На екрани вийшов «Гобіт: Пустище Смоґа», який одразу ж став нашумілою прем'єрою, одержавши від глядачів і критиків величезну кількість позитивних оцінок. А касові збори вже перевалили за півмільярда.
Це п'ята екранізація твору англійського письменника Дж.Р.Р.Толкієна, зроблена режисером Пітером Джексоном. І друга – як частина екранізації книжки «Гобіт, або Туди і звідти». Як і з Гаррі Поттером, із цими героями вже виросло покоління.
Цього разу режисер умудрився з невеликої казки Толкієна зробити героїчний епос на зразок «Володаря перснів». Це цікавий випадок, коли екранізація вийшла розлогішою за першоджерело і, як на мене, у подібному творчому рішенні переважає все-таки комерційне начало.
Події розгортаються за 60 років до змальованих у «Володарі перснів», ставши передісторією до них. Гобіт Більбо Беггінс живе життям мирного обивателя. Одного разу він опиняється залученим в авантюрну пригоду – похід в Еребор, колись багате царство гномів, зруйноване драконом на ім’я Смоґ.
Як відзначають досвідчені толкієністи, у фільмі переплелися як найкращі сторінки казки, так і дописані сценаристами вкраплення. Із кращого, наприклад, можна назвати досить гостросоціальний діалог слуги та Бургомістра Озерного міста, якого зіграв відомий британський актор Стівен Фрай. А новопоявлена лінія кохання ельфійської лучниці Тавріель (Еванджелін Ліллі) та гнома Кілі (Ейдан Тернер) видається певною мірою пришитою білими нитками та зайвою.
Дещо про творчу групу. Пітер Джексон – художник, скажімо так, великого масштабу. А от у подробицях він іноді програє. Але саме масштаб – одна з тих складових, якими пробирає глядачів фільм.
Операторська робота практично та ж, що й у попередніх екранізаціях Толкієна. Перед нами знову заворожливі новозеландські пейзажі вигаданого Середзем’я, які стають яскравим тлом у боротьбі добра та зла.
Попри деякі недоречності, фільм «Гобіт: Пустище Смоґа» витримано в найкращих традиціях екранізованої епопеї. Заключна частина очікується в грудні цього року. Хоча, хто знає, чи заключна?..
