Церква Іоанна Богослова в селі Нерушай Татарбунарського району – храм із сімома куполами, завширшки 20, завдовжки – 36, а заввишки 37 метрів. Нині це пам’ятка архітектури, об’єкт культурної спадщини.
Свідків його будівництва, розпочатого 1908 року, звичайно, вже немає. Але спогади, передані дітям, онукам, збереглися. Споруджений лише за чотири роки на виділеній ділянці 42 сотки, храм був освячений 1912-го.
Але чи знали ті, хто будував красуню-церкву, яка тяжка доля її чекає? А з яким же натхненням її будували! Камінь возили з кар’єру в селі Кам’янському (нині це Арцизький район) на візках. Розчин робили на яєчних жовтках – для міцності стін, на що пішла незліченна кількість яєць із подвір’їв селян. Поки будували, служби йшли в маленькій церківці, яку пізніше прибрали. А які були розписи, які фарби! Храм був істинно святим місцем, куди йшов і старий і малий помолитися, наповнити душу тихою радістю таємного спілкування з Богом. І було – у документі значиться – у церкви 30 гектарів землі-годувальниці.
Але часи настали тяжкі, віряни їх називали похмурими. Церкви закривалися. Незадовго перед тим зверталися нерушайці, щоб надіслали до села панотця, та почули скорботну для них звістку: церкву Іоанна Богослова знято з реєстрації. Святотатством завважили вони використання їхнього храму під склад отрутохімікатів місцевого колгоспу. Зберігали тут і зерно. І під спортивний зал використовували. Отрутні випари й вогкість буквально на очах знищили прекрасні розписи, лики святих. Дзвіниця була зруйнована, хрест висотою 2,5 метра зняли, і потоки дощових злив стікали вниз, усередину храму.
Майже 30 років мовчали церковні дзвони, кожен із яких мав свою історію. На найбільшому відлиті печатки з написами: «Император Всероссийский Александр», «Император и самодержец Александр», «Мануфактурная выставка 1870 Всероссийская», «Всероссийская выставка». Історія!
Як довго тривала б ця трагедія, важко сказати, якби не Віктор Голобородько – чоловік як великодушний, так і сміливий. Це він, незважаючи на комуністичні часи, узявся на свій страх і ризик за відновлення храму. Віктор Йосипович і сьогодні з великою вдячністю згадує першого секретаря райкому партії Георгія Якимовича Бондаренка, якому зізнався у своїх намірах і який по-людськи його зрозумів. Однак зазначив: «Дій, тільки не за рахунок колгоспу». Мова йшла про господарство, в якому Голобородько був спочатку парторгом, а у 29 років його очолив.
За два роки – у чому брали участь і комуністи, і депутати сільської ради – зібрали 100 тисяч рублів. Найняли бригаду. Будівельники працювали на куполах без риштування – з використанням троса, канатів і люльки. Члени створеної двадцятки, половина яких були учасниками війни, щочетверга проводили планірку щодо ремонту храму. Звіт – за кожною витрачуваною копійкою. У селі добре пам’ятають чудового столяра-теслю Івана Іларіоновича Дорошенка. Виготовлені та встановлені численні вікна, двері – це все його майстерних рук справа. А 1990 року завезли до Кілії пісок, цемент, щебінь, і тамтешні майстри виготовили 300 метрів міцного, надійного паркану. А розрахувалися зерном. Чимало допоміг Віктор Костенко, колишній житель села, який багато що для нього зробив доброго. Одне слово, було то справді народне будівництво.
І знову вдарили дзвони. До церкви пішли люди.
От тільки минуло відтоді понад два десятиліття. Храм знову потребує великого ремонту. Настоятель церкви отець Ігор показав документи різних років – свідчення багаторазових звертань по допомогу та сприяння в реконструкції до різних інстанцій вищого рівня. На доданих фотографіях – пояснення до них фахівців-архітекторів: «стіни покриті просадними тріщинами», «обсипається архітектурне та малярське покриття», «деформація, вогкість, втрати елементів стін», «порушення верхнього шару фасаду»… Очікуваного ефекту, однак, ці звертання не мали.
За останні роки багато що в Нерушаї змінилося. Подорожчало життя при низьких заробітках і скромних пенсіях. Село старіє, неспроможне утримати молодь, що їде геть. Тож приход цієї церкви скромніший скромного. Але навіть якщо його збільшити вдвічі, втричі, вдесятеро, – без фінансової підтримки реконструювати церкву – цю чудову пам’ятку архітектури – неможливо. Адже Президент особливу увагу приділяє збереженню історико-культурної спадщини. І відновлення храму в Нерушаї – справа не тільки місцевої громади.
…Виходячи, я озирнулася: отець Ігор стояв у самому центрі храму, якраз під куполом. У цьому величезному просторі його фігура виглядала дуже маленькою, хоча зросту він досить високого. Жодне зображення святого зверху на нього не дивилося. Бо їх немає. Вони зникли під шаром блакитнувато-бірюзового білила. Так, завважили, на даний час дешевше. Але святі – вони і є святі. Як не забілюй, – усе бачать. А що в їхніх проникливих очах, що спостерігають за подіями довкола храму Іоанна Богослова, який повільно, але вірно руйнується, не важко здогадатися…
