«Гнилий оселедець» Кремля

Минулого тижня Міністерство оборони Російської Федерації поширило сенсаційну заяву, нібито військові США підтримують ІДІЛ, убезпечуючи відхід її бойовиків з оточених російсько-сирійськими силами міст. Оглядач американської «Нью-Йорк Таймс» Кристіан Керіл проаналізував заяву російського керівництва. «Спільнотам «Конфлікт Інтелідженс Тім» і «Беллінгкет» було потрібно лише кілька днів, аби упевнитися, що ця заява є суцільною брехнею, – пише він. – Адже одні зображення, надані росіянами на підтвердження їхньої версії, виявилися стоп-кадрами ролика популярної комп’ютерної гри, інші – копією фотоматеріалів, оприлюднених 2015 року Міністерством оборони Іраку про його власну діяльність». Схоплені за руку росіяни визнали, що використали підроблені докази, але спростовувати всю заяву не поспішають. Натомість вони намагаються сфабрикувати інші – «безумовно справжні» – докази. Тобто такі, на спростування яких «Беллінгкет» витратить щонайменше місяць або два. «Російська машина брехні працює на повних обертах, попри те, що її постійно викривають у всьому світі», – пише журналіст. 

Для створення викривленої картини світу Кремль не шкодує ані коштів, ані людських ресурсів, ані репутації. У суботу російський телеканал «Дождь», що вважається опозиційним до Путіна, посилаючись на буцімто авторитетне західне видання «Люксембург Геральд», оприлюднив матеріал, у якому звинуватив дружину Президента України Марину Порошенко у привласненні коштів відомого благодійника Джорджа Сороса. Мовляв, гроші, які фонд «Відродження» виділив на потреби хворих дітей, «відмивалися» конвертаційними центрами. 

Автор цих рядків вирішив проаналізувати навіть не сам матеріал, а джерело публікації, – перевірити, чи існує видання «Люксембург Геральд» насправді. Сайт із такою назвою справді є, і стаття «Дружина президента Порошенка замішана у розкраданні грошей нужденних дітей» розміщена на його сторінках. Однак виявилося ще кілька цікавих фактів.

Усі статті, що розміщені на цьому сайті, насправді належать іншим виданням. Але ані підписів авторів, ані посилань на джерела вони не містять. Наприклад, стаття під назвою «У замку Шато Віанден відкрився інформаційний центр вартістю 5 мільйонів євро» узята з люксембурзького ж видання «Кронікл», але без посилання на нього. А головним джерелом наповнення сайту, що його називають «провідним європейським інформаційним ресурсом», виявилося всесвітньо відоме видання «Гардіан». Стаття під заголовком «Питання німецького політика про «російську трубу» цілком узята звідти. Чи варто говорити, що ані посилання, ані авторства замітки «Геральд» не вказує. Репортер агентства «Асошиейтед Прес» Адам Плоурайт опублікував у «Гардіан» проблемну статтю «Чи призведе «Брекзіт» до появи британського Макрона?». Сайт «Люксембург Геральд» передрукував її цілком до останнього слова, знову-таки вдаючи, що це власний авторський матеріал. Не пощастило навіть всесвітньо відомій публіцистці Наталі Ноугаред, яка співпрацює з «Гардіан» із 2014 року. У згадуваному «Геральді» вона стала анонімним автором, хоча блискучий аналіз «Гарний підсумок року Трампа – ми йому не цікаві» не різниться із опублікованою нею у «Гардіан» статтею навіть не назвою, а жодною комою.

«Люксембург Геральд» заснований 2013 року – це спеціально зазначено у вихідних даних сайту. Перші дві статті датовані червнем 2013 року. Однак одна з них належить перу кореспондента того ж самого «Гардіан» Райана Галлахера і написана ним… у жовтні того ж року. А другу її справжній автор Анджело Янг написав для американського «Інтернешнл Бізнес Тайм» аж 25 лютого 2015 року. Не інакше, «авторитетне європейське видання», на яке із таким ентузіазмом посилається «Дождь», має власну машину часу, але не в змозі оплатити працю перекладача матеріалів рідними для люксембуржців французькою або німецькою з англійської.

До речі, замітка про буцімто вкрадені у нужденних дітей Мариною Порошенко гроші видається єдиним справді авторським матеріалом «Геральда». Отже, весь сайт – лише недолуга підробка на кшталт тих «доказів» генштабу РФ з комп’ютерної гри. Десять років тому подібні звинувачення вже висували дружині іншого президента України – Катерині Чумаченко-Ющенко. Хоча вони теж не мали жодного юридичного доказу, а винними у розтринькуванні грошей виявилися якраз опозиційні до Ющенка структури. Але того разу метод «гнилого оселедця» спрацював. Кремль повторюється, і сьогоднішній римейк трагедії десятирічної давнини виглядає дешевим фарсом.

Рубрика: 
Выпуск: 
Автор: 

Схожі статті