Фінал Ліги чемпіонів завершився прозаїчно. Буденно, хоч і проходив у вихідний день. Ніщо так і не змогло зупинити «Барселону». Мабуть, єдине, що призвело б до іншого результату – якесь провидіння, чудо, Фортуна, що повернулася обличчям до команди в чорно-білій формі. Нижчеподаний текст я адресую тим, хто щиро, з усієї душі бажав перемоги «Ювентусу». Не сумуй, мій туринський друже. Футбольного бога не існує.
Якби він був, то напевно зазирнув би в очі Джанлуїджи Буфону. Людині, яка в силу сучасних віянь футболу ніколи не буде офіційно визнана найкращим гравцем бодай року, що вже казати про більший період. Усі будуть хвалити Мессі, Неймара, Роналду... А про того, хто звів воротарську майстерність у ранг мистецтва, незабаром забудуть. Скільки ще залишилося грати Буфону? Скільки ще шансів буде в нього виграти Лігу чемпіонів? Хіба він не заслужив цю перемогу? Але футбольного бога немає... І міркувати про це безглуздо.
Навіть якщо ти щиро розчарований поразкою у фіналі, не квапся засуджувати «Ювентус». У тебе немає на те жодних причин. «Барселона» завжди любила прикрашати свій склад футбольними «коштовностями»: Марадона, Лінекер, Стоїчков, Ромаріо, Хаджі, Роналдо, Фігу, Ривалдо, Клюйверт, Анрі, Роналдіньо... Команда в усі часи мала для цього досить можливостей. «Барселона» недоторканна. Будь-які неприємності оминають команду, а вже уявити, що «Барсу» з якихось причин викинуть із чемпіонату Іспанії, неможливо. Це не «Ювентус», який за межами Італії люблять більше, ніж у самій країні, незважаючи на всі заслуги. Згадай, мій друже, що лише дев'ять років тому «доброзичливці» прагнули знищити цей клуб, опустивши його практично на саме дно. Але він зумів повернутися – сильним і сміливим.
«Барселона» відома на цілий світ своєю школою. Але з іронії долі фінал виграли не вихованці клубу, а мільйони. Мільйони євро. 18 – це Ракитич. 81 – це Суарес. 57 – це Неймар (хоча багато говорять, що бразилець обійшовся й того дорожче). Разом 156 мільйонів... По 52 за кожний гол у фіналі Ліги чемпіонів.
Для порівняння, вартість усіх (!) гравців, що вийшли на поле у складі «Ювентуса» в цьому фіналі, склала 136,3 мільйона євро. З них 51 – це трансфер Буфона, що відбувся в далекому 2001 році. Мабуть, символічно, що єдиний гол у ворота «Барселони» забив найдорожчий з гравців, куплених «Ювентусом» за останній час, – Альваро Мората, за якого віддали цілих 20 мільйонів євро. Гроші вирішують усе. Хочеш перемагати – купуй.
Проблема в тому, що Італія вже не така приваблива для тих, кого називають футбольними зірками. Але ти, мій друже, і сам це знаєш. Фінансова криза, неможливість суперничати з іспанськими й англійськими командами в рівні зарплат. Застарілі стадіони, більша частина яких була побудована ще до Чемпіонату світу 1990 року. Ну й сам італійський футбол – коли всякі «Пескари» або «Чезени» не відчувають жодного пієтету до грандів і безсовісно стелятся в підкатах, роблять «коробочки» і ставлять корпус так, що не кожен борець витримає. Тут не бережуть зірок. Запитайте у тих же Роналдо або Марадони.
За «Барселону» вболівати легко. Це клуб-реклама, визначна річ. Він блищить і переливається на сонці всіма кольорами прапорів Іспанії, Аргентини, Бразилії й Уругваю. «Барселона» – це 5:0, 6:0. Замало? Тоді 8:0! «Барселона» – це Шакира й син Мессі. Це зачіска Неймара й укуси Суареса. Це Вермален, який виграє три турніри за один матч у сезоні. Це клуб-огляд. Вам зовсім необов'язково дивитися всі ігри «Барселони» від свистка до свистка: досить подивитися відео з найкращими моментами. Уболівати за «Барселону» – це задоволення.
Уболівати за «Ювентус» – це праця. Це Голгофа. Уже виросло покоління, яке не пам'ятає останню перемогу в Лізі чемпіонів, золоті епохи Зидана й Недведа. Не всі сьогодні знають про вигнання в Серію Б. Це клуб, чий шлях – постійне подолання труднощів. І вірні вболівальники йдуть по цій дорозі. Рік за роком. Матч за матчем. За іграми італійського чемпіонату не завжди зробиш нарізку найкращих моментів. Такий момент може бути один за весь поєдинок. І заради нього варто дивитися кожен матч цілком.
Чи заслужили вболівальники «Ювентуса» бути нагородженими за свої старання й жертви? Знову це питання... Ти ж пам'ятаєш про футбольного бога…
«Ювентус» останній раз грав у фіналі Ліги чемпіонів 2003 року. На шляху до нього, у півфіналі у відповідь, лідер команди Павло Недвед на 73-й хвилині забив вирішальний гол у ворота мадридського «Реала», а на 82-й заробив жовту картку, яка не дозволила йому зіграти у фіналі турніру. Через багато років УЄФА зробить так, що на вирішальних стадіях Ліги чемпіонів жовті картки обнуляються, щоб подібних ситуацій більше не було. Але сльози Недведа тоді бачили всі... 2015 рік. Джорджо К’єлліні. Уособлення мужності у футболі. Людина, яка, кидаючись під м'яч або на перехоплення, розбивала голову частіше, ніж багато які боксери. Цементуючий гравець оборони «Ювентуса» вилетів через безглузду травму на тренуванні за кілька днів до фіналу. Зла доля? Прокляття?
Якщо футбольний бог і є, то він віддає перевагу теплим пляжам Іспанії перед холодними горами П'ємонту. Але його, найімовірніше, просто немає. Не намагайся заперечити перемогу «Барселони» – четверту за останні десять років. Вона цілком справедлива. «Ювентус» зробив усе, що було в його силах. Ти теж, уболіваючи за туринський клуб, зробив усе, що було у твоїх силах. Скоро осінь, усе зміниться в окрузі... У «Барселони» буде ще багато фіналів. А ти запам'ятай цей день і в жодному разі не втрачай віри. Не у вигаданого бога, ні. А в те, що працьовитість і самопожертва ще здатна творити справжні дива.
