«Чорноморцеві» належить провести ще один матч перед відходом на зимові канікули. Гра з голландським «ПСВ» визначить, чи чекає одеситів єврокубкова весна. Здавалося б, потрібно дочекатися цього поєдинку, щоб остаточно підбити підсумки виступам команди в першій частині сезону 2013/2014. Але насправді виїзд до Ейндховена, як би він не завершився, ставлення до того, що вже вдалося «морякам», не змінить. Хіба що дозволить говорити про героїв з декількома знаками оклику, а не з одним (і, звичайно, ми всі будемо тримати за це кулаки!).
Не дуже давно авторитетний спортивний журналіст і футбольний коментатор Юрій Розанов, оцінюючи виступи українських грандів, сказав, що нікому з них не вдалося протягом першої частини сезону уникнути провалів. Із цією думкою важко посперечатися, якщо, звичайно, до грандів не зараховувати «Чорноморець». Команда Романа Григорчука і особисто тренер «моряків» зуміли зробити практично неможливе – з перших чисел червня й по грудень одесити грали на одному подиху, жодного разу не дозволивши собі розслабитися. І не можна забувати про те, що «Чорноморець», стартувавши в Лізі Європи з другого відбіркового раунду, провів у цьому сезоні більше офіційних поєдинків, ніж будь-який інший український клуб! П'ять місяців у режимі двох матчів на тиждень (з невеликими перервами на ігри збірних). За таку витривалість можна лише зняти перед командою капелюха.
В 30 матчах, що відбулися до моменту виходу в світ цього матеріалу, «Чорноморець» зазнав лише сім поразок. Причому лише два рази поступився з різницею більш ніж один м'яч: «Дніпру» – у чемпіонаті, і «ПСВ» – у Лізі Європи. Цікаво, що ці матчі йшли у «моряків» підряд. І, мабуть, тільки цей тиждень, що припав на кінець вересня – початок жовтня, можна було назвати по-справжньому невдалим для «чорно-синіх». Причому невдалим винятково за результатом, але не за грою.
Гра «Чорноморця» – це взагалі привід для окремого великого матеріалу. Хтось називає одеситів найбільшою мірою «тренерською» командою в Україні, хтось критикує за надто закритий футбол, а хтось співає оди прагматичності. Але чи варто поділяти ці судження? Насправді прогрес команди прямо пов'язаний з тим, що Роман Григорчук – один із найкращих, якщо не найкращий, у нашому футболі тренерів щодо вміння витягати максимум із наявних ресурсів. Той склад, яким розпоряджається Роман Йосипович, «заточений» під оборону – ця частина гри вдається гравцям «Чорноморця» добре. І найкращий показник пропущених м'ячів у Прем'єр-лізі за підсумками 18 турів – красномовне тому свідчення. Чи є сенс на догоду уболівальникам і експертам, що особливо прагнуть атакуючих подвигів, примушувати гравців діяти інакше? На наш погляд, немає. Оскільки прописна футбольна істина говорить, що гра забувається, а результат залишається. І Григорчук розуміє це як ніхто інший.
10 матчів на нуль Дмитра Безотосного. Середній показник – 0,6 пропущених гола за гру. Жодного матчу в усіх турнірах, у якому команда пропустила б більше двох м'ячів. І, як уже було сказано вище, лише дві ігри, завершені з різницею
«– 2». Хіба цього недостатньо? Можна сміливо стверджувати, що тріо Безотосний, Бергер і Фонтанельо – це «залізні» люди, які фактично грають без замін кожну гру, від дзвінка до дзвінка. Їх просто ніким заміняти – і це проблема «Чорноморця». Але це ж робить честь і самим футболістам, і тренерам, і медперсоналу команди.
Крім оборони, одесити вивели на новий рівень і свою гру при атакуючих стандартах. Воістину, «Чорноморець» став найбільшою мірою «італійською» командою в нашому футболі, демонструючи катеначчо в найкращих традиціях Еленіо Еррери. Один удар, один гол, а потім дії на утримання. Так, часом не стовідсотково надійні, так, не без помилок. Але все-таки – це фундаментальна стратегія, у яку тепер можна лише вводити нових, сильніших гравців, або доводити до досконалості майстерність уже наявних.
До речі, про гравців. Спробуйте сходу назвати найкращого футболіста «Чорноморця» у цій частині сезону. Швидко й без особливих роздумів. Упевнений, якщо у вас, звичайно, немає персонального фаворита, то ви просто не зможете відповісти на це запитання. Може, Антонов, що став найкращим бомбардиром команди й мотором атакуючих дій? Або Гай, який вивів гру одеситів у центрі поля на новий рівень (хтось ностальгує за Політилом?). Або Ковальчук, здатний «випалювати траву» від свого до чужого штрафного? А може, наші гренадери-захисники Фонтанельо й Бергер? Двожильні Сантана і Джедже? Безотосний, Кутас, Рієра, Бобко, Зубейко, Прийомов? Кожен із гравців зробив свій внесок в успіхи «чорно-синіх»! І це теж один із головних підсумків першої частини сезону. «Чорноморець» став Командою з великої літери. Командою, якою хочеться пишатися.
Повертаючись до початку статті, скажу, що мабуть, Юрій Розанов був правий – не варто випереджати події й уже зараз долучати «Чорноморець» до четвірки вітчизняних грандів. Між одеситами й цим квартетом, як і раніше, – величезна фінансова прірва, а гроші, як не крути, мають значення в сучасному спорті. Але ігровий розрив уже не такий великий. Завдяки копіткій роботі Романа Григорчука, а також грамотній селекції (нинішні лідери команди були придбані за сущі копійки за нинішніми футбольними мірками) одесити вже сформували міцний «кістяк», на який тепер потрібно «нарощувати м'язи». Є позиції в складі, які потрібно підсилити. Є ігрові компоненти, які можна розвивати. Є організаційні чинники, що потребують втручання. Але головне – є стратегія, яку клуб утримує рік у рік, і яка призводить до поступового прогресу. Дуже хочеться, щоб узимку «Чорноморець» знову вірно розпорядився всіма своїми можливостями й продовжив рух уперед. Одеса заслужила клуб, який буде на рівні боротися з будь-яким суперником і претендувати не на абстрактні високі місця, а на найсправжніші медалі!
