Смішного слова чародій

Отак влучно одзивався про всесвітньовідомого українського поета і сатирика, уродженця щедрої на таланти Одещини Степана Івановича Олійника (1908-1982 р. р.) його відданий шанувальник і перший біограф, професор Одеського держуніверситету, літературознавець Іван Дузь. За життя Сміхотворця, впродовж чотирьох десятиліть, і дотепер його жартівливі мініатюри, гуморески, фейлетони, памфлети, вщерть наповнені національним колоритом,  висміюють утриманців, ледарів, хапуг, кар’єристів, хабарників, бюрократів всякого пошибу. Чимало тих кумедних сюжетів перетекло у нашу реальність, обрісши новими анекдотичними ситуаціями, на які вже націлена рука нинішніх гумористів. Недарма влучно, філософськи писав Степан Олійник: «Шукай в людях хороше, а погане проявиться саме». Оте погане щедро висміяне у байках, котрі разом з ліричною поезію та оповіданнями залишаються безсмертним надбанням творчої спадщини поета-гумориста. З-під його гострого пера, а друкуватися С. І. Олійник почав з 1926 року, вийшли книги «Мої земляки» (1947), «Ознаки весни» (1950), «Гумор і сатира», «Як ми скажем — так і буде» (1951), «Ровесники»,  «З щирим серцем, а про декого з перцем» (1953),  «Який Сава — така й слава» (1955), «Здоровенькі були» (1958), «Ой ти, Галю!» (1960), «Дозвольте запевнить» (1963),  «Готов почати все спочатку» (1974), «В ім’я добра — супроти зла» (1977),  а також збірки автобіографічних оповідань «З книги життя» (1964), творів у чотирьох томах (1978). Степан Олійник — автор понад ста поетичних фейлетонів. За мотивами одного  з них режисер Леонід Гайдай зняв свій знаменитий короткометражний фільм «Пес Барбос і незвичайний крос».

С.І. Олійник появися на світ Божий 3 квітня 1908 року в казенному селі Пасицели Ананьївського повіту Херсонської губернії (зараз Балтський район) у молодого подружжя Івана Леонтійовича і  Наталки  Василівни Олійників. Хліборобська родина дуже бідувала і якось навіть вирішила майнути з рідного села на чужину в пошуках кращого життя. На щастя, їхній родич і односельчанин Захарій Вилкун, який трішки раніше обжився у Третій Миколаївці (нині Левадівка Миколаївського району), запропонував Олійникам перебратися до нього. Отак навесні 1909 року маленький Степанко з батьками вирушив у свою першу мандрівку на дядьковому возі. Шлях до Миколаївки вився обабіч повноводного тоді Тилігулу через Байтали, Северинівку, Ананьїв, Кохівку, Троїцьке та Покровку і тривав увесь день. 

Отож, у Левадівці промайнуло дитинство Степана Олійника разом з однолітками та рідними сестрами Марією, Мотрею, Оксаною, Ольгою і братами Іваном і Семеном. Після закінчення чотирикласної Гижицько-Миколаївської земської школи  батьки відправили здібного сина в Одесу, де хлопець продовжив навчання у трудовій семирічній школі ім. Лесі Українки (1926), а згодом — у коопе­ративному технікумі (1929). 

Як розповіла донька письменника Леся Олійник, батька «виводили в люди» усією родиною. Щомісяця слали Степанові 5 карбованців, котрі заробляли сестри Ольга з Мотрею, продаючи молоко на базарі у сусідній Настасіївці. Й сам Степан Олійник також не лінувався, заробляючи з друзями рубанням дрів припасеними у гуртожитку дворучною пилкою і колуном.

Пізніше С. Олійник вступає до Одеського педагогічного інституту, поєднуючи навчання з літературною діяльністю. Його ранні твори друкувалися в газеті «Чорноморська комуна» (нині «Чорноморські новини»), журналах «Шквал» та «Ме­талеві дні». Після закінчення вузу Степан Іванович трудився вчителем-викладачем української мови та літератури у Бехтерському сільськогосподарському технікумі (Голопристанський район). Пізніше повернувся до Одеси і влаштувався штатним кореспондентом газети «Чорноморська комуна».

З переїздом у 1939 р. до Києва Степан Олійник, вже досвідчений журналіст і поет, публікує свої твори у столичних газетах і журналах. В роки Другої Світової війни він працював у газеті «Сталінградська правда» військовим кореспондентом, а в мирний час був незмінним співробітником сатиричного журналу «Перець». 

Як гуморист і сатирик С. Олійник активно заявив про себе в середині 40-их років минулого століття. Остап Вишня, називаючи сатириків і гумористів «лівофланговими літературними солдатами», підкреслював: «І серед них один з найбойовитіших – Степан Олійник!». Адже творчість С. Олійника збагатила українські сатиру і гумор, стала самобутнім художнім явищем в літературі.

Щороку Степан Іван Олійник викроював час, щоб відпочити з дружиною Клавдією Іванівною і донькою Лесею у рідній серцю Левадівці, зустрітися з ріднею та земляками, погомоніти про життя-буття, повудити карасів у річці Тилігул, виступити з гуморесками у сільських клубах перед земляками. Одним словом, набратися сил і наснаги для нових творчих звершень.

Відійшов у вічність С.І. Олійник 11 січня 1982 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі. Його пам’ять свято бережуть на Одещині. Щовесни улюблений народом Сміхотворець «повертається» у свої рідні краї — Одесу, Пасицели і Левадівку традиційним Всеукраїнським фестивалем гумору і сатири  «Степанова весна». 

 

Выпуск: 

Схожі статті