Кілька днів тому з Китаю повернулася група викладачів Одеського регіонального інституту держуправління Національної академії держуправління при Президентові України. Очолював її директор вузу, доктор політичних наук, професор Микола Михайлович Іжа. У складі делегації були професор Людмила Приходченко, доценти Наталя Колісніченко, Лариса Курносенко і Олександр Остапенко, слухачка другого курсу Катерина Рогачевська – член вченої ради інституту. Вони вивчали досвід підготовки державних керівників у Пекінському та Шанхайському адміністративних інститутах. Що корисного вони почерпнули у китайських колег? Про це веде бесіду з Миколою Іжею наш кореспондент.
– Наскільки мені відомо, у нашого інституту великі зв’язки із закордонними партнерами. Ми зазвичай орієнтуємося на Європу. І ось Китай... Миколо Михайловичу, як вам вдалося налагодити конструктивну співпрацю з китайськими колегами?
– Зізнатися, це було непросто й не так швидко, як хотілося. Наш вуз почав займатися цим проектом з 2007 року. У нас побував Генеральний консул Китаю в Одесі, провели круглий стіл. Ми неодноразово писали листи до облдержадміністрації, облради, департаменту міжнародних зв’язків Одеської міськради про необхідність налагодження партнерства з китайськими вузами. Але реально активізація проекту почалася з кінця 2011 року при Генеральному консулові У Сяо Інь, яка детально ознайомилася з усіма аспектами науково-педагогічної діяльності нашого інституту. Завдяки її допомозі й підтримці, її авторитету, яким вона користується в Міністерстві закордонних справ і, як я розумію, у Пекінському та Шанхайському адміністративних інститутах, справа пішла швидше. У результаті свій перший візит до Китаю ми здійснили 2013 року. До речі, Пекінський адміністративний інститут (як і Шанхайський) має ще й іншу офіційну назву – вища партійна школа. Пекінська ВПШ існує понад 60 років, а у статусі «адміністративний інститут» – 20.
– І як сприймаються ці дві назви?
– Цілком спокійно, бо це відповідає змісту діяльності вузу. І тоді, й зараз у процесі наших зустрічей віце-ректор Пекінського адміністративного інституту Ван Мін Джу підкреслив стратегічний характер нашого партнерства. До речі, це слово люблять китайці, і не тільки його вживають, але й реалізують його зміст стосовно системи підготовки та перепідготовки керівних кадрів.
– А готують керівників переважно в Пекіні та Шанхаї?
– Ні. В кожній провінції Китаю є свій регіональний адміністративний інститут. Провінції ж складаються з повітів (це як наші райони). У кожному повіті є подоба таких же інститутів, які займаються кадрами свого рівня. Вони фінансуються з місцевого бюджету. Точно так само, як і Пекінський та Шанхайський інститути. Де-юре Пекінським адміністративним інститутом керує мер міста Пекіна. Те ж саме і в Шанхаї.
– І не складно їм керувати такими великими містами й одночасно такими інститутами?
– Гадаю, ні, бо в країні створена продумана система підготовки та перепідготовки кадрів, тобто є школа, є апарат, який цим займається. Упевнений, що сьогоднішній успіх КНР обумовлений насамперед пильною увагою до добору кадрів-керівників.
Якщо говорити про міста… У Пекіні живуть 21-22 мільйони чоловік. А разом із Шанхаєм це 45 мільйонів (два міста – як ціла Україна…).
– Китайці збираються відвідати ваш вуз?
– Вони чотири дні працювали тут у нас в інституті, їздили по Одеській області, знайомилися з культурними, визначними історичними місцями Одещини. Але найголовніше: 11 жовтня 2013 року у нас в інституті, у присутності Генерального консула Китаю в Одесі пані У Сяо Інь, був підписаний меморандум, відповідно до якого ми співпрацюємо далі.
– Тобто процес від бажання започаткувати партнерство з китайськими колегами й до його реалізації забрав понад шість років…
– Так… Я дуже радий, що ми багато корисного для себе почерпнули. Ці два китайські вузи нас приємно здивували.
– Чим? Поділіться своїми враженнями.
– Насамперед вражений навчально-матеріальною базою. Ви уявляєте, у Пекінському інституті підвищують щороку свою кваліфікацію 10 тисяч державних керівників, у них 100 класів.
У Шанхаї – 50 тисяч. А навчаються й учителі, і керівники навчальних закладів, медицини, культури, бізнесу. У Китаї кожен керівник раз на п’ять років підвищує свою кваліфікацію протягом двох місяців.
– А у нас?
– А у нас максимум три-п’ять днів. Показово, що у них розроблено стратегічний план державної кадрової політики. У них немає кадрових експериментів, як у нас буває. Там неможливо призначити на посаду керівника, який не пройшов двомісячні курси підвищення знань. І на це в бюджеті закладається достатня сума грошей… Дуже серйозне фінансування. У вже згаданому мною стратегічному плані керівника нижчої та середньої ланки мовби ведуть, ростять…
– Такий досвід, досить ефективний, існував у колишньому СРСР.
– До речі, вони так і кажуть, що цей кадровий досвід вони запозичили у Радянського Союзу. Не пошкодували фінансування. Наприклад, на придбання нової літератури для бібліотеки в Пекінському адмінінституті виділяється 400 тисяч юанів. Якщо в гривнях, це 800 тисяч. У нас – у десятки разів менше…
А які у них затишні класи, гуртожитки, я б сказав, чотиризірковий готель… Вони навіть проводять тренінги для керівників провінцій на випадок непередбачених ситуацій – пожежі, повені, землетрусу… Їх до цього готують, вони шукають розв’язків у модельованій ситуації. А експерти оцінюють. Ми побачили в цих вузах класи, де оцінюють психологічні якості держуправлінця. На пальчик надівається колечко, підключене до комп’ютера. Програма визначає психологічний стан. А потім, одержавши відповідні рекомендації, працюють за індивідуальними проектами, щоб відкоригувати психіку чиновника. Я вже не кажу про інфраструктуру. Ті, хто навчається в цих вузах, поруч безкоштовно відвідують басейн, грають у гольф, теніс, ходять до тиру, танцювального класу. І все це доступно протягом кожного дня до 9 вечора. А у вихідні – до 19 години…
– А працівники інститутів можуть користуватися цими благами?
– Безсумнівно. І теж безкоштовно. До речі, у Пекінському інституті багато співробітників-пенсіонерів, які вже не працюють, але живуть поруч із вузом. Приходять у робочий час до інститутського ресторану і обідати, і снідати. Обід там коштує 6 юанів, тобто 1 долар. Крім того, у викладачів-пенсіонерів є спеціально відведена кімната, у якій обладнано відеоспостереження за аудиторіями. Вони в будь-який час можуть прийти послухати лекції, подивитися практичні заняття, які ведуть молоді колеги. І відразу дати методичну, наукову пораду.
– Як я зрозумів, китайські адмінінститути багато чим нагадують наші колишні вищі партійні школи. А як використовується ідеологічна складова в роботі з кадрами? Адже в країні комуністична система.
– Лейтмотив пропаганди: Китай – найсильніша держава, Китай усе виробляє, Китай може все, геть чисто все… Над цим повсякденно працюють. У нас же ідеологічну виховну роботу часто виконують соціальні мережі. Добре, якщо вони патріотично налаштовані, а якщо навпаки – що з цього вийде? А у китайців ідеологічний важіль дуже значний. І засоби масової інформації на це налаштовані. У Китаї понад 100 телеканалів. Там не побачиш телеведучого з іншої держави, який вів би свої політичні, пропагандистські програми.
До речі, у Пекіні в адмінінституті, як і в Шанхаї, обладнано телестудію, де слухачі навчаються виступати по телебаченню. Крім того, з даних студій на ці великі міста виходять професійні телепрограми. Ми з моїми колегами дійшли висновку, що адмінінститути готують елітарні кадри державних керівників, високоосвічених, справжніх менеджерів-патріотів. А що стосується резерву кадрів, то, як сказав керівник Пекінського адмінінституту, у столиці створено організаційне бюро, що займається набором слухачів на навчання та їх працевлаштуванням. У нас, на жаль, незважаючи на постанову Кабміну, іноді дуже складно працевлаштувати випускника Одеського інституту. Якби хоч одного керівника покарали за недбале ставлення до цього питання, то у нас в Україні (впевнений) такої проблеми не було б.
– Чи готують у китайських вузах учених?
– Звісно. Там існує магістратура (як у нас аспірантура).
– А захист?..
– Так, на жаль, у нас процедурні моменти в аспірантурі переважають над змістом. У них – навпаки. Магістранти ніяких іспитів не складають... Немає співбесід, тестувань… Вони за конкретним планом готують для захисту свою магістерську роботу з держуправління.
– Ну й на завершення – все-таки, які прикладні практичні моменти вашої співпраці з китайськими колегами.
– Наступний, другий, етап – це вийти на співпрацю між викладачами, аспірантами, слухачами. І третій етап – найвищий, реалізований на основі першого й другого, – це вже співпраця в напрямах соціальному, економічному та політичному, за участю інститутів, їх випускників, керівників органів публічної влади.
Ми поки що на першому етапі. Але хочемо прискорити цей процес.
А що стосується використання китайського досвіду, то тут кожен мій колега говоритиме на своїх лекціях тільки те, що побачив на власні очі і почув від наших колег.
Мені хотілося б, щоб про КНР знали не лише як про постачальника товарів широкого вжитку на український ринок. Це велика держава з великою культурою, зокрема й науковою.
Ми – президентський навчальний заклад, який підтримує політику Петра Порошенка. Але хочемо, щоб він звернув увагу на питання підготовки кадрів. Погодьтеся: без досвідчених кадрів неможливо реалізувати це завдання – жити по-новому. Без професійних, відповідальних, порядних, патріотично налаштованих керівників неможливо рухатися вперед.
