Одним із найцікавіших, на мій погляд, фільмів 5-го ОМКФ стала драма «Зимова сплячка» (режисер Нурі Більге Джейлан). Це історія чоловіка й жінки, що віддалилися одне від одного. Турок Айдин, колишній актор, веде колонку в місцевій газеті і разом із молодою дружиною Ніхаль утримує невеличкий готель у Центральній Анатолії.
Банальна пригода – каменем розбито скло в авто героя картини. Хуліганом виявляється син одного з бідняків, що орендують у Айдина землю. Мало того, що родина заборгувала, а тут іще й скло… Айдин залишається байдужим до горя бідних через власні переживання. Ніхаль обурюється нечуйністю чоловіка, конфлікт наростає, вогонь роздмухує ще й сестра Айдина…
– Зі злом потрібно вчинити протилежне, не опиратися йому, тоді лиходій засоромиться.
– Тобто ти гадаєш, що слід дозволити масове вбивство, заради того щоб лиходій засоромився?
– Я лише кажу, що лиходієві потрібно дати можливість відчути каяття. Пророк сказав: «Покута є прощення».
Узимку, коли степ укривається снігом, «заснулий» готель стає свідком мук родини. Відносини напружені до краю. Айдин, який прагне підкорити дружину, забороняє Ніхаль займатися благодійністю, яка була єдиною втіхою зневіреної жінки. На завершення чинене нею добро призводить до несподіваних наслідків.
«Фільм, який ви зараз побачите, народжений під щасливою зіркою», – такі слова можна прочитати в одному з кадрів картини. Вона триває понад три години – і варта витраченого на перегляд часу. Можливо, ви знайдете себе в комусь із героїв і зрозумієте, що з вами діється…
