Напевне після оголошення результатів жеребкування плей-оф кваліфікації до чемпіонату Європи-2016 у більшості українських уболівальників у пам'яті спливли події 16-річної давнини. Так, зі Словенією ми вже з'ясовували відносини. На жаль, перемогу тоді святкував аутсайдер. Чи є зараз Україна однозначним фаворитом протистояння? Спробуймо розібратися.
Почнемо, мабуть, з того, що нашій збірній категорично протипоказано потрапляти у стадію плей-оф. П'ять попередніх спроб, хоч і проходили по-різному, завершувалися з тим самим результатом. При цьому, що цікаво, свої найкращі матчі Україна проводила саме будучи аутсайдером протистояння. Можна згадати поєдинки проти Німеччини (1:1) та Франції (2:0). Очевидно, сильні опоненти мобілізують наших гравців. Ну а слабких ми традиційно недооцінюємо.
Так було і 1999 року, коли збірна, сформована на базі київського «Динамо», яке своєю чергою було на піку своїх можливостей, підходила до дуелі зі скромними словенцями. Лунали голоси: «Та що це взагалі за команда? Один більш-менш відомий гравець на всю країну – Захович – і той виступає лише в чемпіонаті Португалії! Та ми, обігравши «Реал» і боровшись із «Баварією», винесемо цих словенців однією лівою!». Голи зоряної пари Шевченко – Ребров давали українцям надію. Але, на жаль, вона відлетіла геть із голом Павліна на засніженому полі переповненого «Олімпійського»...
«Хороший суперник, можемо бути задоволені. Але не можна допускати недооцінки словенців». Це слова тренера нашої збірної Олександра Заварова, сказані кілька тижнів тому. То чим же так може бути зараз задоволена наша збірна?
Склад. Кілька хороших хлопців
Словенців не можна віднести до топ-збірних. Але той, хто завважить цих хлопців (саме таке прізвисько носить ця команда: «fantje» – «хлопці») слабкими, може дуже обпектися.
На відміну від футболістів нашої команди, що має у складі лише одного легіонера із провідних чемпіонатів Старого Світу, гравці збірної Словенії не варяться у власному соку, а воліють виступати в топових лігах, нехай і не в найсильніших клубах. Хоча є й винятки. Наприклад, у складі Словенії просто неймовірна конкуренція на воротарській позиції, де за право бути першим номером суперничають Ян Облак із мадридського «Атлетико» і Самір Ханданович із міланського «Інтера». Обидва – голкіпери високого класу, пробити яких нашим гравцям буде ой як непросто.
Втім, до воріт іще треба дістатися, подолавши опір словенських гренадерів. У грі в захисті футболісти цієї збірної підковані добре – інакше навряд чи вони були б затребувані в італійській серії А. А там виступають такі лідери команди, як Боштьян Цесар, Ясмін Куртич і Валтер Бірса. Є у складі словенців і форвард високого рівня. Це Йосип Ілічич із «Фіорентини». Кілька гравців (Рене Крхін, Боян Йокич) грають в Іспанії. Є представники Франції (Роберт Берич – з ним у матчах Ліги Європи проти «Сент-Етьєна» зустрічалися футболісти «Дніпра»).
Загалом, словенці – це не зірки першої величини, але футболісти, що регулярно грають проти таких зірок. Здебільшого це роботяги, які в матчах проти України будуть «вигризати» кожен сантиметр поля і стояти стіною, захищаючи свої ворота. Наша команда таких суперників, скажімо так, не любить. Тому тренерському штабові Фоменка належить поламати голову, намагаючись придумати способи гри проти Словенії.
Тренер. Остання ставка Катанця
У 52-річного Сречка Катанця є традиція: за рік-два до того, як Словенії належить грати у плей-оф проти України, він стає головним тренером своєї збірної. Так було 1998 року, коли на той час молодий наставник, який щойно завершив кар'єру гравця, погодився обійняти цю посаду. Мало хто вірив у можливості Катанця, але він не тільки обіграв Україну та вперше в історії Словенії вивів збірну на чемпіонат Європи, але й двома роками пізніше повторив цей успіх, зігравши зі своєю командою на мундіалі. Щоправда, потім на якийсь час Сречко пропав із тренерських радарів. Ні, він і далі працював: очолював грецький «Олімпіакос», збірні Македонії й ОАЕ, але все це, за великим рахунком, явно не рівень амбіційного фахівця. І ось, 2013 року йому знову довірили рятувати батьківщину. І знову Катанець грає зі своєю командою стикові матчі проти України. Але тепер йому не 35 років. І не виключено, що на коні у Катанця стоїть його кар'єра. Якщо він виведе збірну на «Євро», то здобуде шанс прорватися в когорту топ-тренерів. Якщо програє – імовірно, назавжди залишиться наставником клубів і збірних другого-третього ешелону. Сречко напевне все це розуміє і, скоріш за все, поставить на майбутні матчі все, що має.
У підсумку
Нас чекають два непрості матчі, у яких нервів і боротьби буде набагато більше, ніж самого футболу. Можна припустити, що знову, як і 1999-го, у перебіг гри може втрутитися погода. Все-таки листопад що в Україні, що у Словенії – пора вже не тільки дощова, але й снігова. Не варто чекати багатьох голів, якщо, звичайно, з якоїсь випадковості оборона однієї з команд не почне чудити або ж не начудять судді. Загалом, запасайтеся валідолом і тримайте кулаки за нашу команду. Усе, що потрібно українським футболістам, – це підтримка і трішки щасливого випадку. Тоді, можливо, історія не повториться й із шостої спроби ми зможемо, нарешті, скорити плей-оф.
