Право на інформацію та право на звертання є окремими конституційними правами особи, що мають різну юридичну природу.
Особливістю Закону України «Про доступ до публічної інформації» є те, що він не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб’єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також на відносини у сфері звертань громадян, які регулюється спеціальним законом.
Порядок реалізації цих прав (права на інформацію та права на звертання) регулюється двома різними законами, а саме: Законом України «Про доступ до публічної інформації» та Законом України «Про звернення громадян».
Закон України «Про доступ до публічної інформації» визначає запит як прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що перебуває у його володінні. Тобто запит передбачає надання такої інформації, що не потребує узагальнення, аналітичної обробки даних або створення в інший спосіб.
Закон України «Про звернення громадян» визначає звертання громадян як викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Право на подання запитів на інформацію належить фізичним та юридичним особам, об’єднанням громадян без статусу юридичної особи. Щодо звертань громадян, то Закон України «Про звернення громадян» чітко закріплює право їх подання лише за фізичними особами.
Цікавим є й те, що запит на інформацію подається з метою реалізувати конституційне право на отримання інформації, передбачене нормами Конституції України, а саме: ч. 3 ст. 32 (право знайомитися з інформацією про себе), ст. 34 (право збирати інформацію) та ч. 2 ст. 50 (право доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту). А за допомогою пропозицій, висловлених у звертаннях, громадяни можуть реалізувати не тільки право на звертання до органів державної влади та місцевого самоврядування, але й право брати участь в управлінні державними справами.
Основна різниця між цими правами полягає в тому, що при реалізації права на звертання особа повідомляє у звертанні посадовій особі певну інформацію з метою спонукати її до вчинення дій правового чи організаційно-адміністративного характеру, в якій зацікавлена ця особа. У той же час єдиною метою направлення інформаційного запиту є отримання наявної у розпорядника публічної інформації. Таким чином, при реалізації права на звертання особа виступає інформатором, а держава – суб’єктом отримання інформації, на яку орган влади мусить відреагувати певним чином. У тому разі, коли особа спрямовує інформаційний запит, держава виступає інформатором а особа – суб’єктом, який отримує інформацію про діяльність органу влади.
Крім того, як для розгляду запитів на публічну інформацію, так і звертань громадян та надання на них відповідей, законодавством передбачені чіткі терміни. Зокрема, для розгляду запитів передбачені більш скорочені терміни, ніж для надання відповідей на звертання. Відповідно до ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядник інформації має надати відповідь на запит не пізніше п’яти робочих днів з дня його отримання.
Разом з цим, термін розгляду запиту розпорядник інформації може продовжити до 20 робочих днів у тому разі, якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних. Про продовження терміну розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п’яти робочих днів з дня отримання запиту.
Відповідно до ст. 20 Закону України «Про звернення громадян», звертання розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місця з дня надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, – невідкладно, але не пізніше 15 днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у звертанні питання неможливо, керівник чи заступник керівника органу, який має надати відповідь, встановлює додатковий термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звертання.
При цьому, загальний термін вирішення питань, порушених у звертанні, не може перевищувати 45 днів.
Необхідно зауважити, що запит на публічну інформацію може податись в усній, письмовій та за допомогою іншої форми на вибір запитувача (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою), звертання в усній або письмовій формі. Письмовий запит на інформацію подається в довільній формі та відповідно до ч. 5 ст. 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» повинен містити: ім’я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв’язку, якщо такий є; загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; підпис і дата за умови подання запиту в письмовій формі. При цьому, для спрощення процедури оформлення письмових запитів особа може подавати запит шляхом заповнення відповідних форм запитів на інформацію, які можна отримати в розпорядника інформації та на його офіційному веб-сайті.
Згідно зі ст. 5 Закону України «Про звернення громадян» у звертанні має бути зазначено прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги.
Письмове звертання без зазначення місця проживання, не підписане автором (авторами), а також таке, з якого неможливо встановити авторство визнається анонімним і розгляду не підлягає.
Слід звернути увагу на те, що як на запит, так і на звертання особи може бути дана відмова у наданій інформації.
Рішення про відмову в розгляді звертання доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон України «Про звернення громадян» і викладенням мотивів відмови, а також із роз’ясненням порядку оскарження ухваленого рішення.
Однак, в Законі України «Про доступ до публічної інформації» передбачені виняткові випадки відмови в задоволенні запиту розпорядниками інформації:
– коли він не володіє інформацією і не зобов’язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;
– коли інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом;
– особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила фактичні витрати, пов’язані з копіюванням або друком;
– у разі недотримання вимог до запиту на інформацію.
У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено прізвище, ім’я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд інформаційного запиту, дату відмови, мотивовану підставу відмови, порядок оскарження відмови та підпис. Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовій формі.
Водночас, Законом України «Про доступ до публічної інформації» передбачається, що відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.
Підбиваючи підсумок викладеному вище, слід відзначити, що із ухваленням Закону України «Про доступ до публічної інформації» вбачається гарантованість кожній особі у відкритості, доступності інформації, що перебуває у володінні суб’єктів владних повноважень, шляхом вільного її отримання (через запит на інформацію або через звертання) для забезпечення власних потреб і законних інтересів.
Відділ документування та контролю Головного управління юстиції в Одеській області
