От і закінчилася європейська кампанія «Чорноморця». Закінчилася, можливо, не зовсім так, як могла б і як хотілося всім уболівальникам нашого клубу. З одного боку, Роману Григорчуку та його команді потрібно сказати дуже дякуємо за те, що вони вже зробили, – усе ж таки увійшли в історію одеського футболу! Це не жарт, уперше за майже 80 років клубної історії зіграли у весняній частині Єврокубку! З другого боку, до виходу у наступну стадію Ліги Європи залишалося зробити умовні півкроку. І якби «Ліон» був справді на порядок сильнішим (як очікувалося одразу після жеребкування). Але це виявилася битва рівних суперників, у якій величезну роль зіграв випадок.
Гадаю, що детально розписувати хід обох двобоїв сенсу немає – як любив говорити Семен Йосипович Альтман, «ви й самі все бачили». Пропоную проаналізувати, за рахунок чого склався досить прикрий для «моряків» результат.
Склади команд
Почнемо з одеситів. Передусім, хотілося б подякувати за добру гру Євгену Пасту. Так, без огріхів (саме огріхів, а не помилок) не обійшлося, але тільки вдумайтеся – у першій частині сезону Євген провів на полі «аж» 180 хвилин! І після цього повинен був одразу ж вийти на останній рубіж проти все-таки гранда французького футболу. У єдиному пропущеному за два матчі м’ячі провини Паста немає ніякої – Ляказетт пробив дуже технічно, точно й потужно в саму «павутину» дев’ятки. Усе інше Євген «потягнув». Тож тепер ще питання, наскільки швидко відвоює своє місце в «рамці» Дмитро Безотосний після повернення до лав.
Захист «Чорноморця» вийшов у класичній комбінації, яку Григорчук награвав ще з осені. Зубейко остаточно витиснув з основи Кутаса, місця ж інших оборонців і зовсім не обговорюються.
Півзахист також обійшовся без сюрпризів. Незважаючи на те, що взимку «моряками» були придбані одразу три різнопланові хавбеки, жодному з них місця у старті в обох матчах проти «Ліона» не знайшлося. Тренерський штаб зробив ставку на перевірених бійців, з тією лише різницею, що замість Рієри, який у Голландії заробив «довгограючу» дискваліфікацію, вийшов Де Матос. І якщо до руйнівної частини роботи опорників питань практично немає (хіба що, можна було швидше повернутися назад у випадку з тим самим єдиним голом), то творчої гри, будемо реалістами, бракувало. Як не крути, а того Де Матоса, який ще пару років тому вважався бомбардиром, уже немає – травми, хай їм грець. Джедже був єдиним гравцем, який намагався допомагати Антонову, але його зусиль було недостатньо. Все-таки Рієра, за усієї своєї неоднозначності, був саме тією ланкою, яка вдало доповнювала атакуюче тріо «Чорноморця», допомагаючи Франку й Олексієві розтягувати оборону суперника. Можливо, слід було ризикнути й спробувати в цих матчах Ребенка або Окріашвілі (Окрі, як було написано на футболці у Торніку). Але існує негласне правило – тренерові видніше.
В атаці ж в обох іграх напружено трудився за усіх невтомний Антонов – щодо самовіддачі до Олексія, як і завжди, немає й не може бути ані найменших претензій. А те, що забити не вдалося... Так, це проблема. Але Антонов все-таки не класичний центрфорвард. Він виконує величезний обсяг роботи ближче до центру поля, любить і вміє атакувати із глибини. Спроби знайти йому доброго напарника за атакою поки що успіхом не увінчалися. Самодін уже далеко, Бакай усе ніяк не набере форму, на Діденка розраховують, як на посилення з лави. Так, для вирішення завдань у межах чемпіонату і Кубка України і одного Антонова при добрій підтримці з глибини досить (у кожному разі – у першій частині цього сезону). Але випробування Європою атака «Чорноморця» витримала не повною мірою. І це – привід для міркувань на наступне трансферне вікно.
Що ж стосується «Ліона», то про «інтриги» Ремі Гарда любителі футболу напевно чули багато. Напіврезервний склад, що вийшов в Одесі, обігравати можна й потрібно було. Але своїм рішенням Гард домігся головного – поплутав карти своєму візаві. Молоді французи діяли не особливо яскраво, але фізично були готові тримати оборону усі 90 хвилин, із чим благополучно впоралися. У Франції ж відомих осіб було більше, однак не можна сказати, що, наприклад, Греньє або Гоміс чимось зуміли по-справжньому здивувати.
Суддівство
Улюблена тема футбольних уболівальників незалежно від результатів. Але ж якщо суддя прямо або опосередковано впливає на результат матчу (а в нашому випадку – двоматчевої дуелі), то обійти його стороною ніяк не уявляється можливим.
Зізнаюся чесно: я поняття не маю, що це таке першість Македонії з футболу. Але гадаю, що не помилюся, якщо скажу, що цей турнір явно не дозволяє арбітрам здобути достатній досвід для роботи на серйозному європейському рівні. Десятий за рейтингом суддя з чемпіонату Італії, Німеччини або Англії напевно має набагато більший авторитет, ніж Александар Ставрєв.
Звичайно, повісити усіх собак винятково на македонську бригаду арбітрів не можна. Але у Франції 90 відсотків епізодів контактної боротьби були трактовані на користь господарів. Тобто «Чорноморець» фактично був обмежений у виборі засобів ведення гри. Зокрема, наш єдиний форвард Антонов не мав майже ніякої можливості прийняти м’яч, відтіснивши корпусом суперника. Навіть якщо беки «Ліона» банально навалювалися на спину Олексієві, фол однаково давали нашому гравцеві. Також суддя дуже вибірково трактував ігрові зіткнення. Одне з них призвело до другої жовтої картки для Зубейка. Євген свого візаві зачепив, але зробив це очевидно без злого наміру і намагаючись виграти м’яч. Жовта картка в цій ситуації була, м’яко скажемо, необов’язковою. Вкотре можна здивуватися тому, як рефері ставляться до нашого клубу... Згадати хоча б епізод, коли гравець «ПСВ» з усієї сили штовхнув Рієру, так що Сіто полетів у ряд стільців, що стояли за полем, і ризикував одержати важку травму, але при цьому саме іспанець одержав червону картку, а хамська витівка голландця не удостоїлася подібного. Зрозуміло, що авторитет в очах європейських суддів потрібно заробити. Але ж УЄФА регулярно доповідає про те, що не розділяє футбол на західно- і східноєвропейський. А насправді...
Фортуна
За рівної боротьби – а «Чорноморець» за великим рахунком ні в чому не поступився іменитому опонентові – удача може виявитися одним із ключових чинників. Так і сталося. Про гол Ляказетта я вже згадував вище, і додати до цього нічого. Перспективний французький нападник усе зробив майстерно. І, головне, дуже вчасно для своєї команди. До кінця матчу залишалися вже лічені хвилини, «Чорноморець» був у меншості, знесилений. І шансів, щоб виправити ситуацію, у одеситів було мінімум. Можливо, цього разу фортуна повернула «морякам» боржок за той самий матч із «ПСВ», коли, за не дуже виразної гри, одесити зуміли домогтися необхідного результату. Але невже не можна було цього разу якщо не посміхатися нам, то хоча б «не діставатися нікому»? Ох вже ці дами...
Ще більша іронія долі в тому, що «Чорноморець» виходив на поле, уже знаючи наступного потенційного опонента. І ним став не «Шахтар», як були впевнені усі, а досить скромна чеська «Вікторія», яка створила сенсацію. З «гірниками» одеситам було б дуже важко суперничати, а от чехи, як не крути, є командою, яка «морякам» по зубах. Але, на жаль, замість «українського дербі» в 1/8-й фіналу Ліги Європи ми без особливого інтересу будемо спостерігати за баталіями французів і чехів.
Ризик
Одразу хочу сказати, що ні на йоту не сумніваюся в тренерському таланті Романа Григорчука. Цілком і повністю згоден з тим, що Роман Йосипович заслужено був визнаний найкращим футбольним наставником минулого року, і бажаю йому повторити цей успіх у році нинішньому.
Очевидно, і я вже про це згадував, у матчах з «Ліоном» Роман Григорчук зробив ставку на перевірених бійців, не випустивши у старті жодного новачка. Цей хід був зрозумілий і обговоренню особливо не підлягає.
Питання в іншому. У матчі на своєму полі «Чорноморцеві» було цілком до снаги дотиснути не найбойовіший склад «Ліона». У кінцівці другого матчу, після пропущеного м’яча, «морякам» уже кров з носа потрібно було забивати рятівний гол. Але в підсумку з п’яти замін, зроблених в обох двобоях, лише одна сталася раніше 85-ї (!) хвилини. Можна сказати, що, випускаючи Окріашвілі і Діденка на 85-й і 90-й хвилинах, Роман Йосипович ішов ва-банк. Але чи не пізно? Чи могли гравці встигнути зробити що-небудь за такий короткий час? Тренер завжди краще знає можливості своїх підопічних. Суб’єктивно здається, що Григорчук побоявся ризикнути, змінивши малюнок гри хоча б на 10-15 хвилин раніше... Так, можливо, при цьому хтось, зокрема й новачки, могли б згубитися на полі. А, можливо, вони, освоївшись, допомогли б організувати фінальний штурм воріт ліонців. Але тепер це вже не більш ніж міркування…
Підсумок
Передусім «Чорноморцеві» хочеться сказати дуже дякуємо! Такої європейської кампанії в новітній історії одеського футболу ще не було. З липня і по лютий уся Одеса дихала Лігою Європи, вболівала, тривожилася і жила в одному ритмі з нашою командою. Спасибі всім гравцям, спасибі тренерові. Спасибі керівництву клубу, яке часто залишається в затінку, але при цьому здійснює величезну роботу для того, щоб ми могли насолоджуватися футболом найвищого рівня. Іноді, дозволяючи собі легкі уколи критики за виступ в 1/16-й Єврокубка, мимоволі замислюєшся – невже це та сама команда, яка ще кілька років тому грала у першій лізі чемпіонату України на незаповненому стадіоні «Спартак»?.. «Чорноморець» зробив стрімкий прорив, задавши високу (але поки що не найвищу) планку сподівань для своїх уболівальників на майбутнє. І можна лише побажати, щоб у наступному розіграші європейського турніру при жеребкуванні вже усі суперники тримали кулаки, аби тільки не одержати в суперники НАШ «Чорноморець»!
