Українські футбольні клуби не так часто грають у фіналах європейських турнірів, щоб полишати без уваги такі випадки. Тим більше що подібного успіху домігся не «Шахтар» – найуспішніший представник країни на міжнародній арені в останні роки й не «Динамо» – клуб, який на даний момент володіє найкращим поєднанням складу, фінансування та інфраструктури, а скромний за мірилом вітчизняних грандів «Дніпро».
Гадаю, не дуже помилюся, якщо припущу, що у фінальному матчі Ліги Європи за «Дніпро» вболіватиме вся Україна. Та й так вдало склалося, що матч буде проходити зовсім поруч – у Варшаві. Полякам уже явно ближчий за духом дніпропетровський клуб, ніж далекі іспанці. Можна сказати, що команді Маркевича належить грати майже на своєму полі. Але на цьому сприятливі моменти фіналу для «Дніпра» закінчуються. При такому суперникові, як «Севілья», команді доведеться докласти надзусилля для перемоги. Чому? Для відповіді на це запитання варто познайомитися ближче з іспанським клубом зокрема та з Лігою Європи загалом.
Почнімо з того, що «Севілья» є чинним переможцем турніру, що вийшов у фінал другий рік поспіль. Більше того, якщо брати історію не тільки Ліги Європи, але і її попередника – Кубка УЄФА, то іспанський клуб є одним із лише чотирьох триразових його чемпіонів, у компанії таких грандів, як італійські «Ювентус» та «Інтер», а також англійський «Ліверпуль». У разі ж перемоги над «Дніпром» «Севілья» стане найтитулованішою командою в історії змагання. Чим не гідна мотивація?
Взагалі, проаналізувавши останні 12 років, можна сказати, що Ліга Європи мов створена для клубів із Піренейського півострова. З 2003 року лише чотирьом колективам, що представляють не Іспанію або Португалію, вдалося перемогти в турнірі: це російські ЦСКА та «Зеніт», наш «Шахтар» і «Челсі», що випадково потрапив до ЛЄ. Усі інші перемоги поділили між собою «Порту», «Валенсія», «Атлетико» і, власне, «Севілья». За ці роки були два цілком іспанські й один португальський фінал.
Важливе уточнення: коли «Севілья» виходила у фінал Ліги Європи, вона його неодмінно вигравала. Жодної осічки. Що в основний час, що в серії пенальті, як у 2007 або 2014 роках.
До матчу з «Дніпром» команда Унаї Емері підходить на куражі, проводячи свій, на хвилиночку, найкращий сезон в історії. За тур до кінця чемпіонату Іспанії «Севілья» набрала 73 очки, чого команді не вдавалося за 110 років (ох, у неї ще й ювілейний сезон!). Якщо винести за дужки «Реал» і «Барселону», а також Мессі та Роналду (ви ж розумієте, що у них власний чемпіонат), то в «Севільї» на даний час найкраща атака в чемпіонаті (68 м'ячів, 1,8 гола за матч). З них 19 на рахунку колумбійця Карлоса Баккі, який і в ЛЄ встиг вирізнитися п'ять разів. Але стежити потрібно не тільки за ним, бо долучатися до атаки й забивати у складі «Севільї» вміють мало не всі польові гравці. З тих, хто регулярно з'являвся на полі, не забивали поки що за іспанський клуб лише захисники Аррібас, Наварро і добре знайомий «Дніпру» екс-динамовець Тремулінас.
«Севілья» – команда мобільна, технічна та швидкісна. Емері зібрав досить молодий склад. У клубі є лише п'ять гравців, старших за 30 років, із них двоє – воротарі. Цікаво, що середній вік «Севільї» та «Дніпра» майже однаковий (27 років і 27, 4 роки), але у складі української команди більше старших футболістів грають ключові ролі. Важко сказати, стане це плюсом чи мінусом у варшавському поєдинку.
До вирішального матчу Ліги Європи «Севілья» дійшла на марші. Заради справедливості потрібно сказати, що у іспанського клубу у плей-оф був тяжчий маршрут, ніж у «Дніпра», який пройшов «Олімпіакос», «Аякс», «Брюгге» і лише на стадії півфіналу натрапив на клуб із європейського топ-чемпіонату «Наполі», який (що традиційно для італійців в останні роки) поставився до можливості вийти у фінал без зайвих емоцій. «Севілья», своєю чергою, пройшла менхенгладбаську «Боруссію», «Вільяреал», «Зеніт» і «Фіорентину». І у вісьмох матчах плей-оф лише раз зіграла внічию (у Санкт-Петербурзі, 2:2), вигравши всі решту матчів із загальним рахунком 16:6.
Можливо, прочитавши все написане вище, ви подумаєте, що дивитися фінал Ліги Європи – справа цілком марна, адже його результат і так очевидний... Але тим і вабить футбол, що рано чи пізно закінчуються будь-які серії, а вже в одному окремо взятому матчі навіть визнаний фаворит може схибити. «Дніпро» вже домігся історичного успіху. Але, погодьтеся, вам буде дуже прикро, якщо раптом фінальний свисток матчу у Варшаві зафіксує перемогу української команди, а ви цього не побачите. Тож 27 травня віднайдіть кілька годин вечірнього часу і присвятіть його футболові. Фінал Ліги Європи точно того вартий.
