Серед волонтерів є чимало жінок. А жінка – це тепло і затишок, якого так бракує на фронті. Тож не дивно, що бійці так тягнуться до своєї Ксюші.
Оксана Алексєєва з посмішкою пригадує, як одного разу заблукала, коли їхала на блокпост, де не було жодного розпізнавального знака. Проте від свого маршруту відступати й думки не було. Дякувати Богу, там були наші. Адреналін – зашкалював.
Це не єдина така історія. Адже кожен випадок, кожна людина, кожен виїзд, кожна ситуація – все це назавжди залишиться в пам’яті…
Силою свого характеру вона не поступається жодному чоловікові. Можливо, тому, що з раннього дитинства була пов’язана зі спортом. Спочатку сама стала майстром спорту з дзюдо, потім виховувала маленьких борців. Згодом відкрила невеличкий магазин спортивного харчування й допомагала нашим атлетам перемагати у світових змаганнях.
Але коли 2014 року почалися відомі події на сході України, рішення було прийнято одразу і обговоренню не підлягало.
– Волонтеркою я стала несподівано навіть для самої себе. Кілька моїх друзів служили у 28-й механізованій бригаді. З них усе й почалося. Спочатку адресна допомога, а вже восени 2014 року кількість моїх підопічних облічувалася сотнями, – розповідає Оксана Алексєєва.
Військовики знають і люблять свою кураторку, адже за весь цей час пані Оксана (або Ксюша, як полюбляють її називати бійці) неодноразово побувала на передовій. Левова частка поїздок припала на 2015 рік. Зараз, коли держава спроможна забезпечити найнеобхіднішим наших захисників, потреба в частих поїздках на передову відпала, адже це додаткові кошти на пальне, які можна витратити на гостро необхідні підрозділам речі й завдяки гуманітарній програмі від «Нової пошти» безкоштовно відправити їх посилкою хлопцям на фронт.
Варто зазначити, що в Оксани Алексєєвої є своя волонтерська команда. Невелика, але дуже сильна.
– Нам доводиться стикатися зі звичайною радянською бюрократією, – з болем у душі зазначає пані Оксана. – Техніка стара і практично розвалюється. Нам потрібні генератори та бензопилки, які начебто навіть і є на складах, але хлопці не можуть їх отримати, бо за старою «штаткою» тих кілька штук, які вони отримали, – досить. Також гостро стоїть питання з приладами нічного бачення. А аптечки, на жаль, у нас і досі старого зразка...
Одним із неприємних моментів у роботі Оксани стала скарга деяких із її підопічних, які пішли служити зараз за контрактом. Хлопці розповіли, що в одній із частин їм видали старі смердючі невипрані спальники. Але це так, дрібниця. Бійці купили собі нові спальники, слава Богу, зарплата дозволяє. Хоча, як вважає пані Оксана, це неправильно. Вона впевнена, що справ у волонтерів іще багато, але більшість із них пов’язана з крадіжками та корупцією у Збройних силах. На її думку, у нас потужна і вмотивована армія. Треба просто прибрати пару паршивих овець, які ганьблять її, псують її імідж…
Батьки не схвалюють вибір Оксани. Але вона розуміє: вони просто дуже за неї хвилюються. Син часто ревнує. Каже: «Твої солдати іноді тобі дорожчі, ніж я». На жаль, через війну Оксана рідко проводить час разом із ним. Але він усе розуміє, не ображається і намагається їй допомагати.
– Це не можна назвати роботою. Це моя громадянська позиція і поклик серця. У моїй країні точиться війна. І я захищаю свою Батьківщину так, як можу. Поки наші вояки зі зброєю в руках дають відсіч ворогові на фронті, я і такі, як я, будемо всіляко їм допомагати і підтримувати їх. Ми всі громадяни однієї країни, ім’я якої – Україна. І наші діти мають рости у вільній державі, – говорить волонтерка.
За час свого волонтерства Оксана Алексєєва кардинально змінила своє ставлення до людей і до життя. Перед її невтомністю і силою духу хочеться схилити голову і запитати: звідки можна черпати таку шалену мотивацію?
– Війна всіх нас змінила, вона оголила інстинкти, – ділиться думками пані Оксана. – Іноді, буває, опускаються руки. Але я ставлю собі питання: «А як хлопцям на фронті? Хто їм допоможе, якщо я здамся?». Тож ми самі себе мотивуємо. Ми – хлопців, хлопці – нас. Але найсильніша мотивація – це мій син. Я дуже хочу, щоб він ріс у мирній вільній країні і його діти ніколи не знали жаху війни!
