Небезпечна гра у власні ворота

Несподівана зміна точки зору провідного видання Демократичної партії США щодо ним же розпочатої інформаційної кампанії не може не викликати подиву. Ще кілька тижнів тому та ж сама «Нью-Йорк Таймс» лякала читачів неминучою війною з Північною Кореєю, мовляв, торгівля навколо ядерної програми Кіма скінчилася нічим. Стаття під гучним заголовком «Самознищення демократії» малювала апокаліптичну картину встановлення диктатури на Капіталійському пагорбі. Видання охоче цитувало листа якогось Генрі Арона з Інституту Брукінгса: «Трамп є політичною зброєю масового самознищення для американської демократії – її норм, її моралі, людської гідності». Автор замітки Томас Едсалл, не шкодуючи чорної фарби, розповідав про істотне зменшення демократичних свобод, про те, що американські політики сьогодні ставляться до своїх суперників як до ворогів, залякують вільну пресу тощо. «Чим довше Трамп залишається в Овальному кабінеті, тим більшою є небезпека, що він значно зруйнує інституції, які мають бути противагою президентській владі», – писав Едсалл. Саме на сторінках «Нью-Йорк Таймс» політолог Мічиганського університету Артур Лупія опублікував такий пасаж: «Падіння авторитету Америки, що розглядається як нестабільний і ненадійний партнер, створює нові міжнародні можливості для таких людей, як Путін, який обіцяє хоча б відносну стабільність…».

Але кілька днів тому тон публікацій змінився. Провідному оглядачеві «Нью-Йорк Таймс» Девіду Леонгарду, що послідовно і невтомно критикує Дональда Трампа вже другий рік поспіль, трапилася на очі книжечка з короткою назвою «Імпічмент» авторства вченого юриста Каса Санштайна. У книжці жодним чином не згадується прізвище Трампа. Там лише викладаються правові та історичні основи процедури імпічменту. 

Розмови про імпічмент Трампа почалися через кілька тижнів після того, як він очолив Сполучені Штати, йому навіть не дали повністю увійти у курс справ, скаржився Санштайн. Саме тому він і сів писати цю книгу – застереження від безрозсудного популізму. 

Слід зауважити, що сам Леонгард, на публікації якого ми неодноразово посилалися, також завзято пропагував імпічмент. «Прочитавши книгу, я дійшов висновку, що демократам не варто докладати значних зусиль у просуванні ідеї імпічменту, бо шансів на це насправді обмаль. Конгрес контролюють республіканці, і ця ідея їх не надихає, – веде він далі. – Звісно, Трампова поведінка обурює, але засновники Сполучених Штатів, як це видно з книжки Санштайна, вважали доцільним імпічмент зовсім за інші гріхи». Втім, ігнорувати управлінську кризу, що панує у Сполучених Штатах, було б помилкою для всіх американців, незалежно від партійності, вважає оглядач «Нью-Йорк Таймс». 

«Те, що Трамп чинить останніми тижнями, підкреслює його управлінську нездарність: провокації мусульманської спільноти, звинувачення «Ен-Бі-Сі Ньюз» у публікації замовних матеріалів, порушення принципів верховенства права, постійна брехня тощо, – розвиває думку Леонгард. – Конгресові вже час втрутитися і навести лад». 

Справді, шляхів подолання кризи, крім імпічменту, є чимало. Зокрема, у Конгресі вистачає впливових республіканців, що можуть нагадати Трампові його місце в американській моделі демократії. Ціла низка законів була прийнята всупереч опору Трампа лише погрозою подолання вето, а не застосуванням згаданої найрадикальнішої процедури. Навіть просте послаблення позиції консервативної фракції парламенту щодо обговорення імпічменту – вже неабиякий сигнал для чинного президента. Але застосування цього «останнього конституційного засобу», як бачимо, Леонгард вважає поки що недоцільним. 

Цікаво, що змусило рупор Демократичної партії облишити традицію щоденного цькування Трампа? Чи не надихнув демократів на такий поворот наочний приклад нашої країни, де в ненависті до чинного президента деякі політики не помітили, як перейшли на бік ворога, не гидуючи ані грошима від пошту Януковича, ані допомогою кремлівських політологів? Адже цитата улюбленого експерта «Нью-Йорк Таймс» Левицького: «Очевидно, ми повинні вивчити втручання Росії в повній мірі, але звинувачувати Путіна в тому сьо­годні буде смішним. Ми, американці, створили цей безлад» – майже дослівно повторює гасло «Ворог не в Москві, а в Києві».

Рубрика: 
Выпуск: 
Автор: 

Схожі статті