються» то з палінням, то з пияцтвом, то з наркоманією та іншими соціальними вадами. А користі? Як на мене, перш ніж починати чергову «кампанійщину» треба добряче подивитися «у корінь»…
