Проникливим і душевним гімном «Степанова весна», створеним столичною композиторкою і співачкою Наталею Бучель на слова поета з Ізяславля Василя Кравчука, щороку на початку квітня відкривається на Одещині фестиваль гумору та сатири імені Степана Івановича Олійника.
Традиційно центром святкового дійства стає мальовниче село Левадівка, куди з’їжджаются звідусіль рідні письменника, земляки, друзі, його колеги по перу, літератори і журналісти, художники, актори і музиканти. Об’єднавшись у багаточисленну «Олійниківську родину», вони поспішають на малу батьківщину письменника, щоб укотре віддати данину пам’яті людини, яка своєю творчістю робила наш світ гуманним, а також подати на суд миколаївської громади свої творчі здобутки.
Чимало мешканців Левадівки та навколишніх сіл і досі з теплотою згадують творчі зустрічі зі своїм знаменитими земляком. Симпатичні бабусі – рідні сестри Тамара Хоптова, Ганна Токовенко і Марія Плохотнюк – згадують, що звістка про приїзд на відпочинок Степана Олійника, який дуже любив рибалити на Тилігулі, миттєво розходилася околицями. Усі намагалися якнайшвидше впоратися з роботою, адже письменник у перший же вечір зустрічався з дорогими його серцю земляками в сільському клубі. Звичайно, місця для всіх охочих не вистачало, і ті, хто не потрапляв усередину, вмощувалися на принесених стільцях надворі. Із привітною посмішкою на обличчі Степан Олійник радісно ручкався зі старенькими дідусями, а потім піднімався на сцену. Він розпитував людей про життя-буття, ділився новинами та планами і, звісно, – чого найбільше чекали селяни, – читав свої знамениті усмішки та гуморески.
В ті далекі часи творчість українського письменника знали в усьому Радянському Союзі. Дуже критично її сприймали тодішні керівники, бо бронебійна сатира, приперчена гострим слівцем, вражала без промаху, висміюючи міщанство, ницість, хабарництво, сутяжництво, тобто все те ганебне, що й нині не є окрасою людства. І тоді, а особливо сьогодні, неможливо уявити українську сатиру, гумор без злободенної творчості письменника.
– Коли батько відійшов у вічність, на початку 1982 року, навесні в колгоспній конторі села Левадівки зібралися його родичі, близькі, друзі, щоб вирішити питання про вшанування його пам’яті, – згадує донька С. Олійника Леся Степанівна. – Ми звернулися до районних та обласних керівних органів із відповідною програмою щорічних Олійниківських читань, які планувалося проводити 3 квітня, в день народження письменника, та про заснування щорічної колгоспної літературної премії імені Степана Олійника.
І нині, вже в тридцять перший раз, проводяться Олійниківські дні, вручається Всеукраїнська літературна премія імені Степана Олійника, відзначаються медалями «За благодійну діяльність» люди, які всебічно підтримують українську культуру.
Рівно тридцять літ тому побував у Левадівці відомий кіноактор Євген Моргунов. Його приїзд збігся з відкриттям шкільного меморіального музею ім. С. Олійника. Нині це знаменита в Україні та за її межами філія Одеського літературного музею, якою завідує Валентина Панкова.
Виступаючи перед людьми, Є. Моргунов сказав, що якби не гумореска Степана Олійника про браконьєрів, не було б фільмів «Пес Барбос і незвичайний крос» за участю їхньої трійці, «Кавказька полонянка» і «Операція «Ы».
Щоправда, відзначає донька Степана Олійника, митець писав не лише дотепно, а й зі щирою любов’ю до людей. І не віднайдеться в його творчості жодного принизливого рядка на адресу якогось негативного героя. І ота олійниківська любов проглядається в кожному його творі. Вона не підвладна часові.
Й нині у творчій спадщині Степана Олійника можна відшукати багато чого, що співзвучне нашому буремному життю з його проблемами та людськими слабкостями. Тому невмируща сатира і гумор, як завжди, повинні служити людям. Недаремно С.І. Олійник писав:
«Усе лихе руба на ниві,
Щоб люди всі були щасливі,
Щоб захистить від зла добро!»
