Як відомо, депутати парламенту проголосували за відміну Закону України «Про засади державної мовної політики». Проте в.о. Президента України Олександр Турчинов не поставив свій підпис під відповідним законопроектом. Але проте спроба відміни закону викликала стурбованість у представників етносів нашої області. Вашій увазі – їхні міркування та пропозиції щодо вдосконалення майбутнього закону, над проектом якого при Верховній Раді зараз працює робоча група.

Іван Нєнов, заслужений журналіст України, член Спілки письменників України,член Спілки письменників Болгарії:

Буваючи в багатьох країнах сві­ту, завжди пишався багатомовністю, поліетнічністю нашої країни. Саме вдалині від Батьківщини я зрозумів: що згуртованіші етноси, то сильніша наша держава. Погодьтеся, сьогодні як ніколи нам треба берегти цю багатонаціональну єдність. Пам’ятаєте, з перших днів проголошення незалежності України серед найперших – законодавчі акти, які стосувалися розвитку мов і національних меншин. Тоді стали створюватися національно-культурні товариства і об’єднання, у школах півдня області на прохання компактно проживаючих болгар і гагаузів запроваджувалося навчання рідними мовами, відтоді й нині видається художня і методична література національними мовами. До молдавського телерадіомовлення додалося болгарське і гагаузьке. В Одесі видається всеукраїнська газета «Роден край», у трьох вузах області, де мешкають 133 національності, провадиться підготовка вчителів рідних мов… Перелік подібних мудрих державних кроків можна було б продовжити. Але ясно ще від часів Стародавньої Греції, що мова – могутня зброя, мова – категорія гуманітарна, а не політична, мова мусить слугувати об’єднавчим началом для народів різних національностей і віросповідань, повага до будь-якої мови – це своєрідний прояв толерантності до звичаїв, традицій, загалом культури великих і малих за чисельністю населення народів.

Озвучую, здавалося б, азбучні істини для того, щоб розробники нового так званого мовного закону врахували, що мова – це багатоаспектна категорія. Тому пропоную:

1. Відкрити в нашій країні (властиво, коли розбагатіємо) навчально-науковий інститут (університет) мов народів і культур України. Він має готувати дипломованих фахівців етнополітологів, етносоціологів, культурологів, мистецтвознавців, істориків і філологів. У цьому вузі мають навчатися діти різних національностей України рідною і державною мовами. Гадаю, що цей запропонований пункт необхідно ввести у проект майбутнього закону.

2. У 30-ті роки минулого століття в Харкові було створено нацменвидавництво, в якому видавалася література рідними мовами народів УРСР. Щоправда, перед війною воно закрилося. А багато яких письменників було репресовано та розстріляно. Чому б не відновити таке видавництво?

3. Назріла необхідність у створенні професійних музично-драматичних театрів для етносів. До речі, такий театр функціонував в Ізмаїлі. І носив він ім’я 

Т. Шевченка. Але коли область була розформована, театр, який ставив п’єси української та російської класики, був закритий.

4. Багато які представники різних національностей нашої країни відірвані від своїх діаспор, живучи та працюючи на заході та сході, півдні й у центральній частині України. Чому б не створити державний культурологічний телерадіоканал, у якому б ішли трансляції багатьма мовами народів України. Це їх зблизило б із малою своєю батьківщиною, духовно збагатило б етноси. Збагачувало б і нашу державу, так би мовити, розмаїттям культур.

Марія Хаджиогло, філолог, учителька Котловинської школи Ренійського району з 50-річним стажем:

– До рішення парламенту я поставилася вкрай негативно, була обурена до глибини душі – не можна чинити так нешанобливо з етносами.

На півдні Одеської області живуть представники бага­тьох народів – українці, молдавани, гагаузи, болгари, росіяни, албанці, роми. По-перше, всі ці люди мають знати свою рідну мову і, по-друге, спілкуватися тією мовою, якою їм зручно. Мовою міжнаціонального спілкування в нашому регіоні є російська – так історично склалося, і це зручно. Примушувати говорити тільки однією, державною мовою – це, на мій погляд, свого роду прояв насильства.

Ми не заперечуємо того, що необхідно вивчати та знати українську мову – ми живемо в Україні. Учні нашої школи прекрасно нею володіють – пишуть наукові праці, беруть участь у предметних олімпіадах, вивчають українські звичаї й традиції. Але поряд із цим мають враховуватися наші інтереси та побажання. Як би не переписували закон про мови, а у нас, у Котловині, сім’ї все одно говоритимуть рідною гагаузькою мовою. Для нас гагаузька мова – любима, рідна, гарна мова. Ми хочемо передавати її з покоління в покоління. У гагаузів багато своїх звичаїв і традицій – ми хочемо їх зберегти. Дайте нам бути тими, хто ми є насправді. 

Вважаю, що регіонам, де живуть представники різних народів, належить право самостійно визначати другу офіційну мову. Нехай група, створена для підготовки нового закону про мови, приїде до нашого багатонаціонального району, погостює тут, подивиться, як ми дружно живемо – нікому не бажаємо зла, жодної ворожнечі. Не робімо з мови політику. Гадаю, що новий мовний закон мусить сприяти тільки об’єднанню етносів. Адже всі ми – діти однієї рідної української землі.

Олег Бурля, голова Ренійського районного молдавського національно-культурного товариства «Ізвор», лікар, молдаванин:

– Перш ніж щось скасовувати, треба спочатку запропонувати людям – представникам усіх національностей, що живуть в Україні, альтернативу, щось краще. 

Нещодавно дивився телепередачу про штат Каліфорнія в США, частина населення якого говорить іспанською. Незважаючи на те, що в США завжди домінувала англійська мова, у Каліфорнії враховано інтереси іспаномовного населення – і преса, і телеканали, і радіопередачі іспанською. Навіть покажчики на дорогах, вивіски на магазинах – усе дублюється іспанською. Що в цьому поганого? Це та парадигма, яка передбачає максимальний комфорт для будь-якого народу, що живе в тій чи іншій країні. Громадянинові дають усі необхідні для розвитку інструменти, а він, розвиваючись, своєю чергою, з повагою ставиться до держави, в якій живе. Спробуйте іспаномовному каліфорнійцеві щось погане сказати про Америку…

Ця ж модель, до речі, функціонувала і в СРСР. Школи національними мовами – будь ласка. Трансляція телепередач мовами народів – будь ласка. У нас у Ренійському районі, 50 відсотків населення якого становлять молдавани, навіть районна газета дублювалася молдавською мовою. У ті роки кожен хлопець був справжнім патріотом своєї країни. А почуття патріотизму, таке необхідне, виховується не відразу. Це складний і тривалий процес, який вбирає багато напрямів роботи, вектори розвитку. Кожен громадянин України, якої б національності він не був, має відчувати себе хазяїном країни, а не ізгоєм на рідній землі…

Людмила Афа­насьєва, голова Ар­цизького райкому профспілки працівників освіти:

– Треба пам’я­та­ти, що люди почуваються вільними передусім тоді, коли вони говорять тією мовою, якою думають. Тому питання про мову, яке було порушено у Верховній Раді одним із перших, – ну, ніяк не спрямоване на стабілізацію соціально-економічної та політичної ситуації у країні. У цивілізованій державі тому й практикуються дві-три, а то й більше державних мов, що не заважає їм успішно розвиватися. Закон про регіональну мову з урахуванням багатонаціональності регіонів, тим більше Бессарабії, був дуже лояльним, чому його ухвалення так вітали й жителі Арцизького району. Не стану перелічувати національності, що проживають у ньому, їх дуже багато. Але переважають болгари, українці, росіяни, молдавани. Культура болгарської мови в таких селах, як Новоіванівка, Виноградівка, Задунаївка, взагалі наближена до сучасної болгарської мови. Багато наших дітей навчаються у вузах Софії, Варни, Одеси та Ізмаїла. А викладачі болгарської мови у щорічних районних і обласних конкурсах «Учитель року» у номінації «Болгарська мова» посідають призові місця. Серед них учителька Главанівської школи Валентина Афанасіївна Кісса, Задунаївської – Катерина Георгіївна Пітак, Новоіванівської – Надія Іванівна Найдьонова. Зараз на базі Задунаївської школи готується обласний семінар учителів болгарської мови.

Разом з тим учні, наприклад, школи такого великого болгарського села, як Виноградівка, однаково чудово показують себе і в українській, і в болгарській, і в російській мовах. Ще й французьку не менш успішно опановують. Хіба це погано? І що поганого в тому, що в деяких школах наших сіл із великою перевагою в них болгарського населення вивчається болгарська мова. Більше того, діти з великою цікавістю вивчають болгарські традиції – скажімо, в тій же Деленській, Виноградівській школах, а в російському селі Павлівка – росіяни.

І все-таки, якщо це такий багатонаціональний край, як Бессарабія, – чому й навела за приклад наш Арцизький район, – то узаконеною регіональною мовою великого східного регіону може бути російська, або вона ж – другою державною для російськомовного населення. Щоб в інформаційному телерадіопросторі, на зборах люди могли вільно говорити двома мовами. Що мусить бути позначено в законі про мови.

Зізнатися, дивує, що жоден народний депутат України від Одеської області на тому засіданні Верховної Ради не виступив на захист гуманітарних інтересів нашої багатонаціональної Одещини. Хоча сподіваюся, що вони своє слово скажуть, щоб не створювати штучно складних проблем у нашому регіоні.

Антон Кіссе, народний депутат України: 

– Справді скасування Закону «Про засади державної мовної політики» викликало певні хвилювання в етнічних групах, що формують українське суспільство, зокрема в Одеській області, де протягом століть у злагоді та спокої живуть представники різних національностей. Вважаю, що ухвалення даного документа було квапливим і несвоєчасним в умовах складної соціально-економічної та політичної ситуації в країні.

Крім того, цей крок парламентаріїв іде в розріз із базовим документом – ратифікованою Верховною Радою України у 2003 році Європейською хартією регіональних мов і мов національних меншин, і одночасно є відходом від європейських стандартів і обмеженням прав на навчання рідною мовою і на доступ до культурних цінностей рідною мовою.

Вважаю, що для зняття напруги, викликаної ухваленням суперечливого закону, найближчим часом ми повинні створити комісію з підготовки нового закону про мови, який би вдовольняв усіх без винятку громадян поліетнічної України і виступив би в ролі об’єднавчої сили в умовах сучасних українських реалій.