(до 80-річчя Дмитра Шупти)
Дмитро Шупта, відомий поет-шістдесятник, в’язень сумління, учасник Руху Опору в Україні в 1960-1990 рр.., громадський і культурний діяч щойно відзначив своє 80-річчя.Його щиро вітали друзі, колеги-спілчани, а також Політрада Народного Руху України, котра нагородила ювіляра вищою відзнакою НРУ «За заслуги перед українським народом І ступеня». Українське Козацтво вшанувало Дмитра Романовича Козацькою відзнакою – орденом «Герой Козацтва». Чорнуська адміністрація Полтавщини вручила ювілярові Посвідчення Почесного Громадянина Чорнух. Прикметно, що митець зустрів свій ювілей у розквіті творчих сил виданням збірки віршів для дошкільнят і наймолодших школярів «Книжка-дивовижка», незабаром побачать світ збірки «Сонях сонетів», «Козацьке коло» та збірник вокальних творів і вокальних циклів «Лицарі козацького чину», покладених на музику відомими композиторами. Наша газета приєднується до цих вітань і пропонує вашій увазі інтерв’ю з ювіляром.
– Дмитре Романовичу, хочу почати з трохи несподіваного запитання: ви, відомий поет, член не тільки Спілки письменників, а й Спілки журналістів. Але чи є ви ще й активним читачем?
– Про літературу говорити не буду, адже письменник, який не читає колег «по цеху» – не письменник. А в журналістиці я не випадково, ще у студентські роки був карикатуристом і кореспондентом низки періодичних видань у Криму та в Києві. Сьогодні отримую чи не найпопулярніші журнали – «Український тиждень», «Кур’єр Кривбасу», «Слово і Час», «Бахмутський шлях», «Перець», альманахи «Рідний Край», «Русалка Дністровая». Звичайно газети – обидві наші літературки, єдину одеську україномовну «Чорноморку» та інші.
– Попри доволі круті віражі долі Вам усе-таки вдалося зреалізувати себе як лікаря?
– Ще навчаючись у медінституті під керівництвом професора Скобелєва, я виконував наукову роботу, пов’язану з перебігом тяжких стадій опікової хвороби та лікування тяжко уражених термотравмою. Тоді ж сконструював діючу модель ліжка-ванни, де передбачалося лікувати уражених хворих атравматичним методом, відкритим способом, тоді ж запропонував загальні та місцеві ванни для лікування потерпілих з обпеченими кінцівками й тулубом. Співпрацював з відомим хірургом професором Кальченком, який готував до друку хірургічний атлас операцій на зобовій залозі. Матеріали знаного вченого-хірурга з моїми графічними малюнками друкувалися в журналі «Хірургія» протягом кількох років.
Працюючи практичним хірургом, постійно накопичував дані про лікувальні властивості цілющих рослин, які нерідко рекомендував у вигляді відварів чи настоїв застосовувати хірургічним хворим із відповідною патологією для успішного консервативного лікування ран, пролежнів, трофічних виразок, нориць, хворих із суглобовою патологією, що не піддавалися лікуванню офіційними методами. Активно впроваджуючи не стимулюючу, а регуляторну фітотерапію, запровадив у практику методи профілактики й лікування поліпозу кишок і виразкової хвороби шлунку й дванадцятипалої кишки. Підсумковим результатом цього стало створення науково-популярної монографії «Хірург без ножа», до якої ввійшло близько тисячі лікарських рослин, що успішно використовувалися нашими предками і можуть використовуватися нашими сучасниками для консервативного лікування низки хірургічних хвороб, в час, коли ми маємо справу зі звиканням мікробних збудників до сучасних синтетичних лікувальних засобів. Така праця створена для хірургів уперше в світовій практиці. Статті з неї друкувалися в газетах «Вечерняя Одесса», «Урядовий кур’єр» та інших, а також у журналі «Науковий світ».
У своїй роботі «Рідне слово й здоров’я нації» я обґрунтовую геокосмічне виникнення мови наддніпрянців з прадавніх часів, яка, як і здоров’я її носія, захищені специфічним біополем, послаблення чи спотворення якого автоматично спричиняє дезорганізаційний хаос, що супроводжується всілякими непорозуміннями чи й соціальними конфліктами, неврожаями, економічним занепадом, стихійним лихом, навіть глобальними катаклізмами. У згаданому біополі чітко підтримується життєзабезпечуючий порядок атомів, молекул та всіх живих організмів завдяки зв’язку, узгодженості (когерентності) всіх існуючих вібраційно-хвильових процесів, інакше порушується електромагнітний каркас як людського організму, так і всього живого. Соціальний організм, виявом якого є народ, нація, також існує завдяки дії свого когерентного поля.
– Наші читачі знають вас і як громадського діяча…
– Мій рід – козацький з прадавна, козацькими є і прізвища моїх предків: Шупти, Жугани, Гудзі. Тепер я виразно бачу, як козацький дух роду формував мій життєвий шлях – не дав зросійщитися у Криму, де вчився в медінституті, і потім, коли працював лікарем. Тому зараз активно працюю на відродження козацтва, є заступником Польового Гетьмана Українського Козацтва і головою Ради старійшин Чорноморського Козацького Війська УК.
За свою громадсько-політичну діяльність, внесок у справу розвитку відродження та єдності Українського Козацтва, ствердження національної ідеї, розбудови державності нагороджений орденом Українського Козацтва 4-го ступеня «Віра», маю відзнаки київського міського голови та голови Одеської обласної державної адміністрації.
– Але передовсім ви митець, поет, провідний мариніст у сучасній українській поезії, творчість якого поцінована і званням заслуженого працівника культури України, і міжнародною премією імені Григорія Сковороди та іншими відзнаками. Ви є академіком Міжнародної академії оригінальних ідей України та академіком Міжнародної літературно-мистецької академії України.
– Сьогодні у мене понад 50 окремо виданих збірок лірики, крім яких 16 – музичні видання: вокальні цикли та збірки вокальних творів для дорослих і дітей. У 2016-му і 2017 роках у мене вийшли дві збірки – «Кіт-Одесит» і «Книжка-дивовижка». Це книжки для дошкільнят і дітей молодшого та середнього шкільного віку. Працювати на таку аудиторію – велика для мене приємність. Сподіваюся, що побачить світ і підготовлене мною своєрідне «трикнижжя»: «Сонях сонетів» «Козацьке коло», «Лицарі Козацького Чину».
– Дмитре Романовичу, різноманітність ваших інтересів і працелюбність не можуть не викликати щирої поваги, тож бажаємо Вам і надалі творчих звершень і вдячних читачів.
Довідка «ОВ».
Через терни – з музою та Асклепієм
Дмитро Романович Шупта, поет-шістдесятник народився 20 січня 1938 року в с. Курінька Чорнуського району Полтавської області в багатодітній родині козаків. Українець. Заслужений працівник культури України. В’язень сумління 1983 – 1984 рр. З 1956-го по 1958 рік навчався в Севастопольському технічному училищі ім. адмірала Макарова і працював котельником на морському заводі № 497. З 1958-го до 1960 року навчався в Сімферопольському медичному училищі. З 1960-го до 1962 року працював зубним лікарем у лікарнях Криму. З 1962-го до 1969 року, працюючи фельдшером швидкої допомоги, водночас навчався у Кримському медінституті, який закінчив з відзнакою, після чого працював хірургом, комбустіологом, ортопедом-травматологом, головним експертом-хірургом Київської області та викладачем хірургії.
Ще в 1956 році його поема «Терези» була вилучена спецорганами. У 1963 році познайомився з Василем Стусом – на травневому Всеукраїнському семінарі молодих літераторів в Одесі. 1983 року був заарештований. Приводом до чого послужило зберігання саморобного дрібнокаліберного пістолета. Йому інкримінували «зв’язок з польською «Солідарністю», зберігання радіостанції (радіоприймача з радіопередавачем), арсенали зброї, вибухівки тощо.
Валерія НЕЧЕРДА
