«Людині, яка знає, куди йде, світ дає дорогу», – свого часу говорив американський учений і публіцист Девід Стар Джордан. Яку дорогу «світ давав» українцям, наприклад, у 1654-му, 1708-му і Україні в 1917-му, 1991 роках? Яку дорогу «світ дає» нам у 2013 році? Це питання, у моїй спробі поміркувати над відповіддю, лягло в основу статті «Чи перетвориться день Європи в Україні на століття української державності?».
Вдячний усім тим, кого дана публікація на сторінках «Одеських вістей» від 18 травня 2013 року не залишила байдужим. З особливою увагою ознайомився з думками-відповідями зацікавлених читачів на сторінках газети від 13 червня 2013 року під загальним заголовком «Чи бути Україні в Європі?». Можливість відкритої полеміки як із прихильниками, так і з опонентами моєї авторської позиції, з урахуванням принципу свободи слова, вкотре свідчить про демократичність українського суспільства, готовність жителів Одеського регіону до гострої та жвавої дискусії щодо актуальних, але вкрай складних проблем внутрішньої та зовнішньої політики України.
Перспективи європейські…
Приймаю критику скептиків стосовно євроінтеграційних прагнень України. Проте, не вступаючи в полеміку про переваги європейського цивілізаційного вибору як з економічної, так і з політико-правової, ціннісної точок зору, хотів би дистанціюватися від суб’єктивного і підкреслити головне. А саме: навіть з урахуванням запланованого на листопад підписання угоди про асоціацію з Євросоюзом у Вільнюсі, ні у нас, ні тим більше в самому ЄС не йдеться про «вступ» України до Європейського союзу. Так, угода – вкрай важливий етап на шляху європейської інтеграції. Проте, навіть якщо підписання й відбудеться в намічений термін, мине ще багато років, перш ніж сформуються необхідні умови, за яких Україна буде готова подати заявку на вступ до ЄС.
Проте, не принижуючи значення нинішнього історичного етапу відносин з Євросоюзом, слід зазначити, що вступ до нього справді може бути метою нашої зовнішньої політики. Разом з тим куди важливішою для розуміння перспектив України є концепція здобуття членства в ЄС не як мети, а як засобу внутрішньої трансформації та модернізації. Адже цивілізаційний вибір – це віддання переваги певній моделі розвитку. У процесі її реалізації змінюється політична, економічна, соціальна культура окремих людей і всього суспільства, відбувається реальна переоцінка цінностей і себе в їх контексті.
Правильність цієї тези засвідчує досвід країн, які успішно пройшли свій шлях «ходіння до ЄС». Причому досвід тих із них, які підлягають порівнянню з Україною. Наприклад – Польщі, яка здійснила ривок у своєму державному реформуванні саме в процесі «зближення» з ЄС, ще не будучи його членом, але неухильно виконуючи його «домашні завдання» з метою заслужити право на вступ.
…і євразійські
Зі своєю геополітичною непевністю Україна цілком може вступити до ще одного союзу – Митного, і не через 10 – 15 – 20 років, а вже в найближчі рік-два. Формально такий перебіг подій означав би, що Україна відмовляється від законодавчо закріпленого курсу на європейську інтеграцію, фактично – робить інший цивілізаційний вибір на користь євразійського – по суті, нового пострадянського шляху розвитку. Що ж може чекати Україну в цьому разі?
На сьогодні Митний союз (МС) – це найвища форма торговельно-економічної інтеграції на пострадянському просторі, що вже стала основою для розвитку нового проекту – Єдиного економічного простору (ЄЕП). Території Росії, Білорусі та Казахстану становлять єдиний митний простір, у межах якого у взаємній торгівлі не застосовуються мита й обмеження економічного характеру, за винятком спеціальних захисних, антидемпінгових і компенсаційних заходів. При цьому учасники МС застосовують єдині заходи регулювання торгівлі з третіми країнами.
Експерт Андрій Мішин перелічив три «досить очевидні» переваги МС. Це збереження робочих місць на поки що неконкурентоспроможних порівняно з іноземними аналогами підприємствах; об’єднання ресурсів різних підприємств; колективний протекціонізм. Усе це, на думку експерта, має привести до підвищення конкурентоспроможності економік у країнах – членах МС. А позбування митних кордонів дозволить зменшити корупцію і послугує поштовхом для зростання економічних зв’язків усередині союзу, сприятиме розвиткові середнього та малого підприємництва – у зв’язку зі скороченням бюрократичних перешкод.
Цифри говорять…
Україна підписала меморандум про поглиблення співпраці з Митним союзом, який, зокрема, передбачає можливість одержання статусу спостерігача з перспективою повноцінного вступу до Євразійського економічного союзу (уже не «співтовариства») – після того як він почне функціонувати з 2015 року. Один із найактивніших і найвідоміших прихильників вступу України до МС, лідер громадського руху «Український вибір» і особистий друг російського президента Володимира Путіна Віктор Медведчук не дуже давно в ЗМІ обґрунтовував вигоди від вступу до МС. Він наводив деякі цифри, наприклад – близько 10 млрд доларів (або навіть, за деяким даними, 11,2 млрд), що залишаються в нашій економіці в разі зближення із МС. Сума така, за його словами, складається з того, що Україна буде платити за блакитне паливо значно менше сьогоднішніх 426 доларів за тисячу кубометрів, бо в МС ціна на газ становить 164 долари (для Білорусі); з 3 млрд доларів ввізного мита на нафту й близько 660 млн доларів – на нафтопродукти; зі звільнення групи товарів від оподатковування… Проте ще 2011 року були озвучені й прогнози поза контекстом російських енергоносіїв. Широкий їх виклад можна знайти в ЗМІ. Зокрема, як підрахували в Інституті народно-господарського прогнозування РАН і Інституті економіки та прогнозування НАН України, приєднання України до Митного союзу Росії, Білорусі та Казахстану дозволить за три роки наростити обсяг експорту українських товарів у РФ на 4,6-8,8 мільярда доларів. Ефект від скасування захисних заходів у взаємній торгівлі оцінено ще на півмільярда, від зняття технічних бар’єрів – на мільярд. Загальна вигода України від приєднання до МС і участі в ЄЕП може скласти від 6 до 10 мільярдів.
Цей блок переваг, у вигляді певних теоретичних викладок і цифр, до речі, активно критикованих окремими українськими економістами та іншими експертами, ми залишаємо без коментарів. В українських ЗМІ можна знайти їх критику як з економічної, так і з політичної точок зору. Хоча куди переконливіше говорять не цифри та прогнози економістів, а політики, тим більше президенти. Так, під час багатогодинного спілкування в прямому ефірі провідних російських телеканалів Володимир Путін заявив, що відмова України від кооперації з Митним союзом загрожує «деіндустріалізацією окремих галузей української економіки, у той час як у разі приєднання до Митного союзу економічні вигоди України обчислюватимуться у відсотках до ВВП, за нашими оцінками – це 9-10 млрд доларів на рік плюсом». Від експерта така оцінка може звучати як інформація до міркування, а от від іноземного політика, який до того ж контролює енергетичну незалежність України, – як суб’єктивне застереження.
…а питання залишаються
Припустімо, економічні вигоди України – у МС. Як то кажуть, переконуйте, – будемо вирішувати, бодай навіть і на всенародному референдумі. Можливо, тема цінностей і високих стандартів з лишком перекривається аргументом «мова, культура, історія, релігія, ментальність», – ну що ж, будемо модернізуватися вкупі, по-східнослов’янському. От тільки якщо базові договори МС, інструкції та регламенти економічної співпраці з нудними цифрами та відсотками, як, втім, і в ситуації з ЄС, – це зацікавлення вузького кола фахівців, то широкому читачеві вони малоцікаві, – зрештою, нехай вони покажуть позитив на полицях наших крамниць і в динаміці зростання наших зарплат. А от теми ціннісні, на яких ми сьогодні не зупиняємося, – це інтерес усіх громадян без винятку.
Втім, сьогодні, в умовах жорстких часових меж, полеміка точиться не довкола питання – що краще – євроінтеграція чи інтеграція з МС – а довкола конкретних механізмів, етапів, схем реалізації й того, і іншого до листопада 2013 року. Тільки тоді стане ясно – бути підписанню асоціації з ЄС чи ні. Очевидно, що й на тому, й на іншому фронті Україна змушена квапитися з остаточним вибором свого майбутнього реального статусу при ЄС і Митному союзі, а контрагенти України – і Євросоюз і Росія, мусять поквапитися з пропозиціями нових реально вигідних схем взаємодії, причім не тільки економічних, але й політичних.
Чи означає це, що в обмін на невходження до Митного союзу ЄС уже готовий підписати угоду про асоціацію з Україною, навіть у разі якщо ключова вимога – звільнення Юлії Тимошенко – не буде виконана? Чи готовий Брюссель послабити тиск на Київ в обмін на відмову від зближення з МС за будь-яку ціну? Чи готова Росія на зниження ціни на газ для України, навіть без гарантій входження до МС, аби тільки не наше зближення з ЄС? А що, в остаточному підсумку, важливо самій Україні? Газ-то російський усередині Росії й МС скоро все одно доведеться приводити у відповідність зі світовими тарифами, такі вже вимоги Всесвітньої організації торгівлі. Або справа зовсім не в газі? Ціна питання...
Не будемо зараз у нього вдаватися, як і в експертні подробиці дискурсу про європейську та пострадянську інтеграцію, проблеми та перспективи того й іншого. Просто драматизм ситуації полягає в тому, що поєднати інтеграційні зобов’язання одночасно з ЄС і МС Україна не зможе. Хоча, і третій шлях теоретично можливий – наприклад, китайський, але ми боїмося його ще більше, уже давно й довго тупцюємо на місці, вибираючи між двома іншими. У будь-якому разі – 2013-й – рік Змії залишається для України по-зміїному слизьким. Головне в ньому – не посковзнутися, вступаючи в момент зовнішньополітичної істини.
Сергій ГЛЄБОВ, кандидат політичних наук, доцент кафедри міжнародних відносин ОНУ імені І.І. Мечникова
