Зустрічі біля дунайського причалу

Те, що один із засновників жанру сучасної авторської пісні Булат Окуджава бував 1962 року у Вилковому, жителі цього маленького містечка, звичайно, знали. У творчості поета, прозаїка, драматурга, композитора та виконавця власних пісень залишився «вилківський слід» – це нарис у «Литературной газете» «Городок на ериках» і пісня «Вилковская фантазия». 

Василь Філатович Прокопенко, цікавлячись історією свого міста, звернув увагу на деякі подробиці. Чому статтю було написано практично відразу, а пісню – тільки через 23 роки? І хто така Ольга, якій присвячено ці поетичні рядки, повні ностальгічних нот? 

«…Как бы мне сейчас 

хотелось 

очутиться у начала,

и к душе твоей далекой 

приобщиться.

И с тобою так расстаться 

у дунайского причала,

чтоб была еще надежда 

воротиться».

І тоді з’ясувалося, що насправді член Спілки письменників СРСР Булат Окуджава приїжджав до Вилкового не так у творче відрядження, як… на побачення. Тут, «на краю географії», він був не сам – із красунею Ольгою. Згодом вона стала дружиною Булата Шалвовича і поділила з ним нелегке, повне несподіваних поворотів життя… 

Пісні пережили свого автора. Сьогодні в Москві створено два музеї Булата Окуджави, проводяться фестивалі його імені – «Пісні Окуджави в Колонтаєвому», «Пісні Окуджави на Байкалі». 

Вивчивши бардівський рух, член виконкому Вилківської міськради В. Прокопенко порушив питання: а чому б не провести аналогічний фестиваль в Україні, у Вилковому? Тим більше що саме це маленьке містечко поет обрав для зустрічі з жінкою своєї мрії!

У цієї ідеї знайшлося багато прихильників. І ось минулого тижня у Вилковому відбувся міжнародний фестиваль бардів «Пісня Булата на Дунаї», на який з’їхалися поети й композитори з Росії, Прибалтики, Казахстану і, звичайно ж, із міст України. У місті урочисто було відкрито пам’ятник Булату Окуджаві. На це пісенне свято приїхала з Москви Ольга Володимирівна Окуджава.

Пташка повернулася 

до рідних країв

За словами вдови поета, всі події 1962 року були мовби випадкові. Булат Шалвович працював у складі творчої групи – в Одесі знімався фільм «Шурка обирає море», де мала звучати його пісня. Очевидно, в робочому графіку Окуджави, який на той час був завідувачем поетичного відділу в «Литературной газете», утворювалося вікно, і на рибальському сейнері він рушив до Вилкового. Уже в жовтні 1962 року в «Литературной газете» з’явився його нарис, який починається так: «Предупреждаю: я просто случайный проезжий. Проездом, проездом я в этом городке. Я пишу о том, что лежит на поверхности, что хорошо видно. Я не собираюсь здесь останавливаться и изу­чать. Просто я ехал, как ездят летом тысячи людей, по-дилетантски, легкомысленно и торопливо. Я даже не познакомился с его жителями. Не успел…»

Як з’ясувалося, Булату Шалво­вичу було ніколи вивчати самобутнє містечко, а вже тим більше знайомитися з його жителями. Ольга Володимирівна розповіла, що готеля у Вилковому не було, тому вони оселилися на дебаркадері, який гойдало на хвилях… 

– Збираючись до України на фестиваль «Пісня Булата на Дунаї», я раптом згадала, що у мене вдома зберігається сувенір із Вилкового, – сказала Ольга Володимирівна. – Коли півстоліття тому ми тут гостювали з Булатом, місцеві жителі нам розповідали, яка чудова тут глина, – з неї можна ліпити. Тоді я набрала цієї глини і зліпила пташку. Може, вона непоказна, але всі ці роки жила у нас вдома, у шафі на полиці, де зберігаються сувеніри. І ось із цією пташкою я сьогодні повернулася до Вилкового. 

Нова зустріч на берегах Дунаю була сповнена спогадів. Ось міський кінотеатр, куди ходили закохані. Осьо скверик навпроти, де сиділи на лаві молоді люди, де звучали слова кохання. Саме в цьому сквері жителі Вилкового вирішили встановити пам’ятник поетові. Пам’ятник прекрасній історії кохання. Праворуч від барельєфа Окуджави – стан гітари, ліворуч – виноградна лоза:

«Виноградную косточку 

в теплую землю зарою,

И лозу поцелую и спелые 

гроздья сорву,

И друзей созову, на любовь 

свое сердце настрою.

А иначе зачем на земле 

этой вечной живу?»

Дебаркадера, на жаль, давно немає, але в сімейному архіві одного з вилківчан знайшлася його фотографія, яка була подарована Ользі Володимирівні. 

– Я отямитися не можу і зрозуміти, що діється, – зізналася вона. – За 50 років, звичайно, багато чого стерлося з пам’яті. Але Дунай – такий самий, яким я його бачила півстоліття тому. Єрики такі самі. Люди такі ж доброзичливі. Я безмежно всім дякую!

По відкритті пам’ятника на березі Дунаю учасники фестивалю дали чудовий концерт на площі морвокзалу – звучали пісні та вірші Булата Шалвовича, сучасні поети ділилися своїми новими рядками. І кожен цього дня згадував свою історію кохання, адже вона є в кожної людини.

Місто добрих людей

 і добрих собак

…І ось три щасливі фестивальні дні залишилися позаду. Прощальний концерт бардів відбувся на березі Дунаю при ілюмінації повного місяця. Які спогади від Вилкового відвезуть із собою поети з гітарами? Про це ми запитали гостей Української Венеції. 

– Найяскравіше та найзворушливіше враження залишиться від історії, яка сталася між Булатом Шалвовичем Окуджавою та Ольгою Володимирівною, про яку ми всі мали честь довідатися, – говорить гостя з Вязьми Лідія Чинарьова. – Немає нічого дорожчого за людські взаємини. Розкривши нам усім свою історію, Ольга Володимирівна, я вважаю, вчинила громадянський подвиг – вона подарувала цю легенду кохання людям. Пронесена через десятиліття любов, народившись у Вилковому, тут залишиться і продовжиться: вона житиме у вустах вилківчан іще не одне покоління. 

– Мене вразила у Вилковому доброта людей і доброта собак, – зазначив бард із Дніпропетровська Анатолій Гершаник. – Так, саме собак. Цуцики тут просто вражають. Вони не кидаються на незнайомців, а підбігають і напрошуються на ласку – мені ніде такого не траплялося. А це про що свідчить? Про те, що їхні хазяї добрі по-справжньому. 

– Усі фестивальні дні ми купалися в доброті, – ділиться враженнями Тетяна Савельєва, що очолює товариство бардів Латвії. – Ми живемо в Ризі, де між людьми відносини рівні та нейтральні. На Одещині ми – як на іншій планеті. 

– Найперше враження – старі сходи в одеському дворику, де в маленькій квартирі нас люб’язно оселили організатори фестивалю, щоб ми оглянули південне місто, – вів далі гість із Риги Євген Савельєв. – Отож, коли ми йшли вгору цими сходами, жінка з дівчинкою, які йшли донизу, з нами… привіталися! Якщо в Прибалтиці я привітаюся з незнайомою людиною, та вирішить, що я психічно нездоровий. А що вже говорити про Вилкове, де «здрастуйте» нам кажуть на кожному кроці!

– Знаєте, при кожній зустрічі у Вилковому мене не полишало відчуття, що ці люди абсолютно щасливі, – веде далі Тетяна. – Але для повного щастя їм досі бракувало в житті тільки одного – зустрічі із мною. І ось, нарешті, ця зустріч сталася – вони такі раді! Посмішки тут не штучні – посмішки від душі. Повірте, ми багато їздили світом, чимало чого побачили, але тут, у Вилковому, всі ці дні ми у стані ідіотського піднесення. А ще в цій поїздці збулася мрія всього мого життя – послухати Одесу. Не так побачити, як послухати. 

Замість післямови

– Я вважаю, що відкриття у Вилковому пам’ятника Булату Окуд­жаві – це велика культурна подія для всієї Одещини, – сказав заступник голови Одеської облдержадміністрації Петро Хлицов. – Я вчора прийшов із роботи і півгодини читав вірші Булата Окуджави. Вони – як жива вода. Усе чисте, живе, актуальне і, найголовніше, щире. Для людей писав. Тому ми його пам’ятаємо, шануємо й любимо.

На завершення залишається додати, що пам’ятник одному з основоположників бардівського руху був створений завдяки депутатові Верховної Ради України Віталієві Барвіненку, встановити його допоміг керівник ТОВ «Титан» Ігор Капітан. В оргкомітеті фестивалю працювали російський регіональний громадський фонд Булата Окуджави і однойменний державний меморіальний музей, творче об’єднання «ТриА» на чолі з Олександром Цилькером, Київська державна академія водного транспорту в особі декана факультету судноводіння Павла Нікітіна, Українське Дунайське пароплавство і, звичайно, міська рада Вилкового під керівництвом Миколи Дзядзина. Місцевий колорит у бардівське свято внесли колективи Вилківського будинку культури «Молодиці», «Ретро» і «Славиця», виступ яких організувала Ольга Оболонська. 

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті