Не так давно, виступаючи перед семінаристами в Римі, Папа Франциск вжив два близькі, але не ідентичні за значенням італійські слова «mediatore» та «intermediario», щоб наголосити на різниці між священицтвом як глибоким особистим залученням у службу Богові й парафіянам і професією священика як внутрішньо байдужим виконанням певної роботи. Закликав майбутніх пастирів прагнути до першого варіанту і уникати другого. Обидва слова українською перекладаються однаково – «посередник», тож нам важко вловити нюанси значень. Але не переймаймося: судячи з обговорень на форумах, для багатьох італійців це теж проблема, хоча загалом вони поставилися прихильно до філологічних аргументів понтифіка. Сам же він, мабуть, покладався на те, що його найперша аудиторія – семінаристи – вивчає середньовічну латину, з якої й походить дана семантична диференціація, тож студіозуси мусять зрозуміти думку без зусиль.

Коротше кажучи, лінгвістичне спотикання не спровокувало в італочитаючому суспільстві конфлікту, скоріше навпаки – навіть викликало певне замилування мовними багатствами. Та не так сталося в суспільстві іспаномовному довкола вживання двох інших слів, які вже можна цілком адекватно перекласти як «рід» і «стать». Феміністичні журнали кинулися цькувати шанованих науковців із іспанської Королівської академії, які дійшли колегіальної згоди, наполягаючи, що вирази типу «родове насильство» випадають із традиції слововживання, а слід би говорити й писати «насильство на статевому ґрунті». Феміністки почуваються вкотре пригнобленими: філологи не дозволяють розрізняти суто біологічний і соціальний аспекти «гендерного питання». Насправді ж, слушно зазначають академіки, феміністичний дискурс механічно запозичив слововживання з англійської мови, де «gender» і «sex» мають значення, далеко не ідентичні іспанським «genero» і «sexo» (як і нашим «рід» і «стать»). А оскільки дискурс той від початку розвивався англійською, то й вийшла така заковика. У нас, до речі, справа вирішилася просто впровадженням таких слів, як «гендер», «гендерний» тощо, тож і не маємо клопоту з питанням, чи правильно казати «статеве приниження» абощо. 

Тим часом проблема є ширшою, ніж може здаватися, і деякі ЗМІ вже іронізують, наприклад, з того, що вдумливе споглядання нині означає багатогодинне сидіння при телевізорі, толерантність – це вже не прощення людських слабкостей у надії на виправлення, а байдужість до добра та зла, діалог же – не спільний пошук істини, а просто балаканина без теми й мети. 

Наша ж історія якось так склалася, що важко собі уявити настільки принципові та масові сутички довкола лексичних тонкощів. У найбільшому разі хтось поговорить про те, що оцей вираз «гарний», а отой «не дуже», не особливо вдумуючись у значення та будову слів, у логіку зв’язку між ними. Але з цього не випливає, що слова не справляють на нашу психіку враження – хоч би й не усвідомленого. Особливо це важить зараз, коли війна шарпає людей на всіх рівнях – фізичному, матеріальному, психічному, духовному. Дехто, попри брак традиції, це розуміє. Взяти хоча б досить простий, очевидний приклад – свого часу згадувані у ЗМІ рекомендації по Маріупольському університету, де авторитетні викладачі філфаку наполягали на недопустимості слова «колоради», а натомість вимагали вживати зворот «проросійські активісти», так само як замість «сепарів» і «терористів» – «ополченці ЛНР, ДНР», слово «війна» навіть не розглядалося, а замість абревіатури АТО пропонувався вираз «військовий конфлікт на Сході України». До того ж зі словом «Схід», написаним з великої літери, – натяк, що йдеться не про географічне розташування, а про усталений культурно-історичний регіон, щось на кшталт Близького Сходу в Азії, Дикого Заходу в Америці або Російської Півночі. 

Але якби вся справа була в подібних примітивних застосуваннях, які скоріше викривають автора, ніж впливають на читача, не було б сенсу щось говорити на цю тему. Насправді ж як конструктивний, так і деструктивний впливи мови на свідомість влаштовані складніше. Європейці це розуміють, тому й ставляться настільки пильно до вживаних ними слів. Тож коли йдеться про європейський вибір, не зайве згадати, що спочатку були суперечки номіналістів і реалістів, а вже потім з’явилася парова машина. Сама хронологія показує, що за чим іде і що чим обумовлене в досягненнях європейської цивілізації.